Реферат: Політична реклама та її особливості

До символічного світу належить поняття іміджу політика та його партії. Політик сам є символічною постаттю. Тому в полі­тичній рекламі необхідно вигадати та показати глядачу (тобто виборцю) відповідний набір жестів, поз, інтонацій, які підтвер­джували б цю думку. Це робиться за допомогою підбірки текстів різного емоційного насичення, виголошуючи які політик удава­тиметься до необхідного імеджмейкеру типу поведінки, а також показом невербальних (неречових) ситуацій так званого домаш­нього набору (ясна річ, попередньо спланованого). Глядач обов'­язково повинен побачити дружину, дітей, домашніх улюбленців (якщо таких немає, треба знайти принаймні на час кампанії). Утім останнє залежить від особливостей країни (в Україні, на­приклад, наявність у політика великого собаки певні кола вибор­ців чомусь визнають за негативну рису).

Американські спеціалісти дають такі поради, як збільшити до­віру електорату до політика в рекламних перформансах:

• довіра збільшується за належного «пред'явлення» політика аудиторії. Необхідно підкреслити його кваліфікацію, участь у процесах прийняття рішень на державному рівні, досвід спілку­вання з аудиторією, наявність політичної практики. Вдала пре­зентація політика може компенсувати його поганий виступ;

• політик не може з'явитися невідомо звідки. Він має створю­вати свій авторитет заздалегідь, своєю майже щоденною активні­стю. На думку спеціалістів-іміджмейкерів, цей період може три­вати від чотирьох місяців до двох років;

• дуже важливо поєднати політика з якоюсь організацією або партією позитивного плану. Існує так зване правило потяга. Доти, доки імідж політика не закріпився в свідомості людей, політика має тягти за собою інший потяг. Відчепитися від нього треба тоді коли власної популярності вже досягнуто. Для визначення цього моменту й потрібні послуги професійного іміджмейкера; вдалий виступ завжди спрямований на щось конкретне. Мішенями політика, що виступає перед аудиторією, мають бу­ти або його супротивники, або негативні події, що відбувають­ся в житті;

• важливу роль відіграє вік, стать, освіта, професія, зовніш­ність політика, які можуть допомогти зблизитись з аудиторією. Ясна річ, що ветерани війни ліпше сприйматимуть промовця, який теж колись воював (на тій самій війні чи на іншій — це бай­дуже), фермери уважніше слухатимуть людину, якій не чужі проб­леми сільського господарства, тощо. Після повідомлення про це й налагодження контакту з аудиторією дальшу промову політич­ний діяч може скласти з відомих кліше та стандартних фраз до­машньої заготовки;

• політику легше спілкуватися з аудиторією та впливати на неї, якщо включити в його промову деякі елементи, щодо яких гарантовано згоду присутніх: критика офіційної влади, заклики до змін існуючого порядку, обіцянки забезпечити роботою без­робітних та продуктами харчування малозабезпечених і т. п.

Довіра до політика виникає, на думку фахівців, коли іміджмейкерам пощастило створити його образ у координатах безпеки, кваліфікації та динамізму.

Безпека належить до загальних характеристик особливості по­літика, тобто його уміння справити (ясна річ, під керівництвом іміджмейкерів) враження людини доброї, дружньої, приємної, чесної, спокійної, терплячої, гостинної, комунікабельної тощо.

За параметром «кваліфікація» виборець виносить свій вердикт про компетентність та обізнаність у питаннях, котрі обговорюю­ться і є дуже важливими для електорату.

Динамізм поєднує поняття енергійності, агресивності, актив­ності, швидкості реакції тощо.

Єдиною метою іміджмейкерів є створення такого іміджу полі­тика та його партії, який спонукає виборців піти на вибори та проголосувати за них. Відтак під час проведення передвиборчої рекламної кампанії необхідно постійно контролювати і за необ­хідності негайно коригувати її хід у бажаному напрямку.

Спеціалісти у галузі політичної реклами дають такі поради Щодо проведення виборчих кампаній:

• необхідно, щоб політик виходив до людей безпосередньо, бо тільки так він зможе почути про їхні реальні інтереси, відповісти на запитання людей;

• людей майже не цікавлять конкретні шляхи досягнення ці­лей, їх цікавлять самі цілі (це твердження може не відповідати дійсності за умов глибокої економічної кризи та надто великого зубожіння людей: вони можуть боятися, що не витримають так званих непопулярних заходів, про які так полюбляють говорити політики як про доказ своєї громадянської мужності і принци­повості);

• ніколи не забувати про супротивника (суперника, конкурен­та). При цьому можливі такі варіанти дій: чорний прогноз (роз­робка найбільш дійової стратегії для супротивника та системи протидій цій стратегії), пошук і використання негативної інфор­мації про суперника тощо;

• ніколи не забувати серед загальнодержавних проблем про свій округ, про своїх виборців, котрих цікавить одне — як запро­поноване вирішення проблеми впливатиме на їхній добробут;

• ніколи не варто бути занадто скромним. Без чітких доказів того, що даний політик і є тим найліпшим, якого шукають люди, він приречений на провал.

Можна було б додати ще таку пораду: популярний лідер на чолі непопулярної партії, як правило, програє, а непопулярний лідер на чолі популярної партії — перемагає (хоча в Україні і це не є правилом, бо партій занадто багато і переважна більшість з них є дуже слабенькими та нечисленними).

На закінчення можна сказати, що політична реклама постає перед нами як політичне дійство, незримим режисером якого є іміджмейкер, цей політичний рекламіст, спеціаліст високого ґатунку.