Реферат: Еволюційні і революційні форми суспільного розвитку

Родоплемінна організація суспільства була історично необхідною умовою формування та
розвитку форм спільності людей, через яку пройшли всі народи світу. Підготувавши умови
для переходу до більш високих соціально-етнічних форм суспільного життя людей, на зміну
родо-племінним відносинам на вищому ступені свого розвитку приходять нові
соціально-етнічні спільності людей — народності. Їхнє формування є наслідком розкладу
первісного суспільства, зародження спочатку сімейної, а потім і приватної власності та
виникнення різних угрупувань, посилення економічних зв'язків між союзами племен, їхньої
консолідації.

Особливістю утворення народностей є те, що вони формуються за територіальною
ознакою. Це означає, що люди, які живуть на певній території, пов'язані між собою певними,
хоч ще слабкими, але економічними відносинами.

Народність — це соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільністю
території, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен, що входять у
народність), елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий
спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції, свою збірну
назву. Народності утворювались як на основі розкладу первісного устрою і заміни його
рабовласницьким (наприклад, у Римі, Стародавньому Єгипті), так і на базі переходу від
первісного до феодального суспільства в тих країнах, яким рабовласницький лад не був
властивий (наприклад, в Україні, Росії).

Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв'язків між
окремими народностями, об'єднання місцевих ринків всередині тієї чи іншої держави в
загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої
соціально-етнічної спільності людей — нації.

У літературі немає чіткого визначення поняття "нація". Немало
вчених висловлюють сумнів щодо можливості дати більш-менш
прийнятне визначення нації, посилаючись на виняткову
складність, суперечливість та своєрідність цього феномена,
зокрема, на динамізм та неоднозначність специфічних ознак даної історичної
спільності людей. Визначення, які в літературі можна знайти, тісно пов'язані з
різноманітними теоріями нації. Умовно 'їх можна поділити на кілька основних груп:
психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні.

Засновниками психологічної теорії нації є французький філософ та історик Е.Ренан і
австромарксист О.Бауер. У психологічних концепціях закономірності формування та
розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості,
"психології народів". Так, в ренанівському трактуванні "нація — це душа, духовний
принцип", що формується шляхом "узгодження" та "солідарності", утворюваної чуттям
минулих та майбутніх поколінь. О.Бауер вважав, що нація являє собою "сукупність людей,
спільністю долі згуртованих у спільність характеру". Ще один представник психологічної
теорії, М.Кареєв, розглядав націю як групу, що виникає із "безпосередньої психологічної
взаємодії" індивідів.

Виникнення культурницької'теорії нації пов'язане з іменем К.Рен-нера (Шпрингера). Він
уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи
культурний союз, породжений свідомістю етнічної приналежності людини. Нація, писав
Р.Реннер, "це союз особистостей, які однаково розмовляють ", "культурний союз". В основі
культурницької теорії нації, таким чином, лежить спільність національної культури, зокрема
національної мови.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі
елементи як психологічної, так і культурницької теорії. Дослідники-прихильники
етнологічної теорії вважають, що основними ознаками нації є спільність походження,
етнічної самосвідомості, національних почуттів, прихильність до етнодуховних цінностей.
Однак у більшості етнологічних концепцій нації, як і в попередніх теоріях, недооцінюється
значення соціальних аспектів у розвитку націй.

Розглянемо, нарешті, "історико-економічну" теорію нації, засновником якої є теоретик
марксизму К.Каутський. У праці "Ознаки національності" він писав, що ознаками нації є
загальна територія і мова, а також спільність економічного життя та традицій. Головними ж
ознаками нації, на його думку, є спільна територія та спільна мова. Навіть при відсутності чи
втраті однієї або кількох ознак нації, вона, на думку К.Каутського, продовжує існувати.

