Реферат: Система фінансового обслуговування бізнесу

Лізинг зі спеціальним обслуговуванням - це угода, при якій лізин-годавач бере на себе абсолютну відповідальність за ремонт, обслу­говування та інші зобов'язання, пов'язані з правом власності.

Лізинг з повною оплатою - це угода, яка укладається на строк, що дорівнює циклу життя машин або обладнання, а лізингодавач отримує повну купівельну вартість його протягом базового періоду.

Роздільний лізинг - це форма фінансового лізингу, коли лізингова фірма фінансує частину операції, будучи власником майна та збері­гаючи за собою право власності. Друга частина фінансових коштів забезпечується позичками банку або іншого позичкодавача

Поворотний лізинг - власник продає майно лізинговій фірмі, а по­тім бере його в оренду на умовах фінансового лізингу.

Лізингові угоди оформляються контрактом, у якому визначають основні права і зобов'язання сторін. Реальна тривалість такого конт­ракту 3-5 років. Лізингові контракти є так званими незавершеними угодами і не включаються у баланс обох партнерів. Це означає, що виплати внесків лізингоотримувачем не дебетуються на його рахунок як зобов'язання, а у лізингодавача - не значаться як вимоги. Обопіль­ному розрахунку підлягають лише несплачені внески.

Лізингові компанії беруть на себе функції, подібні до функцій бан­ків. Вони надають орендарю фінансові кошти, яких не вистачає. Такі компанії займаються, як правило, лізингом машин і обладнання з по­рівняно тривалим строком служби, а також деяких видів нерухомості. Лізинг вигідний для підприємця, оскільки дає можливість придбати складне, а часом і рідкісне обладнання, яке за договором обслугову­ватиметься лізингодавачем краще, ніж це може зробити сам під­приємець. Ця форма підприємницької діяльності не набула у нас ще значного поширення

Факторингові фірми

Бізнесмену у багатьох випадках доводиться очікувати надходжен­ня платежів. А гроші потрібні негайно для проведення фінансових опе­рацій. У такому випадку можна продати борги спеціалізованим уста­новам - факторинговим фірмам, які звичайно, тісно пов'язані з бан­ками або належать їм. В результаті подібної операції бізнесмен, що продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує від 70 до 90 % суми вимог у вигляді авансу. 10-30 %, що залишилися, є для факторингової фірми гарантійною сумою, яка призначається до випла­ти при одержанні факторинговою фірмою рахунку на оплату вимог боржником. За ці послуги факторингова фірма стягує з бізнесмена певні відсотки. В основі цих угод лежить договір про факторинг, що укладається, як правило, на 2 роки. У рамках цього договору клієнт пропонує факторинговій фірмі купити всі його боргові вимоги до дебі­торів. Після перевірки платоспроможності укладається угода. З цього моменту до відома дебітора доводиться, що розрахунки він повинен вести не з колишнім клієнтом, а з факторинговою фірмою.

Звертаючись до послуг факторингу бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у наявні гроші в потрібний момент, отри­муючи до 80 % суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити фінансове становище підприємства Він одночасно позбу­вається ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма, скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків і кредит­ного контролю, отримує достовірну інформацію про платоспромож­ність клієнтів.

Як правило, факторингові фірми мають достовірну та оперативну інформацію про фінансове становище підприємства (фірми), сплату прострочених рахунків, надають своїм клієнтам різноманітні відомо­сті з бухгалтерського обліку, збутової статистики.

Система страхування

Страхування є складовою частиною фінансової системи. Його ор­гани сприяють формуванню грошових ресурсів, відшкодуванню збит­ків, заподіяних природою, допомагають накопичити, зберегти частину коштів населенню.

Нині стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі про­цеси, характерні для сучасної економічної та політичної ситуації в країні, - колосальна потреба у страхових послугах найчастіше не мо­же бути задоволена страховими органами. Досить сказати, що не більш як 5 % у сфері виробництва і споживання охоплені страхуван­ням, а в галузях видобувної промисловості ще менше.

