Реферат: Поняття цивільного правовідношення

Характерними ознаками правовідносин є такі:

1) Правові відношення виникають, змінюються та припиняють­ся лише на підставі правових норм, які безпосередньо породжують правові відношення і реалізуються через них. Між цими феномена­ми існує причинний зв'язок.

2) Саме у правових відношеннях досягається мета правових норм, проявляється їх реальна сила та ефективність. Інші суспіль­ні відносини опосередковуються іншими (не юридичними) норма­ми, як правило, тому що не потребують правового втручання.

3) Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками. Цей зв'язок по суті і є правовим відношенням, у межах якого праву однієї сто­рони кореспондує обов'язок іншої і навпаки.

4) Правове відношення — це завжди двосторонній зв'язок, то­му що сама норма права має характер надання права та покладен­ня зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зо­бов'язує.

5) Правові відношення мають вольовий характер. По-перше, то­му, що через норми права у них відображується державна воля. По-друге, в силу того, що навіть за наявності правової норми правове відношення не з'являється автоматично і потім функціонувати без волевиявлення його учасників, у всякому разі хоча б одного з них, не може. Необхідний вольовий акт, який породжує це правове яви­ще. Правові відношення, перш ніж з'явитися, проходять через свідомість та волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення.

6) Правові відношення охороняються державою. Інші суспільні відносини такого захисту не мають. Звичайно, не в усіх правових відношеннях держава зацікавлена (наприклад, у правових відношен­нях, що виникають з правопорушень), але її інтерес полягає у тако­му разі в тому, щоб ці соціальні ексцеси належним чином розв'язу­вались, винні особи зазнавали покарання тощо. Тому захист право­порядку та законності означає також охорону правових відносин.

7) Правовідносини відрізняються індивідуалізацією суб'єктів, персоніфікацією прав та обов'язків. Правове відношення є не безо­собовим абстрактним зв'язком, це — завжди конкретне відношен­ня конкретної особи до конкретної особи. Сторони, як правило, ві­домі, можуть бути названими, а їх дії скоординовано. Цього немає в інших суспільних відносинах, не настільки формалізованих та впорядкованих.

8) Правовідносинами можна вважати ті суспільні відносини, що передбачені гіпотезою правової норми, а, крім того, належать до сфери ідеологічних відносин.

З врахуванням зазначених вище ознак правове відношення мо­же бути визначене як врегульоване нормами права вольове суспіль­не відношення, що виражається в конкретному зв'язку між уповно­важеним та зобов'язаним суб'єктами — носіями суб'єктивних юри­дичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забез­печується державою1. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, які виника­ють на основі відповідних норм права, учасники яких взаємо­пов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками2.

Спираючись на таке розуміння сутності і загальне визначення поняття правовідносин, у найпростішому варіанті цивільні право­відносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульо­вані нормами цивільного права.

Водночас можливе і точніше визначення. Наприклад, таке.

Цивільне правовідношення — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичне рівними суб'єктами, які є носіями цивільних прав і обов'язків.

З'ясування властивостей і характеру цивільного правовідношен­ня належить до найскладніших питань теорії цивільного права.

Водночас значна частина аспектів цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, встановлення співвідношення їх з реальними, виробничими відно­синами, визначення можливості впливу права на суспільні відно­сини тощо) не тільки належить до сфери приватного (цивільного) права, а й має загальнотеоретичний характер.

Це дозволяє не розглядати їх детально у курсі цивільного пра­ва, а обмежитися відсиланням до спеціальних праць (О.С. Йоффе, Р.Й. Халфіна) і характеристикою лише специфічних ознак та особ­ливостей цивільних правовідносин.

Головні ознаки цивільного правовідношення можуть бути виве­дені вже з самого його визначення.

До них, зокрема, належать:

1) Особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних право­відносин у цих відносинах виступають як юридичне рівні суб'єк­ти, що в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного.

2) Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інте­рес для окремої (приватної) особи.

3) Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учас­ників, на їх вільний розсуд, що грунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення пра­вового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законо­давства.

4) Учасники цього виду правовідносин виступають як носії ци­вільних прав і обов'язків.

5) Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єк­тивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

6) Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивіль­них правовідносин грунтовно відрізняються від юридичних фак­тів в інших галузях права за видами, змістом І характером право­вих наслідків. Зокрема, цивільні права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки з підстав, передбаче­них актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які на підґрунті загальних засад цивільного права (законодавства) породжують відповідні цивільні права і обов'язки.

Цивільне правове відношення є складною правовою категорі­єю, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єктів; 3) змісту.

Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин

Суб'єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники, які також іменуються особами.

У кожному правовідношенні беруть участь не менше двох суб'єктів. У іншому разі цивільні відносини як стосунки між осо­бами, відсутні, а отже, не може бути і правовідношення.

Учасники правовідношення можуть мати права. Тоді вони на­зиваються уповноваженими (іноді — управомоченими) особами (у зобов'язаннях їх Іменують також кредиторами). Наприклад, влас­ник майна є уповноваженою особою, оскільки вже саме право власності як юридична категорія може бути визначене як сукуп­ність цивільних прав певної особи з володіння, користування, роз­поряджання, управління тощо цим майном.

Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, на­зиваються зобов'язаними особами (у зобов'язаннях вони іменують­ся "боржники" або "дебітори"). Наприклад, той, хто заподіяв шко­ду, завжди є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпі­лого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати за­подіяну шкоду.

У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одно­часно мають і права, і обов'язки, тобто виступають і як зобов'яза­ні, і як уповноважені особи. Наприклад, у договорі купівлі-прода-жу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимага­ти передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну.

Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути од­на особа або декілька осіб.

Стаття 2 ЦК визначає коло суб'єктів цивільних відносин та дає їх законодавчу характеристику (аналогічної норми ЦК 1963 р. не містив).

Учасниками цивільних відносин (а, отже, і цивільних право­відносин) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Ук­раїна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно­земні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, у ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. У зв'язку з цим вар­то звернути увагу на те, що на відміну від фізичних та юридич­них осіб держава Україна, Автономна Республіка Крим, терито­ріальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються осо­бами, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язано з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільно­го), а публічного права. Участь у цивільних відносинах не є для них головним призначенням, вона зумовлена лише певною ситу­ацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками Цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — грома­дяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які ко­ристуються однаковими з громадянами України майновими та осо­бистими немайновими правами за винятками, встановленими у за­коні; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизня­ні з іноземними Інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні гро­мади, іноземні держави та інші.

Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально-пра­вової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин