Реферат: Виробничі кооперативи
Введення……………………………………………………………………… 2
Розділ 1. Історія розвитку інституту виробничого кооперативу………………………………………………………………............4 1.1. Історія розвитку виробничих колективів...……………................................6
1.2.Поняття і правове положення виробничого кооперативу ..........................12
Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу...………………………………………………………………… 11
2.1. Членство у виробничому кооперативі...……………………......……...... 11
2.2. Правовий режим майна виробничого кооперативу...………................... 13
2.3.Керування у виробничому кооперативі...………………………….......... 21
2.5.Відповідальність членів виробничого кооперативу...…………….......... 38
Розділ 3. Припинення діяльності виробничого кооперативу...…............ 39
3.1.Реорганізація виробничого кооперативу...……………………….............. 39
3.2. Порядок здійснення ліквідації кооперативу...…………………........... 40
Висновок:......................................................................................................... 44
Список використаної літератури................................................................ 47
Введення
Слова про те, що наша країна зараз переживає економічні, соціальний і політичний кризи, уже давно здаються побитими. Однак саме ці кризи і визначають у даний час умови розвитку різних форм підприємницької діяльності. У даній роботі піде мова про одній з «найменш помітних» форм – виробничих кооперативах. Масове поширення АТ і ТОВ якоюсь мірою сприяли тому, що дана форма була відсунута на задній план, як наслідок – недоліки правового регулювання, протиріччя в розумінні самої сутності і цілях даного виду організації. У чому ж причини цього?
Справа в тім, що в створенні багатьох сильних і слабких кооперативів не сприймаються як корисна і потрібна форма виробничої діяльності, навіть тими, хто прихильний ідеям соціального партнерства й участі працівників у керуванні підприємством. Необхідність розвитку кооперативного руху в постсоціалістичній Європі краще усвідомлюється теоретиками і практиками на Заході, чим у нас. Кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвитих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.
У багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, бачачи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Тут накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху. Велике поширення кооперативи одержали в сільському господарстві і торгівлі. Вони функціонують також у будівництві, рибальстві, страхуванні, банківській справі, інших секторах економіки.
В Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.
Велику підтримку кооперативам роблять по тим же причинам і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.
Так що ж таке виробничий кооператив і чи потрібний він Україні?
Це й інше питання, що стосуються діяльності виробничих кооперативів складають зміст даної курсової роботи..
Актуальність вивчення правового положення виробничих кооперативів представляється особливо важливої в умовах нестабільної економіки, що розвивається. Численні факти свідчать про те, що громадяни, що створюють кооперативи або вже них створили, не володіють, як правило, знаннями, необхідними для правильної, відповідно до законодавства, організації їхньої роботи. Це приводить до різного роду порушенням, у тому числі і до обмеження прав членів кооперативів.
Практичне значення вивчення даної теми дуже високо, тому що воно дозволить не тільки освоїти теоретичні основи правового положення виробничих кооперативів, але і використовувати в практиці.
Метою даної роботи є вивчення цивільно-правового положення виробничих кооперативів. Зазначена мета визначає постановку наступних задач:
теоретичний аналіз поняття і змісту виробничих кооперативів, розвитку інституту виробничого кооперативу;
вивчення організаційних основ діяльності виробничого кооперативу: членства, правового режиму майна, трудових відносин, керування, відповідальності членів виробничого кооперативу;
опис припинення діяльності виробничого кооперативу.
Розділ 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу
1.1.Історія розвитку виробничих кооперативів.
Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в державах з різними економічними, політичними і соціальними системами, релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція, Канада, Великобританія. В даний час у світі на принципах виробничих кооперативах працюють більш 800 мільйонів чоловік.1 Проте основу кооперативів в усім світі складали і складають, як правило, ідентичні принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність (особливо принцип: одна людина - один голос при прийнятті рішень загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність, співробітництво між кооперативними організаціями, автономія, незалежність і ін.2
Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуэн. Одиничні кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. Із середини XIX в. починається ріст кооперативів у країнах Європи й інших континентів. У 1895 р. національні об'єднання кооперативів з різних країн світу об'єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів більш, ніж у 210 країнах усіх континентів.
Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як способові організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія «кооперативного соціалізму», що розглядає кооперацію як один із засобів мирної і поступової «трансформації» капіталізму в соціалізм. Лівим крилом социал- демократії, у тому числі російської, ця теорія була оголошена реформаторської і суперечному марксизмові. Після Жовтневих подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам перетерпіло глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої форми кооперації, як приватнокапіталістичну форму виробництва, і до визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1917-1918 р.м. кооперативна власність, була експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.
У період НЭПа (1922-1927р.м.) були відновлені усі форми кооперації (споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської й ін.). Відомо, що керівник В.И. Ленін в останніх своїх працях у кооперативах бачив одну з форм соціалістичної організації праці, як їм відзначалося, « за умови повного кооперування ми б уже стояли обома ногами на соціалістичному ґрунті».1 Але при цьому, з погляду ідеологічних мотивів, кооперативи розділив на «капіталістичні» і «соціалістичні», визнаючи тільки останніх для соціалістичного суспільства.
НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча коопхозы й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано місцевої промисловості.1 Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їхнім живим інвентарем, вироблена коопхозами і кооперативними організаціями продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будинку, спорудження, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того, цивільно-правове положення коопхозов обмежувалося Зразковим статутом, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопаду 1969 року № 9102, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322.3 Утомившись коопхоза не повинний був суперечити нормам зразкового статуту.