Реферат: Спілкування. Його етика, психологія, проблеми, особливості

Обґрунтовуючи “філософію бажань”. Уорд виділяє першими бажанням пов’язані з задоволенням потреб людини в їжі, теплі, продовженні роду і т.п. На їх основі формуються складніші бажання людей, в тому числі бажання творчої діяльності, громадянської незалежності, а також моральні. Естетичні і релігійні. Бажання людей породжують їх волю, яку Уорд називаю “динамічним двигуном суспільства”. Бажання і воля виступають на Уорду, як основні природні і соціальні сили, які забезпечують розвиток суспільства і так само як основні психологічні фактори цивілізації.

Як пише Уорд, бажання і воля людей не завжди усвідомлюються ними. Нерідко вони проявляються стихійно, несподівано як сліпо діючі ірраціональні сили.

Представляється, що розпочатий Уордом аналіз таких психологічних феноменів, як бажання і воля людей, тісно пов’язані з їхніми потребами та інтересами і виступаючих в якості важливих спонукальних сил їх діяльності і соціального спілкування не втратив свого значення і в теперішній час. Залишається додати, що Уорд намагався вирішити і такі проблеми психології діяльності і поведінки людей, як “соціальна свідомість” і “соціальна воля”, “підсвідоме сприйняття” і підсвідомий розум”, “економія природи і економія духу” і т.д. Все це має значення для аналізу психологічних елементів діяльності і спілкування людей.

Другий американський соціолог Франклін Генрі Гіддінгс (1855-1931) також обгрутував вирішальне значення психологічних факторів в взаємодії людей і в розвитку суспільства. Цим питанням присвячені його праці “заснування соціології” , “Елементи упорядкування суспільства” та ін. Одну з цих працю він починає з твердження. Що “все істинно суспільне явище – психологічні за своєю природою”. Він характеризує суспільство як здруження, як певну асоціацію людей, яких скріплюють психологічні зв’язки, свідомість роду.

“Розумові і моральні елементи суспільства, поєднуючись в різноманітних сполученнях, утворюють так назване спільне почуття, спільні бажання, моральне почуття, суспільну думку і спільну волю. суспільства”. Все це Гіддіагс називає “соціальним розумом”, сформованим в результатів взаємодії “індивідуальних розумів”. Це на думку Гіддінгса, “продукт того, що Гард називає соціальною логікою, пов’язуючу продуктом індивідуальної логіки і більш складніші цілі”.

Представляють теоретичний і практичний інтерес вирішені Гіддінгсон проблеми взаємодії особистого і сформованого в рамках асоціації групової свідомості, в тому числі, вплив групової свідомості – колективних емоцій, волі і т.д. – та свідомість особистості. Все це, - пише Гіддінгс, - відбувається на свідомому і несвідомому рівнях. В зв’язку з цим він вказував на “інстинкт асоціації”.

Звертає на себе увагу і його аналіз “психічних відносин” людей, заснованих на їх взаєморозумінні, симпатії, інтересах, бажання і волі.

Проблематика робіт Гіддінгса актуальна і в сьогоденні. Багато з висловлених ним положень можуть сприяти обґрунтуванню теперішніх проблем психології соціального спілкування і взаємодії людей.

Психічні фактори діяльності і спілкування людей по-своєму аналізував італійський вчений Вільфредо Парето (1848-1923). Соціальні вчинки людей він поділяв на логічні і нелогічні. Перші в тій чи іншій мірі усвідомлені і логічно обґрунтовані людьми, другі – неусвідомлені, підсвідомі, спонтанні. На думку Парето, неусвідомлені вчинки більш природні і органічно притаманні людям. Всі їхні вчинки обумовлені психічним станом, який в великій мірі визначає характер їх спілкування між собою. В психічних імпульсах нахилах людей Парето бачить “джерело соціального життя”.

Так як і Тард та Уорд, він віршував проблему законів розвитку суспільства, у закорінених в психологічнім змісті вчинків людей “Людські вчинки – стверджував Парето, - мають закономірний характер і тому ми можемо “робити їх предметом наукового дослідження”. Закономірний характер діяльності людей визначають характер розвитку всіх сфер суспільного життя. Виходячи з цього, Парето робить висновок, що “часта економія повинна знайти закону явищ, які могли б бути засновані до суспільства, де панує приватна власність, так і до суспільства з колективною власністю... Вона повинна дати нам можливість перебачити економічні результати при будь-якій формі суспільного устрою”.

Представники психологічного напрямку в соціології обґрунтували багато фундаментальних положень, які торкаються психічної сторони діяльності людей, їх між особистісних відносин і розвитку суспільства. Своєрідний внесок в вирішення даних проблем зробили також німецькі мислителі Г.Штейн паль, М.Лацарис і Вунт. Вони поправу рахуються основопожниками такого напрямку в соціальній психології як психологія народів.

