Реферат: Церковне християнство

Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку II ст., і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Мовчання про християнство у творах авторів І ст. не було випадковим. Християнські секти того часу були такі незначні, що пись­менники не знали про їх існування. Звідси випливає, що єван­гельське оповідання про чудеса, що їх робили і Ісус, і апосто­ли, було лише благочестивою вигадкою християнських пись­менників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристи­янських общин, від Риму до Палестини, не дали у І ст. ніяких слідів таких общин. У римських катакомбах найдавніші дані про християн належать до другої чверті II ст. Тим самим ча­сом датуються найбільш ранні знахідки християнських папі­русів у Єгипті.

Розкол християнства

Головною причиною розколу були особливості соціально-еко­номічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали­ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни­ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу­вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за­лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько­го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів­ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па­пою і константинопольським

9

патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучи­ли один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церков­ного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утво­рення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визна­чилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

Початок християнства на Україні

Християнство поширювалося на Україні ще задовго до кня­жіння Володимира Великого. Вже біля 860 р. мали охреститися Аскольд і Дір, що ходили великим походом на Царьгород. Ук­раїнське населення не противилося християнській вірі. Вже за Ігоря 944 р. стояла в Києві церква св.Іллі й частина княжої дру­жини була християнська. Ігорева дружина Ольга також прийняла християнство, але не могла приєднати до нової віри сина Святослава. Він сказав, що його дружина буде сміятися з нього. Володимир Великий не тільки сам прийняв християнство, але й намагався зробити його вірою цілої держави. За наказом князя всі без винятку хрестилися.

Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: «Як де при­стане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його». І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церк­ви або божниці, як їх часом називали. Краса й велич нових святинь поволі згладжувала пам'ять про давню, просту віру. Проповідниками християнства спочатку були чужинці, греки або болгари. Інколи це були крайні аскети, що виглядом своїм викликали тривогу, як наприклад, митрополит Іван Скопець, що приїхав із Царьгорода 1089 р. Пізніше духовенство почали обирати з місцевих людей, із шкіл, що заснували Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Першим митрополитом з місце­вого роду був Іларіон, славний проповідник і надворний свя­щеник Ярослава Мудрого, висвячений 1051 р. Вдруге 1147 р. без погодження з Царьгородом, висвятили на митрополита Клима Смолятича. Це теж учений книжник і філософ. Собор єпископів посвятив його мощами св.Климентія, що в Києві були у великій пошані. Це були спроби визволити українську церкву з-під прямого впливу Візантії. Але пізніше царьгородський патріархат відновив своє право присилати митрополитів до Києва.

В ці часи при церкві жив не тільки сам священик, але й чис­ленний церковний причет — люди, які виконували при церкві якісь обов'язки аби церква прийняла їх під свій захист. Назива­ли їх також церковними людьми і вони не підлягали світському судові; судив їх єпископ. В церковному уставі Володимира Великого вони перелічені:

ігумен, піп, диякон, попадя, той хто в криласі: ігуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лічець, прощеник, задушний чоловік, прибічник, сліпець, хромець тощо.

10

Духовні чини часто переходили з роду в рід і утримувалися в тих самих родинах: сини священика ставали також священика­ми. Попович, що не вчився і не висвятився на попа, лишався ізгоєм, людиною без стану. Для письменного духовенства вима­гали звичайно невеликої освіти: вміння тільки читати й писати та знати церковні обряди.

Католицизм

Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці та­кож є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віро­вчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості. Като­лицизм доповнив «Символ віри» новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особ­ливості?

Основним догматом католицької церкви, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він полягає у тому, що папа Римський, який висту­пає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогріши­мим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.

Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх фе­одалів, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.

Наступний догмат католицизму — це догмат про «чистили­ще», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробу­вань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в «чистилищі». Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальни­ми можливостями близьких покійного. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католи­цизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латин­ською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.

Католицька догматика встановлює необхідність систематич­ної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик пови­нен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особис­те життя

11

віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь, таким чином, доз­воляє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

Серед релігійних положень католицької церкви є й таке: не­мовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блажен­ства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у розпорядження католицької церкви;вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих «доб­рих» справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спа­сіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Бо­жественної благодаті «відав» спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту, котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, про­тягом якого можна було грішити.