Реферат: Сучасне світове господарство. Полюси світового господарства

Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією, будіве­льно-монтажними послугами, обслуговуванням придбаних машин, авто­мобілів тощо. Кредитно-фінансові відносини виявляються в наданні по­зик і кредитів, а в розвинутих країнах — також у вивезенні капіталу. За Існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, сягаючи 150 трлн до­ларів США. Майже 30% цієї суми припадає на США, по 15% — на Япо­нію та Великобританію. Потужними інвесторами є також ФРН, Франція, Італія. У 70-ті роки намітилася нова тенденція— значні інвестування країн-експортерів нафти— Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ— в економіку європейських країн і США. Останнім часом до них приєдналися Республіка Корея, Тайвань.

У наш час все більшу роль у зв'язках між країнами відіграє міжна­родний туризм. Головним його регіоном була і залишається Європа. Прибутки від туризму досить вагомі для розвитку економіки ряду євро­пейських країн (Іспанія, Італія, Швейцарія тощо). Ще більшою мірою це стосується деяких країн, що розвиваються, для яких туризм став голо­вною галуззю міжнародної спеціалізації.

Зовнішня торгівля, вивіз капіталу інвестиції.

Інвестиції – витрати для придбання машин і устаткування, обладнання, для організації виробництва і формування виробничих запасів та ін.

Країни, торгуючи між собою, вдаються за до­помогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за екс­порт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні про­стого товарообміну (бартерної торгівлі), що прита­манний тільки слаборозвинутій економіці.

На світовому ринку праці склалась гру­па національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Євро­пи, нафтодобувні арабські країни). Основними по­стачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мекси­ки в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

Географія зовнішньої торгівлі і руху капіта­лу. Для більшості країн світу зовнішня торгівля - основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особли­вості її участі в міжнародному поділі праці.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і на­прямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припа­дає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси рос­ту», беруть особливо активну участь у міжнародному поділі праці: на Західну Євро­пу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяль­ності.

Не менш яскраво це проявляється на ринку капіталу. Станом на початок 1992 року сумарні розміри зарубіжних інвестицій за період 1950-90 роки у світо­вому господарстві перевищили 1,5 трлн. доларів. Майже ЗО % цієї суми припада­ло на США, правда, і самі США залучали понад 20 % інвестицій з інших країн. По 15 % припадало на Японію та Великобританію. Потужними інвесторами були також ФРН, Франція, Італія, останнім часом до них долучилися Республіка Ко­рея, Тайвань, окремі нафтодобувні арабські країни. В 90-ті роки загальна зако­номірність руху капіталу полягала в тому, що чистим інвестором капіталу стають країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Японія, «далекосхідні тигри»). Країни Північної Америки активно як вивозять, так і ввозять капітал, Європа поступово перетворюється в імпортера капіталу. Стан економіки країн, що розви­ваються, і країн СНД дуже залежить від надходження прямих інвестицій та на­дання економічної допомоги зарубіжними країнами.

Проблема забезпечення миру і відвернення війни. Суть, причини виникнення, шляхи розв’язання.

Проблема збереження миру на Землі - найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво проде­монструвала катастрофа, на Чорнобильській АЕС (1986 рік).

На початку 90-х років країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни - США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це на­самперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На за­доволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вче­них та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядер­на зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки 00Н -США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають по кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта - в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії з мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морсь­ких флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до по­чатку 90-х років відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 внутрішньодер­жавних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. І якщо в міжна­родних конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то в громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населен­ня гине втричі більше, ніж військових.

У 80-ті роки XX ст. продовжувались військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індо­китаї, Латинській Америці, громадянські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, Аб­хазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан тощо.

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва. Вирішення цієї проблеми - найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.

Екологічні проблеми світу: суть, причини виникнення і шляхи розв’язання.

Екологічні проблеми нашої планети виникли в процесі взаємодії суспільства і природи. Протягом усієї своєї історії людство поступово посилювало тиск на природу, усе більше порушуючи в ній екологічну рівновагу.

Частина екологічних проблем має глобальний характер. У процесі господарської діяльності людина спалює величезний обсяг палива. У результаті відбувається теплове забруднення атмосфери. В атмосферу викидається величезна кількість вуглекислого газу, моле­кули якого затримують теплове випромінювання поверхні Землі. В ре­зультаті може виникнути «парниковий ефект», що веде до глобального потепління клімату.

Руйнація озонового екрана, що захищає Землю від короткохвильо­вої сонячної радіації (ультрафіолетових променів), може призвести до загибелі всього живого на планеті.

Великі викиди в атмосферу двоокису сірки й окисів азоту сприяють утворенню «кислотних дощів», що завдають шкоду живій природі, лю­дині, ґрунту, будівлям, дорожнім покриттям тощо.

Зростає дефіцит чистої прісної води. Це пов'язано не тільки з рос­том водоспоживання, але і з забрудненням багатьох водойм, звідки без спеціального очищення воду брати вже неможливо.

Глобальні проблеми може викликати скорочення площі екваторі­альних лісів Амазонки та ін., які є «легенями» планети. Екстенсивне тваринництво в саванах Африки призводить до перетворення великих територій на пустелі, що може мати глобальні наслідки.

З метою зберігання природи, унікальних ландшафтів і об'єктів, рідкісних рослин і тварин на Землі створюються території, що особливо охороняються, — заповідники, природні національні парки тощо.

На територію заповідника допуск сторонніх осіб заборонений. Тут спеціалісти займаються вивченням природи в її натуральному стані (вона служить за еталон).

Більш вільний режим (хоча і з рядом заборон для відвідувачів) ма­ють національні природні парки. На їх території виділені ділянки, що можуть відвідувати організовані туристи, для відпочинку і лікування.

Сучасна політична карта світу.

Політична карта світу формувалася про­тягом дуже тривалого часу. Цей процес продовжується і в наші дні, оскі­льки на ній знаходять своє відображення утворення нових держав, об'єднання вже існуючих, зміни кордонів, назв країн, їх столиці.