Разом з тим ринок України, що формується, створює об'єктивні умови для активного розвитку страхового бізнесу, появи різноманіт­них страхових організацій. Цьому сприяє й розвиток підприємництва, зорієнтованого на потреби населення, підприємств, комерційних ор­ганізацій. Тому нині перед страховими організаціями постала проб­лема надання клієнтам якісно нових страхових послуг, таких як за­хист майна підприємців і їх фірм, ризиків, пов'язаних з впроваджен­ням нових технологій, страхування будівельно-монтажних, екологіч­них, комерційних, фінансових, виробничих та інших ризиків, від без­робіття, пенсійне страхування. Ці та багато інших видів послуг потріб­но узаконити, тому необхідна нова страхова система, яка була б за­кріплена у законодавчих актах. Поки що в Україні ще не прийняті за­кони про демонополізацію страхування. Незважаючи на це, в 1994 р. в Україні функціонувало 650 страхових компаній, у тому числі з стра­хування підприємницького ризику - 120.

Недержавні страхові компанії вже сьогодні створили відчутну кон­куренцію держстраху, що виявляється у видах комерційного страху­вання, які надаються новим клієнтам.

Відповідно до засновницьких документів і отриманої ліцензії аль­тернативні страхові компанії можуть здійснювати такі види страху­вання:

особисте - страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування;

майнове - страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та інших видів майна, фінансових ризиків;

відповідальності - страхування цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів та інших видів відповідальності;

перестрахування - страхування одним страхувачем на визначе­них угодою умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'яз­ків перед страхувальником в іншого страхувача (перестрахувача);

обов'язкове - види страхування, якщо право на проведення їх не передбачено законодавчими актами.

Таким чином, поряд з державним розвивається страхування ко­мерційне, альтернативне. В цілому це позитивно відбивається на роз­витку страхування, оскільки воно працює на економіку і являє собою фінансові, тобто економічні відносини, в яких беруть участь дві сто­рони (два суб'єкти).

Одна сторона (суб'єкт) - це страхове товариство (приватне або державне), яке називається страхувачем. Страхувач відпрацьовує умови страхування, пропонує їх своїм клієнтам - юридичним (підприємствам, організаціям, установам) та приватним особам. Якщо клієнтів влаштовують ці умови, то вони підписують договір за встановле­ною формою і роблять страхувачу внески згідно з договором. У світо­вій практиці він називається страховим полісом.

Друга сторона (суб'єкт) цих економічних стосунків - це юридичні або приватні особи - страхувальники.

У випадку, передбаченому страхуванням (стихійне лихо, нещас­ний випадок тощо), при якому страхувальнику завдано шкоди (еконо­мічної або здоров'ю), страхувач відповідно до умов договору, сплачує страховку (страхову премію, страховий внесок).

Суму коштів, яка накопичується у страхувача, називають страхо­вим (резервним) фондом. При державному страхуванні утворення і використання цього фонду перебуває у віданні державної систе­ми страхових органів - Держстраху. Цей фонд є одним з центра­лізованих грошових резервів держави. В разі альтернативного страхування - утворення і використання страхового резервного фонду перебуває у віданні страхової компанії.

Отже, страхування - це економічні відносини, в які його суб'єкти -страхувачі та страхувальники - вступають у процесі створення спеці­ального фонду (об'єкт страхових відносин), що використовується страхувачем при сплаті грошей страхувальникам.

При цьому слід підкреслити, що економічне страхування юридич­них і приватних осіб як державою, так і страховими компаніями є най­важливішою складовою частиною соціального забезпечення працю­ючого і непрацюючого (у тому числі безробітного) населення.

Механізм страхування, умови забезпечення платоспроможності страхувачів і державний контроль за їх діяльністю закріплені Декре­том Кабінету Міністрів України „Про страхування".

Підприємцю без страхування працювати складно і він дедалі часті­ше звертається за послугами до страхових компаній. І потрібно сказа­ти, що в основному пріоритет віддається недержавним структурам.

Разом з тим новостворені страхові комерційні організації, не ма­ючи досвіду роботи, достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів, часто відлякують підприємця і змушують його знову звертатися до Держстраху. Розуміючи це, ряд страхових організацій („Омета Ін-стер", „Аско" та ін.) розпочали підготовку власних кадрів для роботи в своїх установах.

Не маючи фундаментальної державної та підприємницької підтрим­ки, страховий ринок, як елемент ринку України, формується поспіхом, з масою деформацій і помилок, які потрібно буде виправляти у май­бутньому.

Фондовий ринок

Одним із складових елементів фінансового середовища підприєм­ницьких структур є фондовий ринок, або ринок цінних паперів. Його поділяють на первинний і вторинний. Ма первинному фондовому ринку відбувається розміщення нових цінних паперів акціонерних товариств, урядових та муніципальних органів, на вторинному - здійснюються операції купівлі-продажу раніше випущених паперів (на фондових біржах або на позабіржових ринках).