Реферат: Будівельні суміші в Україні

Зміст

Вступ 3

I. Літературний огляд 4

1.1. Сучасний стан ринку будівельних сумішей 4

1.2. Формування споживчих властивостей будівельних сумішей 15

1.2.1. Сировина 15

1.2.2. Технологія виробництва 27

1.3. Класифікація асортименту будівельних сумішей 33

Висновки 39

Список літератури 41

Додатки 43

Вступ

“Країна, яка будується — розвивається,” — вислів Рузвельта стосувався післявоєнної Німеччини та України, економіка якої, на жаль, ніяк не може виборсатися з глибин економічної кризи. Та попри усі негаразди, будівельна промисловість в нашій країні розвивається — це значить, що країна будується. Існуючі заводи не в змозі забезпечити потреби населення у високоякісних та зручних у використанні будівельних сумішах.

Будівельні суміші та матеріали — основа промислового і житлового будівництва. Від рівня їхнього виробництва залежать темпи і якість будівельних робіт.

До будівельних сумішей відносяться різні природні і штучні матеріали, застосовувані для спорудження, обладнання і ремонту промислових гідротехнічних, житлових, адміністративних і культурно-побутових будинків і споруджень.

Це в значній мірі визначає актуальність теми даної роботи.

Метою даної роботи є дослідження споживчих властивостей будівельних сумішей, аналіз ринку та класифікації асортименту будівельних сумішей технології їхніх продаж і вироблення рекомендацій, покликаних стимулювати збут та підвищення якості даної продукції.

Для досягнення поставленої мети необхідно дослідити значення будівельних сумішей, технологію їх виробництва, розглянути процес формування споживчих властивостей даної продукції.

Літературний огляд

Сучасний стан ринку будівельних сумішей

За останні п'ять років вітчизняний ринок будівельних сумішей (СБС) пройшов шлях від ознайомлення з імпортом до започаткування сучасного виробництва. Будівельники вже встигли оцінити переваги новітніх технологій - дехто навіть потроху забуває про незручності в роботі з досі такими традиційними алебастром та цементно-пісковими сумішами. Сфера застосування СБС досить широка, адже це - клеї для різноманітної плитки, каменю, мозаїки; розчини для штукатурних, бетонних, малярних робіт; шпаклівки; маси для наливної підлоги.

В країні існує два типи виробників будівельних сумішей. Перших умовно називатимемо “пострадянськими”: вони працюють декілька десятків років і виробляють продукцію зразку початку ХХ століття на обладнані, яке було вироблено приблизно у той самий час. В них дуже великий спад виробництва порівнюючи з “попередніми часами”, і взагалі дуже велика купа проблем.

Другі нехай умовно називаються “європейськими”: ці з’явились на світ не так вже й давно (або з нуля або на базі вже існуючого “пострадянського” виробництва, до якого прийшов інвестор); використовують вони нові технології і виробляють вони або принципово новий для країни товар, або «звичний», але європейської якості. Отже, доля перших на ринку дуже суттєво зменшується (хоча поки ще залишається дуже великою ), доля других - зростає. В решті решт рахунку виробників стає все більше й більше.[1]

В галузі будівельних матеріалів працює біля 1000 підприємств, з яких приблизно 90% не належать державі. Вони в минулому році виробили 80,4% всіх будівельних матеріалів ( дані Держкомстату). У середньому рентабельність виробників у 2000 році становила 14%. За останні п’ять років це найкращій показник: у 1998 він складав мінус 1,5%. Але у 1993-му році – 34,4%.

Обсяг виробництва галузі будівельних сумішей України за 2000 рік складав 3799,6 млн. грн. – на 15% більше ніж у 1999 році. Але цінина ці товари за рік зросли майже на 20%.

По натуральним показникам за рік відбулось зниження в середньому на 9%. Найбільший спад був підкреслений під плиткою фасадною – 43,1%. Були також й позитивні кроки, на приклад, виробництво гіпсокартона зросло у два рази.

Дуже показовою для розгляду й аналізу є цементна промисловість. Сьогодні в Україні працює 16 підприємств, що виробляють цемент. Їх потенційна потужність складає 26 млн. тон. 3 з них загальною потужністю 23 млн. тон об’єднані в державний концерн “Укрцемент”. На долю підприємств цього концерну приходиться 89% загального обсягу виготовленого в країні цементу. Загальновідомо, що якість цементу повинна відповідати міжнародним стандартам. Виробництво цементу в Україні відрізняється однаковими стандартами і обмеженою номенклатурою. Це підтверджує той факт, що 75% всього виробляємого цементу є портландцементом. Решта 25% мають в собі портландцемент з різними домішками, сульфатостійкий портландцемент, швидко стверджувальний портландцемент і шлакопортландцемент. [2]

Встановлена виробнича потужність цементної промисловості становить 26 млн. т. У східній Європі й регіонах колишнього СРСР вищі показники лише у Росії (89.6 млн. т.) та Польщі (53 млн. т.).

