Реферат: Тероризм

Основною формою боротьби (у сполученні з іншими), до якої вдається подібне соціотехногенне утворення у процесі протистояння державному апаратові країни, в якій воно виникло, стає тероризм. Те, що нині визріває в розумах інтелектуалів і свідомості мас, об'єктивувавшись в економічних, політичних, виробничих, інформаційних, соціальних тощо відносинах, невдовзі змусить битися в конвульсіях всю цивілізацію. Першим несміливим проявом прийдешньої доби є «АУМ Сінріке».

Релігійний компонент «АУМ» більшою мірою відноситься до методів духовно-психологічного контролю й управління, аніж до якоїсь конкретної форми вірування.[2]

«АУМ Сінріке» - це ізольоване соціотехногене утворення з широким спектром напрямків діяльності. Тепер вже не секрет, що однією з основних цілей «АУМ» була реалізація політичних амбіцій її керівництва. А ці амбіції включали в себе не більше і не менше як захоплення влади в країні і встановлення жорсткого авторитарного режиму на чолі з лідером «АУМ» Секо Асахара. Треба зазначити, що прагнення колишнього спеціаліста у галузі голковколювання не були безпідставними. За неповні десять років Асахара (а може той, хто стоїть за його спиною), створив одну з найпотужніших фінансових організацій Японії, про реальні можливості якої так досі нічого й невідомо. Існують припущення, що «АУМ» розгромлена лише де-юре, а не де-факто.

Як свого часу повідомила японська газета «Іомімурі», майно «АУМ» оцінюється у 2,5 млрд. йєн (29 млн. доларів). Крім того, організація володіє земельними ділянками, загальна площа яких становить 136 тис. кв. м, 16 будівлями в Токіо і в десяти префектурах країни.

Не викликає сумніву те, що цифра 29 млн. доларів є лише видимою частиною айсберга, якщо враховувати, до прикладу, що Мохан Раджніш, будучи главою секти «Бгагван Осхо», розпоряджався 200 млн. доларів, і це при тому, що його організація за розмахом діяльності і в слід не годна була ступити «АУМ Сінріке».

Окрім того, що «АУМ» є великим власником нерухомості, її члени активно займалися (а може, і займаються) фінансовими операціями та підприємницькою діяльністю. Організація мала ресторани, крамниці, нелеґально виробляла зброю, кераміку та сільгоспдобрива. Сектанти душею, тілом і майном належали (належать?) організації. У Японії їх налічувалось бл. 10 тис., у Росії - 25-35 тис., а скільки по цілому світі – навряд чи можна встановити.[2]

До реалізації своїх політичних цілей Асахара готувався з дивовижною ретельністю та розмахом. Поліцейській обшук будинків та складів «АУМ» дав вельми цікаві результати. Виявляється, секта мала в розпорядженні: чудово обладнану хімічну лабораторію; невеликий хімічний комбінат, оснащений найновішим обладнанням; понад тисячу бочок з 40 різними хімічними речовинами, підібраними в такий спосіб, що з них можна синтезувати або отруйні сполуки, або наркотики, або вибухівку. При цьому у зразках грунту тої землі, що належала «АУМ», виявлено сліди зарину та ботулізму (2). Хоча, ймовірно, експерименти з ядерними матеріалами на території Японії не велися, секта активно готувалася до створення ядерної зброї. Свідченням цьому є дуже докладна і секретна документація про надскладний процес збагачення урану для атомних станцій і ядерної зброї, що була вилучена японською поліцією в одного з членів «АУМ Сінріке». До цього можна додати, що організація мала протиатомні бункери і запаси антидотів — ліків яки нейтралізують дію нервово-паралітичних газів.

Готуючись до захоплення влади, Асахара сформував тіньовий кабінет з 20 міністрів і мав намір створити військові формації, що повинні були пройти підготовку в Росії.

Звичайно ж, якщо «АУМ Сінріке» і не знищена повністю, то принаймні знаходиться «під ковпаком» у поліції. Але хто скаже, скільки подібних організацій існує у світі і скільки їх ще виникне в найближчому майбутньому?

ДЕРЖАВНИЙ ТЕРОРИЗМ

У політичній ситуації, що склалася на сьогодні у світі, державний тероризм є не меньш актуальним, аніж тероризм організованих екстремістських груп.

На думку західних фахівців, головними особливостями державного тероризму є такі моменти:

1. Він має суто секретний характер;

2. Держави заперечують свою відповідальність за теракти;

3. Терористичні дії здійснюються через спецслужби, які вербують і озброюють терористів;

4. Опікувані державами терористи краще озброєні і можуть краще забезпечити ефективність теракту, ніж автономні групи.

Як зазначає П.Вілкінсон, «приблизно 25% терористичних актів підтримуються або спрямовуються державами. Це може виражатися в моральній підтримці, матеріальній допомозі, постачанні зброї, навчанні користування нею, постачанні фондами, наданні притулку».[3]

Окрім цього, частину терористів держави використовують безпосередньо, контролюючи групи, що вдаються до вбивств, підпалів та інших диверсійних акцій за кордоном. Але найбільш широко застосовується метод використання терористичних рухів, що виникають в іншій країні або в середовищі емігрантів з неї.

