Реферат: Функції малого підприємництва. Особливості його розвитку. Сутність селянського господарства
Водночас, чимало малих і середніх власників дедалі більше усвідомлювали, що самотужки вони не в змозі вирішувати численні проблеми, що виникають на шляху розвитку бізнесу. Тільки об’єднавшись у сильну і впливову організацію (спілку, асоціацію), можна ефективно і цілеспрямовано захищати свої права та інтереси.
В останні роки почали створюватися галузеві об’єднання підприємців, помітним став рух молодих підприємців та ділових жінок.
Важливим кроком на шляху розвитку самоорганізації підприємництва є формування механізму активної участі підприємців у реалізації регуляторної політики в Україні. Це стало можливим завдяки утворенню Ради об’єднань підприємців України при Урядовому комітеті економічного розвитку, що надало можливість залучати об'єднання підприємців до опрацювання проектів законодавчих актів з питань підприємницької діяльності, забезпечення відкритого прийняття рішень в економічній сфері і організації зворотного зв’язку між суб’єктами підприємництва та органами виконавчої влади на засадах широкого залучення громадськості до обговорення й аналізу ефективності рішень органів виконавчої влади.
Для успішного розв’язання проблем, пов’язаних із захистом прав та інтересів своїх членів, лобіювання важливих питань діяльності бізнесу підприємницькі об’єднання формують коаліції, тобто тимчасові об’єднання. Кожний учасник коаліції має власні канали взаємодії з владою, групи підтримки серед громадськості і, зрештою, своє авторитетне ім’я. Об’єдння зусиль і можливостей учасників коаліції швидко дає бажаний результат.
Діяльність громадських об’єднань підприємців - це конкретна підтримка і розвиток підприємництва як у цілому в Україні, так і в кожному конкретному регіоні. Дієвість такої підтримки вимірюється не тільки кількістю суб’єктів підприємництва, зареєстрованих у тому чи іншому регіоні, а й тим, настільки вільно і прозоро вони можуть займатися бізнес-діяльністю.
Література
1. Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон України від 21.12.2000 р. №2157-ІІІ // г-та "Урядовий кур'єр", 2001, №14, с. 12.
2. Якуб М., Сенчук Б. Стан малого бізнесу в Україні // г-та "Бізнес-консультант", 2000, №9, с. 3.
3. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. наук. статей / За ред. Я. Жаліла. К.: Альтерпрес, 2002. С. 35-36 ‘Сер. "Безпека економічних формацій", Вип. 19).
4. Мале підприємництво України: процес розвитку / Бей О., Береславський С., Биковець В., Білоус Г., Богатирьов І. - К.: Інститут конкурентного суспільства, 2001. - 253 с.
5. Ляпіна К. М., Ляпін Д. В., Бериславський С. М. Національна програма розвитку малого підприємництва: очікування, проблеми перспективи. К.: Інститут конкурентного суспільства, 2001. - 158 с.
6. Мудрак Л. Третій сектор і мале підприємництво // г-та "100 тисяч", 2002, №31-32, С. 8.
7. Воротіна Л. І. Державна підтримка малого бізнесу в системі трансформаційної економіки України // ж-л "Економічні реформи сьогодні", 2000, №28, С. 31-34.
8. Кожевіна Н. Д., Ляпіна К. М., Ляпін Д. В. Малий бізнес в Україні - заохочення чи диктат? // ж-л "Економічні реформи сьогодні", 1998, №19, С. 29-37.
2. Сутність селянського господарства
Україна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави. Важливим елементом цього відродження є створення селянських (фермерських) господарств, які є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства.
Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.
Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою).
Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
При створені одним із членів сім’ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і члени селянського (фермерського) не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп.
Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.
Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.
Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.
Право на створення селянсько (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний відбір.
Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство мають право зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди на відведеній їм у власність, у користування земельній ділянці за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів. Зведення на орендній земельній ділянці, приміщень виробничого і не виробничого призначення, у тому числі житла, орендарі також погоджують з орендодавцем.
Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності, або досягнення пенсійного віку, за рішенням Ради народних депутатів яка надала цю земельну ділянку, надати її в тимчасове користування одному із членів сім’ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство. В разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім’ї, які не ведуть спільно з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства. У разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин, громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування на підставі договору, особам зазначеним вище, а у разі призову на строкову військову службу, вступу до навчального закладу – на термін до п’яти років. При успадкуванні земельної ділянки неповнолітнім допускається надання її в оренду під контролем місцевої Ради народних депутатів на період до досягнення спадкоємцем повноліття.
У разі продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому числі на умовах оренди, іншому громадянину, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат на вирощення і збирання врожаю, а також затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки.
Селянське (фермерське) господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій,торф тощо), лісові угіддя, водні об’єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.