Реферат: Сфери регулювання оплати праці

Законом України "Про оплату праці" передбачаються дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях.

Державний рівень заробітної плати полягає у законо­давчому регулюванні оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення мінімальної за­робітної плати, а також інших державних норм і гарантій;

встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансу­ються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шля­хом встановлення податків на доходи працівників.

Мінімальна заробітна плата — один з важливих со­ціальних стандартів, який застосовується в усіх державах світу. Згідно зі ст. З Закону "Про оплату праці" мінімальна зарплата — це законодавче встановлений розмір заробіт­ної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До складу мінімальної зарплати не включаються допла­ти, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна зарплата є державною соціальною гарантією, обо­в'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Розмір мінімальної зарплати визначається з урахуван­ням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру ста­білізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої зарплати; продуктивності праці; рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна зарплата встановлюється в розмірі не ниж­чому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розра­хунку на працездатну особу (ст. 9 Закону "Про оплату праці"). Ця норма введена в дію з 1 квітня 1997 p., однак реально не виконується. Так, Законом України "Про вста­новлення величини вартості межі малозабезпеченості та роз­міру мінімальної заробітної плати на 1998 рік" від 24 груд­ня 1997 p. величина вартості межі малозабезпеченості на пер­ший квартал з 1 січня 1998 p. була встановлена в розмірі 73,7 гривні на місяць. З метою поетапного наближення з ве­личиною вартості межі малозабезпеченості, як зазначалося в Законі, встановлюється розмір мінімальної зарплати з 1 січня 1998 p. — 45 гривень на місяць, азі липня 1998 року — 55 гривень (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №18. - Ст. 23).

Законом України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості і розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" від 25 грудня 1998 p. із змінами від 15 вересня 1999 p. встановлено на перше півріччя 1999 p. вели­чину вартості межі малозабезпеченості в розмірі 90,7 гри­вень, а на друге півріччя 1999 p. — в розмірі 118,3 гривні. З 1 січня 1999 p. встановлений розмір мінімальної заробітної плати 74 гривні на місяць з поетапним її наближенням про­тягом року до величини вартості межі малозабезпеченості. Проте даним Законом, усупереч нормам інших законодавчих актів, заборонено використовувати розмір мінімальної зар­плати як розрахункову величину у тарифній системі оплати праці. Тобто відбувається процес зрівнялівки в оплаті праці працівників, які працюють за 1 тарифним розрядом і більш високими розрядами. Крім того, незважаючи на те, що вказаним Законом дозволено нарешті повернутися до пе­редбаченого Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" ще у 1992 p. порядку вирахування такої допомоги у мінімальних зарплатах, норма ця жодного дня не виконувалася. Розміри такої допомоги, значно нижчі, довільно встановлює Кабінет Міністрів України, нехтуючи при цьому принципом верховенства закону — одним з основ­них принципів правової держави, якою проголошено Украї­ну в ст. 1 Конституції України (див. постанову Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 p. №915 "Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у другому півріччі 1999 року" // Праця і зарплата. — 1999. — №12). І це за умови процесу депопуляції в Україні, який триває з 1992 року, коли кількість померлих перевищує кількість народжуваних. За цей час Україна втратила 2 млн населення.

Що ж до співвідношення мінімальної заробітної плати з таким соціальним стандартом, як величина мінімального спо­живчого бюджету, то 3 липня 1991 p. прийнятий Закон Украї­ни "Про мінімальний споживчий бюджет" (Відомості Вер­ховної Ради України. - 1991. - №42. - Ст. 553; 1994. -№42. — Ст. 384). Однак розмір вартісної його величини на законодавчому рівні жодного разу не встановлювався.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України (ст. 10 Закону України "Про оплату праці"). Разом з тим Законом України від 24 грудня 1997 p. було передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати переглядається щоквартально разом з уточненням показників Державного бюджету України.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати враховуються пропозиції, вироблені шляхом переговорів між представниками профспілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних пе­реговорів і укладення Генеральної угоди.

Закон передбачає також необхідність перегляду мінімаль­ної зарплати залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати може бути підвищений на договірному рівні. Так, п. 2.1.4 Генеральної угоди на 1999—2000 роки передбачено положення про визначення в галузевих (регіональних) уго­дах мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як мінімальних гарантій в оплаті праці, а також умов зрос­тання фондів оплати праці. У такий спосіб соціальні партне­ри на національному рівні не встановили жодних мінімаль­них гарантій в оплаті праці, переклавши відповідальність на галузевий та регіональний рівні, чим засвідчили нездатність вирішити питання оплати праці у договірній сфері.

За станом на березень 1998 р. в Україні нараховувалося 1,2 млн працівників, заробітна плата яких знаходилась на рівні мінімальної зарплати. У 1998 p. з 47 зареєстрованих галузевих угод в 28 передбачена мінімальна зарплата на рівні межі малозабезпеченості — 73,7 гривні.

Мінімальна зарплата відіграє важливу роль у тарифній системі оплати праці, оскільки виступає розрахунковою ве­личиною для визначення розміру тарифної ставки робітни­ка І розряду. Так, постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. "Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами" встановлено, що розмір тарифної ставки (окладу) І тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Ч. З ст. 6 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що тарифна ставка І розряду встановлюється в розмірі, який перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної зарплати. Залежно від тарифної ставки І розряду в рамках тарифної сітки здійснюється перерахунок тарифних ставок більш високих розрядів.

Однак роль мінімальної зарплати не вичерпується сфе­рою оплати праці. У багатьох законах, регулюючих відноси­ни в сфері соціального забезпечення, адміністративної, кри­мінальної відповідальності, мінімальна зарплата встановлена як еталон для визначення розміру соціальних виплат і штрафів як заходу адміністративної і кримінальної відпові­дальності. Незважаючи на це, розмір мінімальної заробітної плати не застосовується відносно соціальних виплат. У За­коні України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" спеціально обумовлено, що до прийняття Вер­ховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, крім Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Дер­жавного бюджету України на 1999 p. Таке положення нега­тивно відбивається на непрацездатних громадянах — суб'єк­тах соціально-забезпечувальних правовідносин. На цьому прикладі наочно видно наскільки гострою є проблема вста­новлення на законодавчому рівні соціальних стандартів як мінімальних державних гарантій і наскільки важливе співвід­ношення і узгодженість між такими стандартами.

Потрібно зазначити, що всі названі проблеми пов'язані з невизначеністю економіко-правової моделі мінімальної зар­плати в Україні. Світова практика виробила принаймні три варіанти соціального механізму мінімальної зарплати. Пер­ший — мінімальна заробітна плата виконує роль інструмен­та макроекономічної політики регулювання загальної заро­бітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших ка­тегорій працівників. Другий — концепція базового рівня, коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загаль­ною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою — Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.). Третій — так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпе­чення громадян (див. Товстенко О., Ломанов І. Мінімальна заробітна плата: функціональна роль і методологічні осно­ви її застосування // Праця і зарплата. — 1997. — №23. — С. 8—9; Нова мінімальна заробітна плата // Праця і зар­плата. - 1998. - №14).