До 1990 року всі підприємства працювали на повну потужність і готове споживання цементу в Україні становило 460 кг. в рік на душу населення. Спаду будівництві, більше ніж трикратне підвищення цін на основне технологічне паливо – природний газ, розрив економічних зв’язків, експортні бар’єри на кордонах нових країн призвели до того, що з 1991 до 1996 роки виробництво цементу в Україні скоротилося до 4,8 млн. т., а саме 92 кг на душу населення. У 1997 році відбулось зростання виробництва до 4937 тис. тон, що на 118 тис. т більше ніж у 1996 році.

Однією з основних причин різкого зниження виготовлення цементу є значне зменшення будівництва в Україні й країнах-сусідах (Білорусь. Росія, Молдова). Лише в Україні зупинено 80 будівельних компаній, що являють собою основних споживачів українського цементу. Ще одним важливим фактором є те, що український цемент не є конкурентноспроможним за ціною, він дорожчій ніж в деяких країнах СНД і Центральної Європи. За 1997 рік співвідношення цін становило 1,625. Різниця в ціні цементу пояснюється ціною палива, що використовується для його виробництва (Україна – газ, інші країни – вугілля, відходи вуглезбагачення, відходи нафтопродуктів).

Для розвитку галузі дуже важливим є експорт продукції. За останні 8 років найбільший обсяг експорту українського цементу було досягнуто у 1993 році, що становило 13% від загального обсягу його виробництва. За даними Держкомстату, обсяг експорту цементу у 1994 році становив 1 млн. тон, а попит іноземних фірм на закупівлю цементу був 5 млн. тон.

В 2000 році українські цементні заводи виробили 6676,3 тис. т. “сірого порошку” (в 1999 році – 7441,1 тис. т, тобто виробництво скоротилося на 10%), з яких 1365,1 було вироблено “сухим” способом і решта 79,6% було виготовлено “мокрим” способом. Але, нажаль, спад виробництва відбувся не лише за рахунок “мокрого” цементу (якого зробили на 8,9% менше), але і за рахунок “сухого” (на 15,4% менше).[3]

Далі, наведу коротенький аналіз інших важливих підгалузей.

Лакофарбова промисловість. Річний обсяг продажу за оцінками становить більше 300 млн. доларів, в середньому на кожного громадянина України припадає 3 кг. фарби на рік. На ринку представлено 40 вітчизняних виробників і більше 20 іноземних. Доля імпорту на вітчизняному ринку складає 40%, 60% - вітчизняної. Лакофарбовий бум, що спостерігався в 1997-1998 роках, дещо притих. Проте сам ринок не втратив комерційної привабливості - принаймні, за підрахунками експертів, середній тижневий виторг магазинів, що спеціалізуються на фарбі та лаках, становить близько 2-5 тис. грн. А от структура попиту змінилась. Ринок, і нині спроможний поглинути загалом до 100 тис. т фарби на рік (лише столиця використовує понад 3 тис. т лаків та фарби щороку), став шумливішим до ціни пропонованого товару.

Якщо раніше продукція з Німеччини, Швеції, Англії, Польщі, Чехії, Болгарії, Туреччини, Естонії та інших країн швидко набирала популярності, впевнено відтісняючи лакофарби 30-ти вітчизняних виробників, то нині цікавість до недорогого українського товару відновлюється. З широкого цінового діапазону - $1-80 за 1 літр (залежно від виробника, призначення фарби, її якості) - найбільший попит на дешеву вітчизняну продукцію. Обсяги імпортних поставок в Україну істотно зменшились ще й тому, що іноземні компанії-постачальники після осінньої кризи віддають перевагу роботі за принципом "вранці - гроші, ввечері - стільці". В результаті більшість вітчизняних імпортерів або взагалі припинили поставки з-за кордону, або пропонують покупцеві товар зі старих запасів. Але можна відверто сказати, що вітчизняний виробник не в змозі повністю забезпечити попит на фарбу.

Важливою проблемою багатьох підгалузей є те, що нестача обігових коштів підштовхнула підприємства до використання псевдо ринкових форм розрахунків – бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку боргів, “тонізації” економічних відносин, що ще більше обмежило можливості суб’єктів господарювання і бюджетів всіх рівнів. Через це, бартеризація економіки набула загрозливого характеру. В 1998 році у промисловості будівельних матеріалів був най вищий показник серед усіх галузей промисловості України – 65,8%.