Реферат: Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці)

ЗМК виступають оцінюючи, вимагаючи. Вони орієнтують свою увагу не тільки на наукову, а також на суспільнополітичну сторону розвитку проблем довкілля та здоров'я. Якщо політика не звертає уваги на події цього рівня, з'являється "вакуум". Він може бути заповненим активністю окремих парламентаріїв, громадською участю осіб, котрі підпали під вплив тієї чи іншої проблеми, або втручанням фахівців паблік рілейшнз. Там, де цієї активності не існує, навряд чи можна говорити про якісне висвітлення проблем.

У Німеччині політика спрямовує висвітлення низки проблем, підсилюючи таким чином процеси прийняття рішень. ЗМК значною мірою цікавляться політичними аспектами теми. Часто вони випереджають політику за часом у піднятті певних проблем. Проте політика здатна мати успіх при застосуванні підсилюючих функцій, які їй притаманні. Разом з тим взаємодія політики та преси у висвітленні різних ризиків відбувається за іншим сценарієм. Відповідальні інституції намагаються проявити якомога менше активності у висвітленні таких тем.

Підвищення якості комунікації між науковцями та громадськістю можливе за умов професіоналізації паблік рілейшнз.

Позитивний вплив преси полягає в утворенні екологічної свідомості. Негативний вплив може бути у вигляді драматизації ситуації замість її пояснення. Також журналістський популізм та фундаменталізм здатні погано впливати на екологічну політику.

Вплив висвітлення екологічних проблем на розвиток екологічної політики залежить ще й від того, наскільки велика властивість ЗМК формувати громадську думку. Журналістикознавці звертають увагу на ефект "Agenda Setting" (відбір новин для преси), який пов'язаний з властивістю повертати на розгляд громадськості ті чи інші теми, повторювати їх після тривалої паузи . Преса впливає на громадськість уже через вибір екологічних тем та віддання саме їм пріоритетів порівнюючи з іншими. Чим більше незвичність та виділення теми, тим серйозніше її сприйняття і, відповідно, сильніше вплив.

Критики ЗМК Німеччини навіть вважають, що підвищення екологічної свідомості тут відбулося чималою мірою як наслідок селективного добору новин, а багато проблем природоохорони стали проблемами лише завдяки пресі. Проте дослідники комунікації ще не розробили надійні механізми, за допомогою яких можна цю критику справді підтвердити чи заперечити. Хоча дослідники твердять: чим частіше тема з певним змістом чи думкою з'являється в пресі, тим сильніший її вплив на свідомість . Як підтверджують дослідження соціологів Німеччини, зокрема Г.Фосса , та фахівців з інших галузей, без ЗМК у Німеччині ніколи б не було розвинутої екологічної політики.

Важким питанням для журналістикознавців є взаємовплив екологічної політики та ЗМК. Наприклад, темі життєдіяльності екологічної журналістики приділено багато уваги в Австрії , її ролі у формуванні екологічної свідомості – у Німеччині .

Чи популярні екологічні матеріали в пресі тому, що екологічна політика має гарну кон'юнктуру, чи ЗМК, навпаки, здатні підняти інтерес до екологічної політики, вивівши її з кризи?

Екологічна журналістика розвивається паралельно з екологічною політикою. ЗМК є частиною суспільства споживачів та індустрії. В інтересах росту накладів та з урахуванням конкуренції на ринку ЗМК екологічна тематика буде висвітлюватися відповідним чином, аби відповідати загальним механізмам. Читацька аудиторія є споживачем інформації, який платить гроші. Тому її вплив на довкілля, особливо негативний, буде певним чином проігноровано.

Цікавим є протиріччя, яке виникає за часів поганої кон'юнктури екологічної політики в суспільстві, що зараз можна спостерігати також в Україні. Екологічний журналіст пише про негативні наслідки забруднення чи погіршення клімату. Але його колеги, наприклад з економічної редакції, можуть паралельно піддати критиці запропоновані заходи, як то екологічні податки на енергію чи підвищення плати за бензин.

Німецька дослідниця Мюллер вважає екологічну журналістику циклічною. Наприклад, у 19741979 роках екологічна політика Німеччини переживала перший спад. Відповідно й висвітлення екологічних проблем за цей період зменшилося.

Але з 1979 року воно повільно збільшувалося і значно зросло в 1982 році у зв'язку з дискутуванням у суспільстві теми загибелі лісів. Наприкінці 1980х років екологічні журнали Німеччини мали наклад понад чотири мільйони.

Це підтверджує і висвітлення проблеми "кислотних дощів" у газетах "Frankfurter Allgemeine Zeitung" і "Suddeutsche Zeitung". Незважаючи на те, що північні країни привернули увагу до цієї проблеми на міжнародному рівні ще в 1972 році, під час конференції ООН з довкілля та розвитку в Стокгольмі, в обох газетах з 1972 по 1980 рік було надруковано лише дев'ять матеріалів, сім з яких – у "Suddeutsche Zeitung". Деталізоване висвітлення цієї проблеми відбулося лише в 1982–1985 роках. Як раз саме на цей період припадає прийняття низки важливих документів уряду Німеччини та Європейського Співтовариства, які мають на меті заходи подолання проблеми "кислотних дощів".

