Реферат: Сучасне світове господарство. Полюси світового господарства

Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, пе­ретворює їх у більш активну, хоча й залежну від розвинутих країн лан­ку САПС, у той же час ця двостороння залежність прискорює розвиток глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, намагаю­чись подолати своє відставання у виробництві й споживанні продоволь­ства, пришвидшують розвиток економіки, у тому числі й сільського го­сподарства. Це приводить не тільки до зростання імпорту продовольст­ва, але й до імпорту ресурсів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продовольчих систем.

Країнам з перехідною економікою належить скромне місце у сві­товій агропродовольчій системі, але їх частка в окремих регіонах до­сить суттєва. До загальних проблем, що стоять перед ними, належать: низька ефективність економіки, включаючи АПК, висока залежність від імпорту продовольства, ресурсів для його виробництва, недосконалість або відсутність елементів ринкового господарства тощо.

Посилюється вплив ТНК на розвиток САПС. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгів­ля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ла­нок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції.

Відносно новим явищем стало формування крупних національних і транснаціональних продовольчих компаній у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії та Латинській Америці.

Глобалізація агробізнесу відбувається на фоні світової біотехнологічної революції 3 1995 р. почалося масове впровадження трансгенного насіння (соя, картопля, бавовник, кукурудза). Площі під трансгенними культурами досягли у світі 35 млн. га, з них 30 млн. га у Північній Аме­риці. Сьогодні відбувається масове впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологічними й споживчими характеристиками. Че­рез високу складність й вартість біотехнологічних розробок вони зосе­реджені в 10 провідних американських і європейських хіміко-біологічних компаніях — «Монсонто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуланк», «Хьохст» та ін.

Землеробство і тваринництво світу.

Рослинництво. Провідною галуззю сільського господарства є рослинництво. Під зерновими у світі перебуває більша частина площ орних земель. Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туре­ччина, Пакистан та ін.). Найбільшим виробником кукурудзи є США (45% світового збору).

Багато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія, ПАР. Рису щороку вирощується понад 500 млн. т: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 — Індія, важливим районом виро­щування рису є Південно-Східна та Східна Азія (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія тощо).

Технічні культури — сировина для виробництва продовольчих і промислових товарів. Найважливішу технічну культуру — бавовник — вирощують переважно у країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бра­зилія, Єгипет), інші важливі виробники — Китай, США, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина. Джут вирощують, в основному, в Індії, Банг­ладеш, Шрі-Ланці, Більше 1/2 цукру у світі отримують з цукрової трос­тини (Куба, Мексика, Бразилія, США, Аргентина, Індія, ПАР, Єгипет, Австралія). Головні райони вирощування цукрових буряків— Україна, Росія, Польща, Чехія, Словаччина, ФРН, Франція. З олійних найбільш поширені соняшник (Росія, Україна, Болгарія, Уругвай, Аргентина) та соя (США, Китай, Росія, Бразилія). Важливими експортними товарами країн Латинської Америки, Азії та Африки є чай (Індія. Шрі-Ланка, Китай), ка­ва (Бразилія, Мексика, Колумбія, Кот-д’Івуар, Індія), какао (Кот-д'Івуар, Бразилія, Гана, Нігерія), арахіс, олійна пальма (Конго, Індонезія, Малай­зія).

Тваринництво розвинуте в усіх регіонах земної кулі. В економі­чно розвинутих країнах Європи, Північної Америки в лісовій та лісосте­повій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м'ясного та молоч­ного напрямів. У місцях з посушливим та сухим кліматом розвинуте тва­ринництво м'ясного напрямку (Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія). Найбільше поголів'я великої рогатої худоби (до 60%) припадає на країни Азії, Африки (але тут продуктивність дуже низька, використовують її для роботи на полях та як тяглову силу), Південної Америки.

Свинарство поширене у країнах Азії, Північної Америки та Європи. У промислове розвинутих країнах поширене м'ясо-вовняне та м'ясне ві­вчарство, у посушливих районах— вовняне (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Іспанія, Італія). Птахівництво в розвинутих країнах пе­реведено на індустріальну основу. Подекуди розвивається конярство, верблюдівництво тощо.

Загальна характеристика транспорту світу.

