Реферат: Церковне християнство

Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широко ви­користовуються засоби емоційного впливу на почуття вірую­чих. Пишність і урочистість притаманні католицькому куль­ту,богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в ка­толицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумі­лою більшості віруючих. Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богоро­диці, або мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Бо­гиня родючості. В християнській релігії Богородиця була пере­творена в міфічну діву Марію, що народила від «святого духа» дитину Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадон­ни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах.

На третьому Вселенському Соборі (Ефес, 431 р.) відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про її «непорочне зачаття» та тілесне вознесіння на небо.

Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мо­щам. За час існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і майже 200 тис. «блаженних». Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 «святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного року в середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».

Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який пере­глянув чимало уявлень, що перестали відповідати завданню збе­реження релігії. На Соборі внаслідок чотирирічних суперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають суть сучасного ка­толицького модернізму. В Їх числі необхідно виділити чотири «Конституції»: «Про літургію», «Про церкву», «Про одкровен­ня» , «Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про пастирський обов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та ін.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення бага­тьох обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а місцевою мовою з використанням національної музики. Кон­ституція рекомендує більше часу відводити проповідям, а бого­служіння проводити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на виробництві, могли відвідати їх у зручний час. Собор виніс рекомендації щодо включення до католицького культу елементів місцевих релігій, зближення з іншими христи­янськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визна­но дійсним хрещення католиків у православних храмах, а право­славних — у

12

католицьких. Навіть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшанову-вати за китайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держа­ва — папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об'єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існую­чим в Італії режимом. Пій XI (1922— 1939) у 1929 р. уклав з уря­дом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувала­ся папська держава — Ватикан.

Ватикан — самостійна держава на території Італії, розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обирається з кардиналів — вищих пред­ставників духівництва — на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централіза­цію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією карди­налів». Кардинал — це вища духовна особа після папи. Кар­диналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є дер­жавний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилен­ня впливу католицької церкви, вони мають суворо централізо­вану структуру. Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім — абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібрання керів­ників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському . Одним з перших католицьких ор­денів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х—ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видан­ня. В XI—XIII ст. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Доміні-канському. Ордени кармелітів, августинців повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в ун­іверситетах. Орден доміні­канців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньо­вічної єресі, насамперед проти альбігойців — учасників єретич­ного руху XII—XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано,- що щоб не помилитися в

13

житті, необ­хідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На ос­нові цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати мо­ральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Свя­щенне писання;

2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастир­ський одяг. Вони можуть бути таємними членами ордену.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань);З трибунали й декілька Секретаріатів. Конгрегації — своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3—4 чол.) і главою — префектом.

Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної канце­лярії; 2) конгрегація пропаганди віри — веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша кон­грегація, яка отримує дотації від правлячих кіл: бізнес­мени-католики, представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу.

Сучасне католицтво. За майже тисячоліття свого існування ка­толицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інсти­тутів, ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно «вписалося» в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було за­початковано папою Львом XIII в енцикліці «Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформу­льовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX сторіччя з засудженням класової боротьби, проголо­шенням приватної власності та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., відбули­ся в діяльності папи Іоанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Сучасне католицтво — впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення.

У сучасній церкві панує надто великий консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж до реаль­ного розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли ще синтезу між істинною духовністю і реальною відповідаль­ністю перед світом, якому загрожує катастрофа. Не будемо, од­нак, забувати про те, що церква — це цілий світ, що вона об'єд­нує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з них релігійний ідеал продовжує залишатися найвищою духовною культурною цінністю, і в ньому вони втілюють свої земні прагнення. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до вироблення найширшої платформи для об'єднан­ня всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства».