Реферат: Будівельні суміші в Україні

Найбільші виробники навіть розробили спеціальні системи утеплення фасадів, які включають мінераловатну або пінополістирольну теплоізоляцію, спеціальні суміші для монтажу того чи іншого виду утеплювача, армувальну сітку зі скловолокна, грунтовки, чорнову та фактурну штукатурку.

Наразі все, крім утеплювача й армувальної сітки, випускає один і той самий виробник сухих сумішей. На сьогодні, окрім іноземних виробників, такі системи сертифікували всі члени Асоціації виробників сухих будівельних сумішей. Ціни на системи утеплення фасадів коливаються від 6 до 13 у. о. за кв. м — залежно від марки сумішей і утеплювача, а їх монтаж обійдеться ще у 8 у. о. за кв. м. При цьому ефект від утеплення фасадів досить відчутний: за даними фірми «Фомальгаут», тепловтрати цегляної стіни знижуються вдвічі, а залізобетонної — втричі.

Крім того, деякі виробники сухих сумішей пропонують інший варіант утеплення — шпаклівки, штукатурки, наливні підлоги й клеї для облицювальної плитки з доданням перліту — природного теплозвукоізолятора.

Для західних хімічних компаній український ринок поки що мало привабливий через невеликі розміри, адже вітчизняне виробництво сухих будівельних сумішей тільки розпочинається. Проте тут вже присутні представництва найвідоміших у світі продуцентів полімерних добавок. Зокрема активно діють інформаційні центри потужних хімічних концернів "Байєр", "Ваккер", "Родіа", "Акзо-Нобел", "Кларіант". Компанія GR-Line представляє в Україні полімери французького концерну "Родіа" та швейцарського "Акзо-Нобел".

Однак жодна з хімічних компаній не випускає повного асортименту добавок для будівельних сумішей. Тому вони одна для одної не тільки конкуренти, але й партнери. GR-Line не обмежується лише поставками в Україну полімерів "Родіа", намагається співробітничати з іншими виробниками хімічних добавок. Досить привабливою видається схема, коли вся імпортована з різних країн полімерна продукція зосереджується на одному складі, звідки дрібними партіями розходиться поміж вітчизняними виробниками сухих будівельних сумішей.[8]

Формування споживчих властивостей будівельних сумішей

1.2.1. Сировина

Склад будівельних сумішей в залежності від виду суміші може бути різним.

В загальному до складу будівельних сумішей входять наступні компоненти:

— в’язка речовина — цемент, гіпс, вапно або полімер,

— мінеральні наповнювачі для забезпечення міцності,

— пісок, мелений мармур, мелений кварц, вапняк та інші домішки, що власне і створюють високотехнологічний продукт — суху будівельну суміш.

Розглянемо детальніше ці складники. Основними матеріалами для виробництва бетонної суміші є цемент, заповнювачі і вода. При виборі цементу враховують основні показники бетону: міцність, морозо- та корозійну стійкість, а також технологію виготовлення виробів чи умови бетонування монолітних споруд. Для важкого бетону застосовують здебільшого портландцемент та його різновиди, рідше — глиноземистий цемент та інші в'яжучі.[9]

Заповнювачами для важкого бетону є сипкі суміші мінеральних зерен природного чи штучного походження, певного гранулометричного складу в установленому діапазоні розмірів. Заповнювачі в бетоні займають 80...85 % його об'єму і; скріплені затверділим цементом, утворюють каменеподібний конгломерат. Речовинний склад заповнювачів, їхня форма, стан поверхні, поєднання різних фракцій істотно впливають на технологічні показники бетонної суміші, технічні властивості бетону (міцність, усадку, повзучість, довговічність), а також на економічність матеріалу.

Залежно від розмірів зерен заповнювачі поділяють на дрібні (піски) крупністю 0,16...5,00 мм та крупні (щебінь чи гравій) крупністю 5... 70 мм.

За мінералогічним складом розрізняють кварцові, польовошпатні, карбонатні піски. Кварцові піски придатні для бетонних сумішей будь-яких марок, оскільки власна міцність кварцу дуже велика (до 1000 МПа). Решту пісків, зокрема вапнякові, належить перевіряти на міцність у бетоні потрібної марки.

За походженням піски бувають яровими (гірськими), річковими та морськими. Ярові (гірські) піски містять більше за решту пісків / глинястих та органічних домішок, зерна переважно кутасті, що забезпечує добре зчеплення з цементним каменем. Річкові й морські піски містять менше органічних домішок, але зерна мають обкатану форму й гладеньку поверхню внаслідок перенесення водою. У морських пісках іноді є уламки вапнякових порід, черепашок, які легко руйнуються й можуть знизити міцність бетону. Штучні піски одержують подрібненням гірських порід або супутніх продуктів промисловості, наприклад металургійних шлаків. Вміст глинястих, мулистих та пилуватих домішок, який визначається відмучуванням, неповинен перевищувати 3 % за масою. Глинясті та мулисті часточки вкривають зерна піску, перешкоджаючи зчепленню їх з цементним каменем. Тонкі пилуваті часточки мають розвинуту питому поверхню й для рівномірного закріплення їх у структурі бетону потрібна підвищена витрата цементу. Промивання піску від цих домішок спричинює його значне подорожчання, а тому слід надавати перевагу застосуванню річкового піску.

