Реферат: Виховання і освіта в ранніх цивілізаціях

До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку — гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне — займатися рукоділлям. Після шлюбу в становищі дівчат практично нічого не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний роз­виток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7—14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття про­водили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «ди-даско» — навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання гра­моти. Діти заучували напам'ять літери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх в склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (стилем). Лічили на пальцях, камінцях і рахів­ницях. В школах кіфаристів (музики) учням крім елементарної гра­моти надавали літературну освіту і естетичне виховання.

Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно — спочатку в школі граматистів, а по­тім — кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14—16 років на­вчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і спи­са), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політичних і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни держави.

Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших аристократів ви­ховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали філософію, політи­ку, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою та займатися гімнастикою.

Юнаки 18—20 років готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь в громадських святах і театральних виставах.

Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась ідея «калакага-тії» (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст вихо­вання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної доскона­лості). Крім того, найздібніші юнаки продовжували своє навчан­ня ще майже 10 років в академії започаткована Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був кла­совий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи і їх виховання відбувалось в праці нарівні з дорослими.

5. Древньогрецькі філософи

про формування людської особистості

(Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит)

В Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу.

Сократ (469—399 до н.е.) — син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Заперечував пізнання світу і при­роди через їх недоступність людському розуму, намагався довес­ти, що люди повинні пізнавати лише самих себе і вдосконалювати свою мораль. Це і було метою виховання на думку Сократа. Сок­рат — філософ-трибун, вів бесіди з питань моралі на площах, за­ставляв своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити «іс­тину», сам при цьому не пропонував готових положень і виснов­ків. Такий стиль ведення бесід зі слухачами став називатись сократівським, а з часом — евристичним.

Платан (427—347 до н.е.) — видатний давньогрецький філо­соф, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. Утворах «Держава», «Закони», «Протагор» накрес­лив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласниць­кій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні вихову­ватись на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, при­значені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12—16 років пропонується школа фізичного виховання — палестра — з гім­настичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років — ефебія — посилена війсь­ково-гімнастична підготовка. З 20 років юнаки, які не виявили здіб­ностей до наук, ставали воїнами. З 21 до ЗО років ті, що залишилися, вивчають такі науки, як арифметику, геометрію, астрономію і му­зику. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від ЗО до 35 р. найздібніші і найдоброчесніші можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керів­никами держави. Після 50 років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таким само, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендує ста­витись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які проступки, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спілку­валися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інтере­сах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не приймала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема: виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програ­ми навчання, створення державної системи виховання, освіту для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384—322 до н.е.) — учень Платона, давньогрець­кий філософ і педагог, автор наукових праць в галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихователем О. Македонського. Вперше вивів основні положення логіки. В 335 р. заснував в Афінах філософську школу — Лікей.

Мета виховання — розвинути в людині вищі якості душі — розумову і вольову. Виховання повинно здійснюватись державою, яка визначає мету, завдання і зміст виховання і навчання.

Аристотель пропонує свою вікову періодизацію дітей: від наро­дження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від

початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина вихову­ється в сім'ї, де батьки повинні загартовувати дитину, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займатимуться фі­зичними вправами, вчитися читати, лічити та музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літер, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.

Платон і Аристотель дотримувались думки, що естетичне, мо­ральне виховання є свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демократ (460—370 до н.е.) — давньогрецький філософ-мате-ріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. В своїх працях багато уваги приділив проблемам виховання. Де-мокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійно­го розвитку людини; великого значення надав трудовому вихо­ванню дітей і молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання, на думку Демокрита, — підготувати молодь до реаль­ного життя на землі. Основним у вихованні вважав оволодіння знаннями про природу.

Після того, як Рим завоював Афіни і перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потрапи­ли у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних рим­лян, вони супроводжували їхніх дітей до шкіл, прислуговували цим дітям, їх уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і утворилися терміни «педагогіка» та «педагог».

6. Школа і педагогіка Стародавнього Риму

Минали століття за століттями, і Афінська держава почала втра­чати свою могутність. Під тиском бурхливо зростаючої Римської ім­перії Афіни занепали. В Римі успадкували деякі кращі традиції афі­нян, але на зміну музичному вихованню прийшло виховання ораторів.

Римська система виховання і освіти відповідала розвитку ра­бовласницького ладу, вона склалась в VI—V ст. до н.е. Це був період швидкого розвитку рабовласництва і класового розшару­вання населення (патриції — рабовласники, вільне привілейоване населення і плебеї — вершники, біднота). Соціально-класове роз­шарування населення Давнього Риму наклало свій відбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існували елемен­тарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення — граматичні школи. Елементарні школи обслуговували деяку частину небагатого і незнатного вільно народженого насе-

лення (плебеїв). Там вчили писати, читати і рахувати, знайомили з законами держави. Багаті і знатні люди надавали перевагу на­вчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних школах, також приватних і платних, навчалися діти знатних батьків. Учні вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику (мистецтво красномовства з деякими відомостями з літератури та історії). У школах обох типів навчалися тільки хлоп­чики. Розвиток цих шкіл був спричинений необхідністю оволо­дінням ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайняти ке­рівні посади в державі.

Значно пізніше в Римі з'явилися школи риторів, в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. В середині першого тисячоліт­тя до нашої ери приватні граматичні й риторські школи були пе­ретворені в державні.