Реферат: Емпатія і комунікація
Феномен емпатії тісно пов’язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості і проявляється насамперед у спілкуванні. У багатоплановому процесі спілкування виокремлюють найголовніші функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.
Комунікативна функція забезпечує обмін інформацією індивідуально чи через засоби масової інформації (ЗМІ) без обмежень у часі та просторі і є необхідною умовою наступності розвитку генерацій, світового прогресу. Обмін інформацією передбачає і певний вплив на людей, їх поведінку, характер діяльності, суспільну свідомість, тобто реалізовується функція впливу або інтерактивна функція. Проблема ефективності впливу ЗМІ на аудиторію, індивіда є однією з провідних у сучасній теорії масової комунікації. Під цим поняттям найчастіше розуміють зміну поведінки, уявлень, думок читача, слухача чи телеглядача, які викликані дією ЗМІ. У відкритих суспільствах ЗМІ впливають насамперед об’єктивністю подання новин та ініціюванням дискусій. В Україні, за словами Олександра Майбороди (газета “День”), “надто багато газет і журналів стали рупорами суб’єктивних поглядів своїх спонсорів та упередженими учасниками дискусій”. Згідно з опитуванням, яке провів Київський центр політичних досліджень і конфліктології, понад 67 відсотків журналістів у регіонах вважають, що мають реальні, хоча й обмежені, можливості впливу на місцеву політику. А тих, хто вірить у можливість свого впливу на громадську думку, — 92 відсотки. Таким чином, особистість самого журналіста і його роль у ЗМІ є надто вагомими у здійсненні наступної функції спілкування — перцептивної (функції сприйняття), тобто, аналізуючи подану інформацію в пресі чи теле/радіопередачі, людина сприймає почуте через образ самого журналіста, його інтелектуально-психологічні якості, внутрішній світ, ставлення його до подій. У свою чергу, перцептивна функція в сучасній психокомунікативістиці передбачає також здатність журналіста сприймати світ очима інших, розуміти його так, як вони, аналізувати факти з їх позицій, висловлювати свої оцінки і надавати можливість продискутувати подану ним інформацію. Отже, мова йде про одну з найголовніших граней журналістської творчості — феномену емпатії — здатності розуміти думки, почуття і потреби людей, чутливо заглиблюватись у суть події, явища тощо, глибоко відчувати стан іншої особи чи групи людей, сприймати і розуміти їх вчинки.
Слово “емпатія” походить від грецького “patho”, що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс “еm” означає спрямований (скерований) усередину. Емпатію вивчали такі авторитетні дослідники, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андреєва, Г.Перепечина та ін. Вони одностайні в тому, що емпатія проявляється насамперед у спілкуванні. Єдиного визначення даного поняття в наукових розвідках немає. Г.Перепечина підкреслює, що найчастіше повторюються чотири дефініції емпатії: 1) розуміння почуттів, потреб інших; 2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва; 3) аффективний зв’язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи; 4) властивість (риса) психотерапевта.
Вивченням емпатичних здібностей до недавнього часу переважно займались дослідники соціальної психології та психотерапії. В останні роки феномен емпатії розглядають як важливий чинник професіоналізму журналіста. Розрізняють емпатію когнітивну та емоційну. У журналістській діяльності віддають перевагу когнітивній (інтелектуальній), оскільки емоційна емпатія обов”язково передбачає співпережиття та співчуття, що, на думку деяких дослідників, зумовлює суб’єктивний підхід до висвітлення теми. Важко погодитись з цією тезою, оскільки журналіст завжди апелює не тільки до розуму конкретної людини, але й має на меті вплинути на її почутття, інформуючи, наприклад, про війну у Чеченії, екологічні проблеми, людські трагедії тощо. Інформація без будь-якого аналізу уже своїм змістом викликає певні емоції, формуючи водночас певне ставлення до повідомлюваного.
Дослідження в області емпатії умовно поділяють на діагностичні (вимірюють рівень емпатичних здібностей) і психотехнічні (розробляють методики розвитку емпатичних здібностей). Практичне застосування цих результатів на факультетах журналістики сприятиме самовдосконаленню та самовихованню майбутніх фахівців. На факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка методики тестів, які дозволяють простежити динаміку психологічних феноменів особистості, рівень емпатичних здібностей та їх розвиток, активно використовуються в навчальному процесі.
Відчуття та сприймання належать до важливих пізнавальних процесів. Відчуття розвиваються в онтогенезі (термін увів німецький біолог Е.Геккель. Грецьке on (ontos) означає єство і … генез — індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя) й можуть удосконалюватися під дією спеціальних вправ. Сприймання істотно відрізняється від відчуттів. Йому властиві предметність, цілісність, константність, структурність і навіть узагальненість.
До вищих пізнавальних процесів належать мислення, уява, мовлення, які значною мірою визначають свідомість особистості. Психологи розробили тести дослідження аналітичності та рефлексивності мислення, продуктивності та індивідуальних особливостей уяви, творчої уяви, ригідності мовлення, темпу усної мовної діяльності, еготизму діалогічного мовлення, рівня егоцентризму, емоційного відгукування, розумових здібностей та ін. Більшість з названих методик дають моживість розвивати емпатичну здатність студентів-журналістів за умови їх ефективного застосування.
МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ТА ЇХ ФОРМУВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ-ПРАКТИКІВ
Cоціально-економічні перетворення в Україні зумовлюють значні зміни у системі професійної освіти. “Наше сьогодення вимагає від національної вищої школи взагалі і від кожного навчального закладу, спираючись на кращі традиції і досягнення професійної освіти та психолого-педагогічної науки, кардинально переглянути сам підхід до організації навчально-виховного процесу, до змісту фахової підготовки і виховання студентської молоді, до розробки і впровадження перспективних технологій навчання”(1,C.226). У зв’язку з вирішенням завдань реалізації ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби актуальною є підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі практичної психології. Особливості суспільного життя ставлять жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей психолога-практика. Проблема освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога, побудова моделі його особистості активно досліджуеться науковцями (2,3,4,5,6).
Наявна система підготовки практикуючого психолога зорієнтована головним чином на оволодіння ним певною системою теоретичних знань, спеціальних умінь і технік. Однак успіх професійної діяльності психолога залежить у великій мірі від його особистісних характеристик:системи цінностей, психологічної культури, самосвідомості, соціально-перцептивного інтелекту тощо. Тому поряд із світоглядною та професійною підготовкою майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна підготовка психолога-практика, метою якої є формування професійно значущих якостей особистості, її гуманістичної спрямованості,психологічної культури,здатності до професійної ідентифікації (6,С.242-248).
Розробка особистісного підходу-дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як ”відкриту можливість” самоактуалізації.В рамках гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Гуманістичний підхід у розумінні сутності особистості пов’язаний з іменами К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла та ін. Сучасні вимоги до формування особистісного підходу представлені у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін. Питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха та ін.