Протягом багатьох десятиріч у нашій вітчизняній літературі панувало сталінське визначення
нації, яке було покладене в основу "історико-економічної" теорії. Спираючись на аналіз
проблем нації К.Ка-утським та О.Бауером, Й.Сталін дав таке визначення нації: "Нація — є
стійка спільність людей, що історично склалася, яка виникла на базі спільності мови,
території, економічного життя та психологічного складу, що проявляється в спільності
культури". Розглядаючи дані ознаки нації, Сталін всіляко їх канонізував, догматизував, що,
зокрема, проявилось в абсолютизації ролі класового принципу, закріплювало, шляхом
політизації національного життя, ділення націй на "державні" та "недержавні",
недооцінювало роль національного чинника, зокрема етнічного в національному. Діставши
назву "марксистсько-ленінського" (як відомо, ні засновники марксизму, ні В.І.Ленін
визначення нації не давали), сталінське визначення нації зберігається в більшості
підручників, словників і досі.

У сучасній науковій, навчальній, довідковій літературі, зокрема західній націоналогії,
даються різні визначення нації. За основу беруться ті чи інші ознаки нації, які, на думку
авторів, є властивими для неї. Так, автори "Міжнародного видання американської
енциклопедії" стверджують, що нація — це "велика кількість людей, які вважають себе
спільністю. Вони часто мають одну чи кілька таких ознак: мову, культуру, релігію, політичні
та інші інститути, історію та віру в спільність долі. Вони, як правило, займають суміжну
територію". Упорядники "Словника американської спадщини англійської мови"
стверджують, що "нація — це населення певної території, котре має спільні звичаї, походження, історію і часто мову". Вебстерівський міжнародний словник англійської
мови визначає націю як "спільність людей, які складаються з однієї чи кількох
національностей, що мають більш-менш певну територію та уряд". Автори
словника-довідника "Межнациональные отношения. Термины и определения" категорію
"нація" визначають як "етносоціальну" (і не завжди кровнорідну) спільність зі сталою
самосвідомістю своєї індентичності, що склалася (спільність історичної долі, психології та
характеру, прихильність до національних матеріальних та духовних цінностей, національної
символіки, національно-екологічні почуття), а також (переважно на етапі формування)
територіально-мовною та економічною єдністю, яка далі під впливом інтеграційних та
міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, часто втрачаючи своє визначальне
значення, хоч і не зникає.

Таким чином, нація являє собою надзвичайно складний динамічний організм, який
перебуває в безкінечному русі та розвитку. Ті чи інші ознаки нації певною мірою
"працюють" на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу
роль відіграють такі її ознаки, як територіально-мовна та економічна єдність. У процесі
подальшого розвитку, зокрема міграційних процесів, можливі відгалуження нації у вигляді
діаспори; в цьому разі зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у
період її становлення. Посилюється значення різноманітних чинників, складових
національної самосвідомості, зокрема таких видових ознак, як гуманістична спрямованість
їхньої життєдіяльності та цивілізованість.

У розвитку соціально-етнічних спільностей, зокрема націй, національних та міжнаціональних
відносин спостерігаються дві взаємопов'язані тенденції. Перша — це етнічна диференціація,
тобто процес виділення, обособления тієї чи іншої соціально-етнічної спільності, що
відображає її прагнення до утвердження національної незалежності, суверенітету. Друга
тенденція — це інтеграція, яка передбачає злом національних перегородок, розвиток,
розширення зв'язків між різними націями, соціально-етнічними спільностями, поглиблення
економічних, культурних відносин між народами.

Ці дві тенденції відображають об'єктивний процес розвитку етно-суспільних відносин; вони
спрямовані на задоволення багатогранних потреб того чи іншого народу, а також сприяють
прогресу етносус-пільного буття, оскільки ведуть до внутрішнього саморозвитку етносу,
самореалізації його потенціалу, до взаємозбагачення соціально-етнічних спільностей.

Діалектика розвитку процесів етносуспільного буття

Соціально-етнічні спільності як суб'єкти суспільних відносин реалізують свої бага- тогранні
потреби та інтереси в процесі розвитку етносуспільного буття. Етносуспільне буття являє собою сукупність реальних, об'єктивно існуючих зв'язків, відносин, форм спілкування людей, що відбуваються в процесі освоєння ними сфери етнонаціонального, міжнаціонального, загальнолюдського. Воно є реальним процесом життєдіяльності етносоціальних спільностей, етнічних індивідуальностей, спрямованим на задоволення своїх інтересів потреб.