Реферат: Механізм держави

1. Див. Тодика Ю.Н. Основи конституційного устрою України – Х.,2000 р. – ст. 104-112

5. Принцип розподілу влади.

Закріплений у ст. 6 Конституції України . Він означає, що законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами , які стимулюють і урівноважують одна одну в процесі виконання своєї функції. Поділ влади об`єктивно виражається в спеціалізації державних органів за видами діяльності, які наділяються відповідною компетенцією, самостійні й незалежні в реалізації своїх повноважень і володіють можливістю спрямувати і контролювати одна одну.

Теорія поділу влад має складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов`язують з ім`ям Ш.Мотеск`є, який виробив схему, у відповідності до якої влада в державі повинна поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пізніше Ж.-Ж.Руссо запропонував розглядати ці 3 гілки влади як особливі явища найвищої влади всього народу.

У вітчизняній історії ще задовго до Ш.Мотеск`є були спроби створити конституційний проект незалежної України – “Пакти і Конституція Пилипа Орлика” 1710 року. Вона написана під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми правління. Основним її положенням було проголошення України незалежної від Москви та Польщі, і звичайно, в тогочасних умовах ця конституція не мала бути втілена в життя.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 року у якій від імені всього американського народу біли розподілені повноваження органів держави – конгресу, президента і підзвітних йому міністрів, суддів. Крім цього теорія біла доповнена системою взаємних устремлінь і противаг. Наприклад, у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу.

В історії нашої держави більш як сімдесят років принцип поділу влади не міг бути втілений в державне будівництво, тому що цей принцип несумісний з ідейними доктринами пролетаріату, з керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави. Тому тільки після проголошення незалежності перед Україною постала проблема втілення цього принципу в державний лад. Цей принцип дає змогу створити систему струмування і противаг. Прикладом цієї системи є прийняття закону Верховною Радою України з одного боку і підписання його президентом з іншого, який має право накладання “вето”.

Принцип професіоналізму.

За допомогою цього принципу створюються сприятливі умови для підбору і розстановки в державному апараті найкваліфікованіших кадрів. Залучення високопрофесійних осіб, висока організація праці забезпечить ефективну діяльність механізму держави.

Принцип ненасильства.

Цим принципом передбачено, що у роботі держаних органів основна роль належить організаційним та виховним методам. Метод примусу – другорядне, допоміжне значення. Принцип позапартійності державної служби, відокремлення церкви від держави означає, що в державних органах не можуть утворюватись структури політичних партій, релігійні організації. Відокремленість церкви від держави є однією з ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає у відсутності над державою церковної ієрархії. Цей принцип проявляється в громадському правосудді, в державній реєстрації актів громадянського стану.

Юридична наука передбачає і ряд інших принципів, таких як принцип лейтимності, науковості, обліку і контролю, суверенності.

Поняття органу держави.

Завдання і функції української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

Державний орган є основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату.

Орган держави – це окремий службовець чи структурно-організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Він володіє рядом загальних ознак, які відрізняють його від наддержавних органів громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки державний орган виступає в межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів усього суспільства. Всі державні органи обов`язково створюються і функціонують відповідно до норм права й на підставі їх наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами не тільки переконання, а й примусу. Крім того, за ознаками спеціалізації державні органи в механізмі держави структурно відокремлені. Вони реалізують свої повноваження, функціонально взаємодіючи між собою.

Існує ряд специфічних ознак державних органів:

Формується державою чи безпосередньо народом (наприклад парламент) у відповідності до закону і функціонує на його основі.

Має передбачені конституцією функції, які виконує від імені держави.

Володіє державно-владними повноваженнями, які дозволяють державним органам здійснювати юридичні зобов’язальні дії:

а) видає нормативні і індивідуальні акти

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням обов’язків, передбаченими цими актами.

в) забезпечує і захищає ці обов’язки від порушень шляхом застосування мір виховання, переконання, а в разі необхідності - державного примусу.

Функціонально взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом” не відноситься до діяльності державних органів.

Складається із службовців, які знаходяться в особливих відносинах один з одним, порядок використання ними владних повноважень встановлюється законом і дістає конкретизацію в інструкціях, розпорядженнях.

Має необхідну базу - майно, яке знаходиться в його оперативному управлінні, джерело фінансування – державний бюджет.

Має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності.

В відповідності до структурно-функціонального принципу інститути держави можна поділити на:

організаційні (інститут президента; інститут парламенту).

функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю).

Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші появляються (інститут участі громадян в управлінні державою).

Специфічні інститути існують в мусульманських державах.

Органи української держави можна класифікувати за різними ознаками:

За способом виникнення їх розділяють на первинні і вторинні. Первинні ознаки державної влади не створюються ніякими іншими органами. Вони обираються за встановленою процедурою і наділяються владними повноваженнями безпосередньо виборами (Верховна Рада України, Президент України). Похідні органи створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями (Адміністрація Президента України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини).

За обсягом владних повноважень органи Української держави поділяються на вищі (парламент України, президент України, Кабінет Міністрів України), місцеві (місцева державна адміністрація). Не всі місцеві органи є державними (наприклад органи місцевого самоврядування). Вищі органи держави найбільш повно уособлюють державну владу, яка поширюється на всю територію держави. Місцеві органи держави функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (область, район).

За широтою компетенції виділяють органи держави загальної і спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції вирішують широке коло питань. Наприклад, уряд України, виконуючи Конституцію і Закони України бере активну участь у реалізації всіх функцій держави. Так, згідно ст. 116 Конституції України Кабінет міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність держави, вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини, громадянина. Органи спеціальної (галузевої) компетенції спеціалізуються на виконанні однієї функції – одного виду діяльності (наприклад Прокуратура України, Міністерство Юстиції України).

За видами діяльності на основі принципу поділу влади державні органи поділяються на законодавчі, виконавчі і судові.

Органи державної влади розрізняють за тим, що одні з них колективні утворення (наприклад Верховна Рада України, яка складається з 450 народних депутатів), а інші представлені однією особою (Президент України). За загальним правилом орган держави складається із колективу державних службовців правовий статус яких визначається законами і конкретизується в посадових інструкціях, штатних розкладах. До державних службовців і посадові особи, які мають владні повноваження, видають правові акти, самостійно проводять їх в життя. Службовці безпосередньо матеріальних благ не виробляють, тому утримання їх покладається на суспільство. Вони отримують заробітну платню в державному органі відповідно до займаної посади.

Для державного апарату необхідні спеціально підготовлені кадри чиновників, які володіють кваліфікацією і професіоналізмом. Прошарок людей, задіяних в діяльності державних органів, відзначають як бюрократію. Даний термін використовують і для негативної характеристики таких проявів в державному апараті як формалізм, кар’єризм, байдужість до людей і їх потреб. Щоб побороти негативні явища використовують демократичні методи і стиль роботи. Існує ціла система спеціально розроблених механізмів покликаних стримувати бюрократизацію. Ефективні такі методи, як переведення державних службовців на роботу по контракту, заборона державним службовцем брати участь у комерційній діяльності.