Реферат: Матеріали для різьби та інкрустації

Матеріалом для виготовлення виробів служить деревина різних порід дерев. Найкращою деревиною вважається сере­динна частина стовбура, в якій найменше природних вад.

Усі дерева поділяються на дві групи — листяні і хвойні. До листяних належать дуб, бук, граб, клен, явір, береза, ільм, в'яз, берест, вільха, липа та плодові дерева горіх, черешня, груша та інші. Хвойні породи — сосна, смерека, ялиця, кедр, тис, модрина та інші.

За своїми фізико-механічними властивостями дерева поді­ляються на цінні та малоцінні породи. До цінних порід нале­жать дуб, ільм, в'яз, берест, клен, горіх, черешня, груша, явір. Цінні породи дерев — це переважно ядрові, окрім груші і явора, у яких спіла частина деревини — ядро — завжди тем­ніша від заболоні і виділяється інтенсивністю природного ма­люнка текстури.

Текстура — природний малюнок деревини, що утворюється при перерізі річних шарів і серцевинних променів.

Залежно від породи, деревина має різну твердість, щіль­ність, пластичність та інші властивості. Для виготовлення виро­бів під оздоблення різьбою чи інкрустацією підбирається де­ревина із слабо вираженою текстурою, доброю пластичністю, щільністю, яка легко ріжеться різцем. Цим якостям відповідає деревина груші, явора, вільхи, берези, бука. Однак за відсут­ності названих матеріалів можна застосовувати й інші.

Матеріал для виготовлення виробів повинен бути сухим, мати не більше 8-12% вологості. При такому стані деревина не ко-робиться, не тріскається і добре обробляється.

Для виготовлення плоских широких деталей виробів — верш­ків для шкатулок, альбомів, книг-адресів — потрібно підбира­ти матеріал, пилений в радіальному напрямку. Заготовки з та­кого матеріалу (тафлі, рамки, вершки до шкатулок і скриньок) менше піддаються деформації (коробленню), не тріскаються. Заготовки, пилені в тангентальному напрямку, схильні до жо­лоблення та тріскання.

На заготовки для точених виробів підбирають сухий матері­ал з четвертини колоди або склеюють з декількох частин. За­готовка, виготовлена з половини бруса, при усиханні виробу стає овальною, а виріб, виготовлений з цілого бруска (колоди), деформується й розтріскується.

Маючи матеріал, підготовлений згідно з технологічними вимогами, розрізають його відповідно до розмірів задуманого виробу, обробляють столярним інструментом чи виточують на токарному верстаті, шліфують і приступають до підготовки його під різьбу.

Поетапність виконання різьби та викінчення виробу:

1) розмічування орнаменту;

2) різьблення основних ліній орнаменту та зарубування фону;

3) вибирання фону;

4) фактурна обробка фону;

5) різьблення доповнюючого орнаменту;

6) остаточне викінчення різьби (пробивання очок, гребінки, окантовування країв, зняття фасок та інше);

7) кріплення рухомих деталей (завіси, кронштейни, замоч­ки, дармовиси та інше);

8) опорядження виробу (лакування, полірування, покриття восковими пастами).

Якщо виріб готуємо до полірування, то процес дещо зміню­ється. На зачищену, пошліфовану поверхню виробу наносимо орнамент, чітко виділяємо його шилом, ще раз зачищаємо дрібненьким склопапером, поліруємо і лише після цього вико­нуємо різьбу.

Конкретно технологію полірування, лакування, підготовки виробів до прозорого покриття буде подано у розділі «Опоря­дження виробів із дерева».

ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ РІЗЬБИ ПО ДЕРЕВУ

Головним інструментом для різьби є різець. На початку ви­никнення різьби основним різцем служив звичайний ніж, який довгим час виконував подвійну функцію. У хатніх потребах він використовувався як необхідне знаряддя побуту, у руках май­стра був інструментом. Ножем робили помітки на сволоках, стелинах, одвірках (зарубки на пам'ять), і лише згодом він перетворився на інструмент різьбяра та скульптора. За допо­могою ножа прикрашали вироби домашнього вжитку — полиці, лави, мисники, скрині, ліжка, шафи, вози, ложки та інше Але йшов час, і майстер помітив, що можливість такого інстру­менту обмежена, людина прагне економити час, швидше вико­нати замовлення, і це спонукає її до винахідництва. Так появляються різці різного профілю, спеціальні різці та пристосу­вання.

Вже в часи Шкрібляка майстри мали по два-три десятки різних різців.

Найпростіший прямий різець — «рівнак». Він має пряме вістря різної ширини (10 — 20-25 мм). Застосовується для затинання вибраного і підібраного фону, зарубування гнізд під вставки інкрустації.

Косий різець — «косак» — має вістря, зрізане під кутом 45-75 градусів, шириною 5-15 мм. Застосовується для виконання мотиву «ширинки», «півширинки», різьблення «копаничок».

«Городничок» має вістря, зрізане з обох сторін під кутом + 45 градусів до центру. Застосовується для різьблення квад­ратних та ромбовидних копаничок.

