Реферат: Мистецтво розпису в Україні

Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформаційний потенціал. В архітектурі шкільних і позашкільних закладів воно відіграє роль перетворюючого начала, включаючись, з одного боку, в процес організації архітектурно-художнього середовища, а з другого, - в процес реалізації ідейного, розумового, естетичного і морального виховання дітей.

Досвід роботи монументалістів в типовій архітектурі шкіл можна відраховувати від початку 60-х років.

Особливий інтерес становлять роботи монументалістів в інтер'єрах шкіл. Тут художник має широкі можливості у виборі тематики, композиційних і колірних прийомів.

Інтер'єрний живопис стає більш різноманітнішим за сюжетами, більш багатоплановим і відіграє особливо важливу роль в плані художнього впливу на дітей, які знаходяться в близькому, безпосередньому контакті з ним.

Мовою мистецтва розкривається неповторна краса рідного краю, змушує дітей бачити естетичну значимість і виразність явищ, предметів, що їх оточують.

Сучасний стан українського монументально-декоративного мистецтва свідчить про прагнення художників до вирішення значущих громадських тем, символіко філософських узагальнень, до розширення образної палітри.

Почесне місце в творчості художників-монументалістів займають образи сучасників - героїв нашого часу, людей праці.

Художники прагнуть підходити до теми праці диференційовано, з глибоким знанням справи, особливо з глибокою повагою до працівників сільського господарства, сцени з життя, вшанування переможця жнив.

Праця, наука, техніка подаються в нерозривній єдності, характерній для нашого сьогодення.

Сучаснику неможливо уявити собі нашу дійсність без грандіозних досягнень науково-технічної революції. Вона справляє надзвичайно глибокий вплив на образотворче мистецтво в цілому і зокрема на монументальне мистецтво.

Найкращим приводом для роздумів про монументальне мистецтво, його величну перетворюючу силу стає робота художника над оформленням науково-дослідних або вищих учбових закладів.

"Усе найкраще дітям" - не просто заклик, а спосіб життя нашого суспільства, визначальний напрям усієї виховної роботи з підростаючим поколінням. Її сенс у тому, що загальнонародна культура майбутнього формується вже сьогодні в стінах шкіл і дитячих закладів. А це багато в чому залежить від ідейно-художнього рівня їх монументально-декоративного оформлення.

Митці з належною повагою і відповідальністю ставляться до таких замовлень. Переважають твори, які можна об'єднати під узагальненою назвою "Щасливе дитинство".

Українське монументально-декоративне мистецтво має великі здобутки, ще більше звершень у нього попереду.

І слід зробити все можливе, щоб ці звершення були гідними грандіозної відбудови нашої молодої України.

Всі діти в нашій країні мають широкі можливості для навчання, дозвілля і відпочинку.

Отже, перед архітекторами постають завдання: здійснити для дітей художньо-осмислене, образно насичене середовище, яке викликало б їх зацікавленість, створювало емоціонально-надихану атмосферу.

На сучасному етапі лише архітектурними засобами не можна вирішити це питання. Треба включати всі засоби художньої виразності і колір, і озеленення.

Сама структура нових типових учбово-виховних споруд - структура відкрита - передбачає умови для застосування тих чи інших елементів монументально-декоративного мистецтва і різноманітних варіантів включення його в архітектурно-просторове середовище. Воно має бути цілеспрямованим, строго співвіднесеним з багаточисленними функціями даних закладів. Але в даній ситуації мистецтво не можна розуміти як якийсь "момент", що доповнює учбовий процес, як ілюстрацію до учбового матеріалу. Його важливо розглядати з точки зору його вкладу в загальноосвітній і виховний процес, участі в спрямованості розвитку дітей, опосередкованого його впливу на них, що здійснюється через художній образ.

Мистецтво в шкільних і позашкільних закладах повинно стати для дітей джерелом пізнання життя, знайомити їх з оточуючою дійсністю, стимулювати формування їх інтересів, сприяти самовизначенню особистості. Воно покликане розкривати прекрасне в житті, пробуджувати відчуття краси, викликати яскраві естетичні переживання.

Повсякденне спілкування з мистецтвом сприяє розвитку уявлень і фантазії, збагаченню і поглибленню почуттів. Воно необхідне і як засіб виховання емоціональної чутливості і психологічної активності дітей. Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформативний потенціал, здатність високого художнього узагальнення і багатопланового розкриття теми.

Архітектурно-художня практика кінця 70-х років свідчить про те, що монументально-декоративний живопис стає все більш змістовним, до деякої міри психологічним у порівнянні з гранично узагальненими образами попереднього десятиліття, прихильники яких доводили, що саме розвиток науково-технічної революції впливає безпосередньо на форму монументально-декоративних творів.

