Реферат: Поняття цивільного правовідношення

Цивільну правосуб'єктність зазвичай визначають як соціально-правову можливість (здатність) особи бути учасником цивільного правового відношення.

Правосуб'єктність є природним правом особи. Тому, з точки зо­ру приватного (цивільного) права, вона є правовою можливістю Але, з іншого боку, вона не може бути реалізована поза суспільс­твом (соціумом) і тому визнається соціальною можливістю.

Отже, природною передумовою правосуб'єктності є природне право; її соціальна передумова — Існування суспільства; юридична — норми цивільного права; формально-юридична — норми, закріпле­ні в актах цивільного законодавства.

Елементами правосуб'єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і обов'язки.

У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак міс­тяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст.25) і юри­дичних (ст.91) осіб, які фактично тотожні.

Цивільна дієздатність — це здатність особи своїми діями набу­вати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Дієздатність у ЦК визначена лише стосовно фізичних осіб. Та­кий підхід тут є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття завжди існують нерозривно. Тому наявність право­здатності у організації означає, що вона володіє і дієздатністю. У зв'язку з цим Іноді вживається термін "праводієздатність юридич­ної особи".

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками. Тому в складі дієздатності фізичної особи доцільно розрізняти: 1) правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; 2) деліктоздатність — здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільне право­порушення; 3) трансдієздатність — здатність особи бути представ­ником і тим, кого представляють, тобто її здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність бра­ти на себе права І обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнесдієздатність — здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність — здатність особи залишати за­повіт і бути спадкоємцем; 6) сімейна дієздатність — здатність вис­тупати як самостійний учасник сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками.

Щодо юридичної особи, то оскільки її правосуб'єктність охоп­лює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мо­ву про різні види правосуб'єктності (диференціацію правосуб'єкт­ності). Щоб не вдаватися до надто складних словесних конструк­цій, правосуб'єктність у таких випадках доцільно позначати скорочено — "здатність", маючи на увазі, що йдеться про здатність юри­дичної особи бути суб'єктом певних цивільних відносин.

Відповідно можна розрізняти такі види правосуб'єктності юри­дичної особи: 1) правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) транс-дієздатність; 4) бізнесдієздатність.

Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб'єктнос­ті юридичних осіб, спостерігаємо у відмінностях між ними прояв різниці між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юри­дичної особи, що знайшло відображення у ст.91 ЦК. Юридична особа може мати такі ж права і обов'язки, як і особа фізична, за ви­нятком тих, які за своєю природою можуть належати лише люди­ні Проявом таких природних властивостей людини є здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин.

Стосовно суб'єктів публічного права, також недоцільно розріз­няти їх правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут вис­тупають як єдине ціле, а, отже, йдеться про цивільну правосуб'єкт-ність вказаних суб'єктів.

Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є незмінним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.

Об'єкти цивільних правовідносин

Визначення об'єкта як одного з елементів структури правовід­носин є дискусійним питанням.

Так, В.Г Вердніков об'єктом правового відношення визначає те благо, на яке спрямовані суб'єктивне право та відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу уповноваженої особи1. Ю.К. Толстой зазначає, що об'єктом правовідносин є те фактичне відношення, на яке впливає правове відношення2. Р.О Халфіна вважає, що Існує багато правових відносин, які не мають визначе­ного об'єкта. На цій підставі вона робить висновок, що об'єкт не є обов'язковим елементом структури правового відношення, хоча й має значення для виникнення і розвитку багатьох правових відно­син та їх структури3.

Найдоцільніше об'єктом правового відношення вважати все те, з приводу чого ці відносини виникають. Тобто це ті матеріальні і нематеріальні блага — явища та предмети оточуючого світу, що ма­ють здатність задовольняти Інтереси учасників правових відносин. Саме завдяки об'єкту правових відносин вони пов'язуються із сис­темою реальних, життєвих відносин, матеріальних та духовних цін­ностей суспільства.

Питання про об'єкт має неоднакове значення у різних правовід­носинах. У тих правовідносинах, де головним є юридичний обов'язок активного характеру (правовідносини активного типу), питання про об'єкт у багатьох випадках не має самостійного значення. Наприклад, у цивільно-правових зобов'язаннях об'єктом є результат дій зобов'язаної особи, який є невід'ємним від самої по­ведінки. Таким чином, питання про об'єкт поєднується з питанням про матеріальний зміст правових відносин — з характеристикою ті­єї фактичної поведінки, що формується шляхом виконання юри­дичного обов'язку.

Особливого значення це питання набуває у тих правовідноси­нах, де об'єкт виступає у вигляді такого матеріального або немате­ріального блага, яке можна відокремити від поведінки. Загалом це - зв'язки пасивного типу, тобто такі, в яких суб'єктивне право (право на "свої" активні дії) має головне значення. У цих випадках визначення об'єкта правовідносин має велике значення, тому що від цього залежить встановлення законом правового режиму зазна­чених прав, визначення особливостей їх захисту тощо.

З наведених міркувань об'єкт цивільного правового відношення не можна трактувати лише як поведінку його учасників. Такий під­хід звужує характеристику цього елемента правовідношення, загос­трює увагу лише на предметі впливу правових норм. Тому правиль­нішим видається визначення об'єкта через вказівку на ті блага, що становлять Інтерес для суб'єктів цивільного права, які вступають заради цих благ у певні цивільні відносини.

Отже, об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає.

Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в то­му числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяль­ності, інформація, особисті немайнові блага.

Речі, в тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права в сукупності називають інакше майном. Продукти творчої діяль­ності в сукупності з особистими немайновими правами іноді іме­нують "ідеальними благами"1.

Детальніше мова про суб'єкти та об'єкти цивільних правовідно­син піде у спеціальних главах підручника.