Напередодні другої конференції ООН з довкілля та розвитку в РіодеЖанейро в 1992 році екологічна тематика посідала постійне місце в ЗМК. Проблеми довкілля перестали бути другорядною темою суспільної дискусії. Тема навколишнього середовища з'являється не тільки на політичних, регіональних і локальних сторінках, але й у спортивному, економічному розділі, есе. Йому також відводиться і власне місце.

Саме в цей час екологічна політика Німеччини набуває найбільшої популярності, відбувається зростання уваги до екологічних проблем на політичній арені країни в цілому. Але вже у 1997 році увага преси згасає. Навіть повідомлення міністра охорони довкілля Німеччини про приріст німецьких викидів CO2 вже не привернуло достатньої уваги преси.

Велике значення у висвітленні екологічних проблем має робота пресслужб політичних та адміністративних установ. Під час дослідження матеріалів про політику в НордрейнВестфалії було встановлено, що 60 відсотків із них пов'язані з пресконференціями або повідомленнями для преси офіційних установ. Цю саму цифру було отримано й під час вищезгадуваного аналізу статей про "кислотні дощі", про що мова йшла вище.

Класифікацію екологічних журналістів за типом обробки та пошуку інформації наводить професор Хемберг .

Перший тип – "транспортники інформації", котрі збирають та селектують інформацію за певними критеріями.

Другий тип – "критики та контролери".

Третій тип – "адвокати", котрі беруть на себе функції "повитухи", намагаючись привернути увагу до (нових) екологічних проблем.

Катастрофа в Чорнобилі, хімічна аварія та інші негаразди виступають для екологічної політики й ЗМК, на думку німецьких учених, "позитивним випадком". Вони зумовлюють цикли уваги преси та кон'юнктуру певних тем. Політики здатні цей проміжок часу використовувати настільки довго, наскільки увагу суспільства за допомогою ЗМК привернуто до цих проблем.

Якщо екологічна небезпека широко висвітлюється в ЗМК, окремі теми привертають увагу всієї нації, у цьому є заслуга екологічних журналістів – "адвокатів". Саме їх матеріали та акції здатні вивести екологічну політику з кризи .

Не можна не зважати й на ринкові інтереси ЗМК. Вони примушують пресу розглядати коло екологічних проблем під кутом щоденних інтересів читачів, описувати науку та політику за власними правилами. Наукові дослідження та окремі вчені розглядаються під кутом того, наскільки це може бути цікавим для читача. Важливо й те, який ступінь політизації має проблема. Чи здатна вона викликати дискусію та привести до її розвитку на сторінках суспільнополітичного чи розважального видання. Які саме персони задіяні в цьому процесі, який статус вони мають, чи належать до еліти суспільства, здатні чи ні до дискусії, орієнтованої на певні цінності чи моральні якості тощо .

Поки екологічна політика представляла на суд громадськості екологічні проблеми плакативно, трохи поверхнево, екологічні журналісти могли досить легко доносити її ідеї до читача. Але з часів, коли екологічна політика вдається до складних технічних і наукових питань, завдання екологічних журналістів ускладнюються. "Наклади краще робити на скандалах та вині третіх осіб. Наклад є й для екологічних журналістів одним із критеріїв роботи" [ ].

Можна простежити, як тема набуває тенденції кращого пристосування до ринкових інтересів на прикладі висвітлення проблем із сміттям. Назва статті "Бізнес зі страхом" нагадує за змістом матеріали з іншої рубрики – "Кримінал".

Колишня міністр охорони довкілля землі ШлезвігХольштайн Едда Мюллер зазначає, що увага преси до екологічних акцій зовсім неадекватна їх важливості. Екскурсія до окремого біотопу чи прогулянка з принцесою Таїланду викликали значно більше уваги, аніж заходи з приводу збереження клімату чи європейські ініціативи, котрі для регіону мають суттєві наслідки.

Хоча публіка під час соціологічних досліджень указує на велику зацікавленість у розв'язанні екологічних проблем та на необхідність боротьби із забруднювачами довкілля, власний внесок окремого індивідуму в цей процес незначний. Як правило, у проблемах винен, наприклад, сусід, але не опитуваний персонально.

Екологічні журналісти та політики мають багато спільного, оскільки займаються міждисциплінарним розвитком екологічної тематики. Це й зв'язки з економікою, сільським господарством, транспортом тощо. У більшості випадків організація координування цієї тематики як у пресі, так і в політиці будується за галузевим принципом. Під час конкуренції в редакції поміж окремими темами це призведе до можливого програшу екологічної тематики. Також і в політиці – концентрація екологічних проблем у межах одного адміністративного підрозділу допомагатиме розгляду проблем довкілля за часів підйому екологічної політики. Але за часів її спаду інтеграція проблем довкілля в різні політичні підрозділи є ефективнішою.