Спільна робота архітекторів і художників уже дала чимало хороших результатів. Сам ритм нашого життя буде підказувати все нові й нові форми взаємодії монументально-декоративного мистецтва і архітектури.

Завдання українського монументально-декоративного мистецтва - не втрачати зв'язків з реальною людиною. Адже його розвиток - це якоюсь мірою соціальне людинознавство. І якими б, навіть фантастичними, не були досягнення науково-технічної революції, органічно притаманний мистецтву гуманістичний пафос не буде втрачений, бо у нашій Україні все підкорено єдиній меті - для людини, в ім'я людини, в ім'я людяності.

Також ще потрібно відзначити те, що монументально-декоративне мистецтво являється носієм в місті таких функцій: ідейно-змістової, знако-інформаційної, орієнтаційної, декоративної.

Приблизно біля VІ віку нашої ери, коли праукраїнські племена зайняли і почали господарювати на територіях свого постійного осідку, починається історія української культури і образотворчості. Зумовлена вродженою талановитістю українського племеного союзу і позитивним факторам сторонніх впливів, свої підйоми, зупинки і упадки вона завдячує значною мірою географічному розташуванню українських земель. Упродовж століть тут утворюються центри й шляхи, захисти і резервуари-заповідники для культурних цінностей. Провідну роль в поширенні культурних цінностей довелося відіграти західним і центральним українським землям - Галичині, Волині, Київщині, Чергінівщині. Український народ ще з часів княжої доби показав себе творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливий на сторонні культурні впливи. Спочатку наша образотворчість розвивалася під впливом Сходу, причому арабський вплив на особливу увагу. Рівночасно з арабським чинила на нас вплив Візантія, яка прислуговувалась посередництвом Херсонеса. Вплив германської Скандинавії, очевидний з приходом "варягів" в Україну, оживив традиції готської спадщини.

Особливо хочеться зупинитись на початках українського церковного будівництва, яке своїми праформами і конструктивними ідеями сягає в глибину нашої історії, де поряд із зведенням храмів, соборів, монастирів активно почало розвиватися монументальне мистецтво розпису.

У зустрічі з західноєвропейським мистецтвом на протязі багатьох століть було створено власне синтетичне "українське бароко", цим досягненням не може похвалитися жоден із слов'янських народів.

Український іконопис - це також окремий розділ в історії всесвітнього мистецтва, так само як і безпосередня участь українських митців у культурному будівництві Польщі (ХV-ХVІ вв.) та Московщини (ХVІІ - ХVІІІвв.) - це особлива заслуга України для культурного підйому й наближення Сходу Європи до Заходу.

Офіційне прийняття християнства Україною за князя Володимира було зворотною точкою в політичному й культурному житті нашої Батьківщини. Запал, з яким новоохрещені українці взялися будувати і розмальовувати свої церкви, зродився з одного непереможного бажання - якомога дорівнятися красі грецьких церков і рівневі візантійської образотворчості взагалі. В самому Києві в княжих часах зросло більш як 80 мурованих церков. Мерзебурзький єпископ Титмар нарахував їх у 1018 році аж 400.

З патріархів української образотворчості, відомих дослідникам, знаємо Петра Мелоніга, Мойсея, Григорія, Авраама Смоленського. Ці митці в своїх роботах зберігали сувору монументальність фрескових і мозаїчних зображень, вносячи певні фрагменти реалістичного побутово-світського сюжету - композиції.

Монументальний стінопис ХІV-ХVІ вв. заповнює одну з найпочесніших ніш в історії нашого образотворчого малярства.

До щасливо збережених пам'яток українського стінопису ХІV в. належить поліхромія Кирилівської церкви у Києві, стінопис вірменської церкви у м.Львові.

Весь час, пише в своїх працях Д.Антонович, українським малярством кермує велика вдумливість, ступеневий процес перетворення і переосмислений німецьких, голландських, італійських малярських течій, зведення його докупи з кращими декоративними принципами свого мистецтва.

У ХV-ХVІІ вв. Львів стає своєрідною столицею українського монументального іконопису. В 1596 році Дмитро Соліковський організовує малярсько-монументальний цех, скликавши сюди кращих художників Галичини. Українські малярі С.Корунка??, М.Петрохнович внесли значний внесок в загальноукраїнське малярське мистецтво. Дійшли до нас імена львівських митців ХVІІ віку - Амброзія, Якова, Федора, Романа Лавника, Яреми Фацика.

Першим на українському грунті твором чистого рококо, - парижському легкому і безтурботному стилю,- була церква св.Андрія в Києві побудована Бартоломео Растреллі в 1744 році. Її розмалював московитян Антронов??, українці Григорій і Дмитро Левицькі.