Хейман Штейн таль (1823-2899) і Морід Лацарус (1824-1903) опублікували ряд своїх праць заснованім ними журналі “Психологія народів і мовознавства”. В цих працях, в основному в статтях, “Вступні роздуми про психологію народів”, Думки про народну психологію”, “Вони вказували на існування духу народу”, як деякого духовного цілого. “В єдності” Думки про народну психологію” переведеній на російську мову П.А. Гільтебранотом, вони пишуть, що в кожного народу є “свій індивідуальний склад думок і почуттів, своє духовне обличчя, назване “надійністю”.

В зв’язку з цим “задача народної психології” полягає в тому, щоб пізнати дух народу, як пізнала особистісна психологія дух особистості, а також “відкрити закони людського духу”. Будь-яка людина, на їхню думку, відчуває вплив суспільства, в якому вона живе і в зв’язку з цим впливом “досвіду минулих століть і тисячоліть” і “повністю залежить від них в своїх думках, почуттях і волі”. При цьому важливо зрозуміти “як з’єднуються прості первинні сили людської свідомості з складними силами і образами народного духу”. Вони звертали увагу на те, що “нарівні з мовою, міфами і релігією елементи народного духу містяться також в культі, народній творчості, письмі і мистецтві”.

Особливо відзначали, що “дух народу живе тільки в індивідуумах і не має нічого спільного з духом індивідууму буття”.

Проявившись в духовнім світі окремих індивідів, дух народу визначаючись образом формує їх емоційний настрій, образ думок і волю, такий висновок випливає з концепції психології народів Штейнтолна і Лацарусома.

Сама проблема впливу історично сформованої духовності народу на духовний світ складаючи його людей, як і в цілому проблема взаємодії духовного життя особистості і суспільства, досить актуальна і в наш час. Тому, що люба людина в своїй діяльності і спілкуванні з іншими людьми виступає як носій духовності свого народу, вираженій своєму емоційному і інтелектуальному настрої його психічний склад і національна самосвідомість. Необхідність глибокого обґрунтування даної проблеми виявляє актуальність робіт цих вчених.

Своє обґрунтування психології народів запропонував Вільгельм Вундт (1832-1920). Він критично підійшов до концепції Лацаруса і Штейнтоля, які, на його думку, протиставили психологію народів як надіндивідальну духовну субстанцію індивідуальної психології. По Вундту “душа народу завжди складається з одиничних душ” і представляє собою сукупний зміст душевних переживань” людей приналежних до того чи іншого народу і зв’язаних між собою постійною “взаємодією і взаємозв’язком”.

До основних проблем психології народів Вундт відносить дослідження їх мови, міфів і звичаїв. Він пише, що ці три сфери духовного життя відрізняються загально значними характ5ером, виражених в них духовних процесів і більш глибоко представляють “Спільний дух” і психічний склад тих чи інших народів. Вундт вважає, що “мова, міфи і звичаї представляють собою не які-небудь фрагменти творчого народного духу, а саме дух народу”. При цьому він вказував, що спільний народний дух проявляється перш за все в національній самосвідомості, тому що нація являється важливим з тих концентричних кругів, в якому може розвиватися спільне духовне життя”.

В.Вузд постійно звертав увагу на взаємодію “народного духу” і свідомість окремих людей.

Він всіляко підкреслював, що ті чи інші особистості, виражаючи народну, в тому числі національну самосвідомість, самі в різнім степені впливають на неї, проявляючи свою творчість в різноманітних сферах суспільного життя.

Погляди Вундта на сутність і проявлення “народного духу” і його роль в житті суспільства викладені в його багато численних працях, підсумком яких була його десятитомна “Психологія народів”, яка допомагає, розуміння багатьох сьогоднішніх проблем, в тому числі торкаючи і суті і ролі національної самосвідомості в діяльності людей, їх поведінки і спілкування між собою.

Не менше значення мають сьогодні і його погляди на сутність і значення моралі в вирішенні проблем взаємовідносин особистості і суспільства і між особистісних відносин.

Вирішення моральних проблем Вунт органічно пов’язує з вирішенням проблем особистісної і загальної психології, в тому числі психології народів. Він розглядає етику як науку про норми поведінки людей.

При цьому він виходить з того, що поява тієї чи іншої соціальної норми, в тому числі моральної, передує психологічне сприйняття того чи іншого соціального факту, його оцінка з точки зору користі для людини для життя суспільства.

Оскільки даний процес соціально обумовлений, настільки він, на думку Вундта, виступає як соціально-психологічний, породжуючи спільні переживання, сприйняття і уявлення взаємодіючих між собою людей. Їх соціально-психологічні відносини до тих чи інших явищ суспільного життя можуть констатуватися в вигляді певних соціальних норм, в тому числі моральних.

В основі оцінки соціальних фактів лежить, по Вундту, людська воля. Якій виділяють важливе місце в його етичній концепції. Він виходив з того, що напрямок волі людей визначається суб’єктивними і об’єктивними обставинами їх життя. Під суб’єктивними обставинами він розумів внутрішній світ людей, їх переживання і уявлення про ті чи інші явища, а під суб’єктивними – ті обставини, які “виходять із явищ, даних в суспільстві і історії”.