Нема потреби доводити те, що будь-яка сучасна держава більш чи менш широко використовує терористичні методи у своїй політичній боротьбі. Список т. зв. «спеціальних операцій», здійснених будь-якою державою, є вельми довгим. Вбивства і диверсії стали постійним елементом зовнішньої та внутрішньої політики сучасної держави.

Яскравим прикладом того, як на очах у цілого світу, під звуки фанфар і масового радіння здійснюються великомасштабні терористичні акції, може стати воєнна операція «Буря в пустелі», проведена переважно збройними силами США проти Іраку.

Те шоу, що було влаштовано у світових масмедія і мало відігравати роль висвітлення перебігу бойових операцій, лише почасти стикалося з дійсністю.

У той час, як інформаційні агенції натхненно просторікували про «гуманізм об'єднаних сил», що завдають високоточні удари лише по військових об'єктах, те, що відбувалося в Іраці, можна порівняти лише з діями ВПС Британії та США відносно Німеччини під час другої світової війни. Але якщо тотальні бомбардування Третього Рейху мали воєнно-стратегічні цілі, то дії союзницької авіації в Іраці переслідували цілі суто політичні та економічні.

Одразу ж по проведенні акції «Буря в пустелі» стало відомо, що з 88500 т бомб, скинутих тільки американською авіацією па Ірак, лише 7% (6520 т) влучили в ціль. З них 40% впали мимо цілей, а з некерованих бомб 70% (62 137 т) влучили не туди, куди планувалося.[17]

При цьому офіційно заявлялося, що метою бомбардувань є завдання точечних ударів по військових об'єктах Іраку. Насправді ж стратегія повітряних ударів передбачала систематичне руйнування цивільної інфраструктури країни.

Руйнуючи господарську базу Іраку, Вашингтон планував пригнічення його політичного суверенітету. Прикриваючись санкцією ООН, США на очах цілого світу провели великомасштабну терористичну акцію, яка й не снилася РАФ, «Хамас» чи «Червоним бригадам».

Розробники планів повітряної війни початково визначили в Іраці 27 цілей, що мають воєнно-стратегічне значення, але в перебігу операції список був розширений до більш як 700 цілей. Питання про знищення цивільних об'єктів навіть і не ставилося; ясно було і так, що головне - зруйнувати якомога більше — тоді при відновленні зруйнованого, Ірак потрапить у залежність від іноземної допомоги.

Комісія ООН, що відвідала Ірак у березні 1991 р., констатувала, що зруйнування цивільної інфраструктури відкинуло Ірак до стану доіндустріального періоду і має «майже апокаліптичні масштаби».

За два тижні після початку повітряних акцій у Перській затоці генерал ІІІварцкопф запевнив, що іракські електростанції атакуються в обмеженому масштабі, «щоб не заподіяти шкоди мирному населенню». Але насправді система електропостачання Іраку практично перестала існувати.

Вільям Аркін, американський військовий експерт, оцінює число безпосередніх жертв від бомбардувань серед мирного населення у 2300 чол. А від зруйнування мережі електропостачання і припинення внаслідок цього доставки населенню питної води вмерли лише в перші місяці по війні, за даними Аркіна, 111 тис. чол. Відсутність медичної допомоги, брак продуктів харчування і катастрофічна антисанітарія призвели до епідемій тифу та холери і спричинили, за даними ЮНІСЕФ, лише в період з січня по серпень 1991 р. зростання дитячої смертності у чотири рази. У серпні 1994 р. лише від шлунково-кишечних захворювань померло 2298 дітей, у 20 разів більше, ніж за той самий місяць 1980 р.[17]

Один з найвищих офіцерів ВПС США заявив: «Цивільне населення не можна вважати зовсім безвинним. Воно живе у цій країні і несе в кінцевому підсумку відповідальність за те, що там відбувається».

Очевидно, цей офіцер не знав, що на початку 70-х один з ідеологів сучасного тероризму Еміль Анрі заявив, маючи на увазі всіх тих, хто терпимо ставиться до «політичного режиму капіталу»: «БЕЗВИННИХ НЕМАЄ».

СПЕЦТЕРОРИЗМ

Співробітництво спецслужб із тероризмом створює якісно нове явище - спецтероризм. (Так, у Росії вже на початку сторіччя есерівські терористи через Азефа контролювалися царською охраною, і вбивство, не без відома останньої, Столипіна - типовий приклад спецтероризму).

Залучення тероросфери в операції спецслужб неминуче веде до розмивання меж між ними.

Такий процес становлення спецтерорсередовища вже загрожує підім'яти під себе державність. Найбільш відомий приклад - Колумбія, де тільки надзвичайні міжнародні заходи зуміли вирвати державу з-під практично повного контролю наркомафії. І турецькі терористи - "сірі вовки" - як усередині Туреччини, так і за її межами, у тому числі в Азербайджані, діють не тільки під контролем, але і з активною участю турецьких спецслужб.