Характерним для всіх трьох видів різців є те, що загострю­ються вони з обох сторін під кутом 15-20 градусів.

Вибирачі прямі і клюкарза. Застосовують для вибирання фону при виконанні різьби та Інкрустації'. Ширина леза 1-5 мм. Прямі вибирачі загострюються з однієї сторони, як стамеска, а клюкарза — зверху.

Різці півкруглі — «пшеничка», «фасулька» — мають поло­ге, злегка вигнуте вістря завширшки 5-20 мм. Застосовуються для різьблення елементів «колосок», «фасульки» та для ін­крустації аналогічних елементів.

«Підківка» — різець з малим радіусом заокруглення, ши­риною 3-15 мм. Застосовуються для різьблення орнаменталь­ного мотиву «підківка», «жолобки», «парканець», «копитця», «слізка».

«Різчики» — квадратні і ромбовидні, розміром 5-15 мм. Застосовуються для різьблення зубців, зарубування гнізд під інкрустацію квадратних та ромбовидних елементів.

Фучок «фуджок» (трикутний, півкруглий) для виконання прямих орнаментальних ліній, «ільчастого письма», «сіканця», «драбинки» та інших.

ПРИСТОСУВАННЯ ДЛЯ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ

Для полегшення праці різьбяра та прискорення виконання роботи з декорування виробу майстри користуються деякими пристосуваннями.

Циркуль обрізний із вставною (змінною) ніжкою застосову­ється для проведення круглих фучкових ліній, вирізування ка­навок для інкрустації, обрізування заокруглених країв елементів та мотивів.

Штрейхмус — інструмент для нарізання поясків з форніру для інкрустації.

Форнір — тоненькі (товщиною 3-4 мм) пластини кольорового або натурального дерева, підготовлені для інкрустації.

Швайсики — це спеціально загострені фігурні свердла, які служать для виконанні елементів «швайсики», «колачики».

Друлівник — саморобний інструмент. Складається із стержня, у нижній частині яко­го закріплений маховичок. Стержень закін­чується патроном, куди вставляється сверд­ло. Приводиться в рух за допомогою шнуроч­ка і поперечки, яка рухається вгору-вниз по стояку. Застосовується для свердління гнізд під інкрустацію, виконання елементів «швайсики», «калачики», «кругла».

Борики — свердла для інкрус­тації круглих вставок (свердлін­ня гнізд);

завертач — інструмент для свердління гнізд;

обвертач — пристосування для вирізування вставок із форніру.

Дорники — своєрідні пуансо­ни, що застосовуються для на­бивання із листа металу вставок — «капслів».

Спеціальні дорники також застосовують для на­бивання круглих вставок із торцевого форніру для інкрустації.

«Паскарики» — стара назва інстру­менту, що застосову­вався для вирізування канавки по периметру прямокутної поверхні для поясків. Зараз застосовується рідко, для проведення пара­лельних ліній.

«Очко» — інстру­мент для набивання неглибоких ямок у вигляді очка.

«Гребінка» — інструмент для пробивання декількох негли­боких гнізд за один раз для обробки фону або пробивання по фучкових лініях.

«Очкарик» — давній інструмент у формі коліщатка, що за­стосовується для наколювання маленьких гнізд у фучкових лі­ніях.

ВПРАВИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЕЛЕМЕНТІВ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ

За складністю виконання елементи та мотиви різьби умов­но поділяють на дві основні групи. Тому тренувальні вправи рекомендується проводити в такій послідовності: «драбинка», «ільчасте письмо», «смерічки», «січені зубці», «кривулька», «дашки», «моршінка», «копаниці», «ширинки», «головкате», «віконці», «бесаги», «півширинки», «гачки», «парканець», «ко­питці», «заячі вушка», «жолобки», «пшенички», «слізки», «тарнички», «ружі», «гачки», «бані», «ментелі», «сонічко», «кучері».

ІНКРУСТАЦІЯ

Інкрустація — один із видів дерев'яної мозаїки по дереву. Інкрустацією на Гуцульщині називають інтарсію, що походить від слова «INTARSIO» — врізати, тобто заглиблювати у фон. Це якраз те, що відповідає гуцульській інкрустації, тому далі про інтарсію ми будемо говорити як про інкрустацію.

Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої давнини.

На Україні знайдено стародавні дерев'яні пам'ятки, при­крашені інтарсією, що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Високого розвитку інтарсія досягла в Італії в ХV-ХVІ ст., а пізніше у Франції, де окремі види дерев'яної мозаїки дістали назву відомих майстрів, як, наприклад, техніка Булля, який заснував цілу школу дерев'яної мозаїки.

У другій половині XVIII століття техніка інкрустації пошири­лася на Україну, в Росію, на Кавказ і далі.

Пам'яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево — матеріал, що швидко руйнується.

На Україні в XIX — початок XX ст. інкрустація найбільше була розвинута в західних областях і, зокрема, в Косівському районі Івано-Франківській області.