Транспорт. Транс­порт — одна з найважливі­ших галузей господарства, яка забезпечує зв'язки між виробниками й споживачами, становить матеріальну основу географічного поділу праці. Залежно від рівня розвитку різних видів транспорту виді­ляють чотири основні типи транспортних систем. Пер­ших два типи— Північно­американський (США, Кана­да, Австралія) і Західноєвро­пейський— характерні для високорозвинутих країн. Тут пропорційно розвинуті всі види транспорту, але в першому в пасажирсь­ких перевезеннях переважають повітряний і автомобільний, а в друго­му переважає залізничний, у вантажних— автомобільний транспорт. Країни, де переважає залізничний транспорт — Індія, Пакистан, Алжир, Туніс, Марокко, Замбія, Уругвай, Аргентина тощо відносять до третього типу. До четвертого зараховують країни, в яких переважає один вид транспорту: автомобільний (Афганістан, Ємен, Ефіопія, Саудівська Ара­вія та ін.) або річковий (Судан, Конго, Парагвай тощо). Густота транспо­ртної мережі в розвинутих країнах 50 км/100км2, у країнах, що розвиваються, — біля 9 км/100 км2.

Сухопутний транспорт світу.

Основний вид сухопутного транспорту — залізничний, але роль йо­го в епоху НТР дедалі знижується. Загальна протяжність залізничних шляхів 47 основних країн світу перевищує 930 тис. км, якими провозить­ся 5 млрд. т вантажів. За протяжністю залізниць на першому місці стоять США, за густотою залізничної мережі — Бельгія та ФРН. Рівень електрифікації залізниць у країнах світу різний. Так, у Швейцарії залізниці електрифіковані майже повністю, в Італії — на половину, у Франції, Бельгії, Іспанії, Росії — на третину. Створюються швидкісні лінії в Япо­нії, Франції, ФРН, Італії, Великобританії, США, де швидкість поїздів до­ведена до 160-200 км/год. Залізницями перевозять головним чином масо­ві вантажі (зерно, вугілля, сталь, залізну руду тощо).

На автошляхи припадає 2/3 загальної протяжності світових шляхів сполучення. Світовий автопарк на початку XXI ст. налічує 141,7 млн. ван­тажних машин та 462,1 млн. легкових машин та автобусів, з них 3/4 при­падає на країни Західної Європи та Північної Америки. У світовому пасажирообігу частка автотранспорту становить 4/5. Найвищого рівня розвитку цей вид транспорту набув у розвинутих країнах (США, Фран­ція, ФРН, Великобританія та ін.). Автомобільний транспорт відіграє про­відну роль у перевезеннях пасажирів та вантажів на короткі відстані. Збудовані окремі трансконтинентальні магістралі, у тому числі від Тихо­го до Атлантичного океану в США та Канаді, через Сахару в Африці, трансам азойська магістраль тощо.

Швидкими темпами розвивається трубопровідний транспорт (осно­вні райони — Північна Америка, Європа, Південно-Західна Азія). Загаль­на протяжність магістральних нафтопроводів перевищує 440 тис. км. Че­рез них щороку прокачується 2 млрд. т нафти й нафтопродуктів. Найкру­пнішими власниками трубопроводів є США та Росія.

Морський і повітряний транспорт світу.

Морський транспорт відіграє значну роль у світовому вантажообі­гу, обслуговуючи міжнародну торгівлю. Близько 1/2 всього тоннажу при­падає на нафту та нафтопродукти. Зростає частка перевезень сухогрузами — залізної руди, вугілля, зерна, лісу. Основні судноплавні шляхи про­ходять через Атлантичний океан. На його узбережжі розташовані найбі­льші порти світу: Роттердам, Антверпен, Нью-Йорк, Філадельфія, Марсель, Гамбург, Лондон. Основна частина тоннажу суден належить Японії, Великобританії, Греції, Норвегії, США, Франції, Італії.

Річковий транспорт особливо велике значення має у США, Росії, Канаді, ФРН, Нідерландах, Китаї. Значними міжнародними артеріями служать Міссісіпі з Міссурі, Рейн, Дунай, Парана, Меконг тощо.

Провідна роль у перевезеннях пасажирів (щорічно до 800 млн.) на­лежить повітряному транспорту. Найбільші пасажирообіги мають США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Австралія. Найбільші аеро­порти світу — Чикаго, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Париж, Сінгапур.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Їх форми та сучасні тенденції в умовах нових політичних відносин у світі.

Міжнародні економічні зв'язки. До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредит­но-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої тор­гівлі світу припадає на розвинуті країни, у тому числі 1/3 — на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості зайняла чільну позицію — понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура експорту країн, що розвиваються, теж змінилася. Зменшилася залежність країн від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком кра­їн— експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залиша­ються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного ка­учуку, а також продовольчих товарів — кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах— Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сін­гапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, спожив­чих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промис­лових товарів.