Вміст органічних (наприклад, гумусових) домішок обмежується тому, що вони містять органічні .кислоти, які руйнують цементний камінь. Наявність органіки визначають колориметричним (кольоровим) методом— обробкою піску 3 %-м водним розчином NaОН. Колір розчину після обробки піску не повинен бути темнішим за еталон який готують у лабораторії за відповідною методикою.

Зерновий (гранулометричний) склад піску має велике значення для виготовлення бетонної суміші й бетону із заданими властивостями. Він характеризується процентним вмістом зерен різних розмірів і так званим модулем крупності Мк. Щоб визначити ці показники, використовують ситовий аналіз.

Гравій — це сипкий матеріал, утворюваний в результаті природного руйнування (вивітрювання) вивержених чи осадових гірських порід.

За походженням розрізняють гравій яровий (гірський), річковий та морський. Яровий гравій більше забруднений домішками.

За розмірами зерен розрізняють гравій: рядовий — 30...70 мм; фракціонований особливо дрібний — 5...10 (3...10); фракціонований дрібний — 5...20; середній — 20....40; крупний — 40...70 мм.

Зерна гравію розмірами 5...70 мм мають округлу, обкатану форму з гладенькою поверхнею. Поряд з міцними зернами (граніт, діорит) у ньому можуть бути слабкі зерна пористих вапняків, а також домішки пилу, глини, піску. Якщо вміст піску 25...40 %, то матеріал називають піщано-гравійною сумішшю.[10]

Щебінь — це сипкий матеріал, одержуваний подрібненням гірських порід, які мають границю міцності при стиску від 20 до 120 МПа. Зерна щебеню мають кутасту форму й більш розвинуту, ніж у гравію, шорстку поверхню, а тому міцність зчеплення з цементним каменем у щебеню вища, ніж у гравію.

Придатність крупного заповнювача для бетону, як і піску, також визначають у лабораторних умовах за комплексом показників: істинна, середня та насипна густина, міжзернова пустотність, вологість, водопоглинення, вміст пилуватих, мулистих, глинястих, часточок та органічних-домішок, міцність зерен, вміст голчастих та пластинчастих часточок, зерновий склад. У разі потреби з урахуванням цільового призначення бетону визначають міцність вихідної. гірської породи, стираність, опір удару та морозостійкість.

Зерновий склад крупного заповнювача, так само, як і-піску, істотно впливає на властивості бетонної суміші та бетону. Оптимізація зернового складу має ґрунтуватися на такій умові: одержати найменший об'єм мілізернових пустот, тобто забезпечити мінімальну витрату розчинової частини, а отже, й цементу.

Воду під час бетонних робіт використовують для приготування бетонних сумішей та поливання відкритих поверхонь і тверднучого в літній час монолітного бетону. Іноді виникає потреба застосувати її для промивання заповнювачів. Для-всіх цих робіт без, попередньої перевірки придатна питна вода. Річкова, озерна та вода із штучних водойм придатна також, якщо вона не забруднена в неприпустимих межах стічними викидами, солями, мастилами тощо. У морській воді у великій кількості містяться розчинні солі, сульфат-іони, хлоріони.

Можна застосовувати воду, яка показує, слабокислу чи слабколужну реакцію, що визначається значенням . водневого показника рН у межах 4,0... 12,5, і відповідає технічним умовам. На застосування стічних вод, крім того, потрібно одержати дозвіл санепідемстанції.

Шкідливі домішки у воді можуть перешкоджати нормальному, тужавінню й твердненню цементу або спричинювати появу-в бетоні сполук, що знижують, його міцність та довговічність.

Органічні речовини у воді, особливо такі, що містять цукор та феноли, сповільнюють процес гідратації цементу й знижують міцність бетону. Вміст кожного з них не повинен перевищувати ,10 мг/л

Домішки нафтопродуктів, мастил, жирів, осідаючи на, поверхні цементних зерен, вповільнюють гідратацію їх, а вкриваючи заповнювачі, перешкоджають їхньому зчепленню з цементним каменем і знижують міцність бетону. Тому на поверхні води замішування не повинно бути плівок цих домішок.

Добавки до бетонної суміші. Для регулювання властивостей бетонної суміші та бетону, а також для економії, цементу, все ширше застосовують різного роду добавки, які вводять .у суміш.