Реферат: Проблема реконструкції наукового знання

Спiввiдносячи такий варiант гри продуктивної здатностi до уяв­­­лення з фiлософською рефлексiєю можемо запропонувати наступне тлу­­­мачення фiлософiї - це форма iнтелектуального експериментування з уявленням нескiнченого за допомогою занурення обмеженого у необме­­­жене. Здiйснюється така когнiтивна дiя через дискурсивний дiалог.

Рефлексiя (вiд лат. reflexio - обернутiсть до начал) - це, перш за все, спосiб фiлософських мiркувань, який полягає в постiйному врахуваннi наявностi самоусвiдомлення власного "Я".

Слiд нагадати, що на думку Св.Августина, Т.Кампанелли, Р.Декар­­­та рефлексiя - це самоусвiдомлення власного "Я", обов'язкове на­­­чало iстинного пiзнання; джерело знання про внутрiшнi дiї свiдо­­­мостi (Дж.Локк, Г.В.Лейбнiц); взаємне вiдображення одного в друго­­­му (Е.Гуссерль). Гегель, у свою чергу, розробив першу теорiю логiчної рефлексiї, пiд якою вiн розумiв спiввiдноснiсть кате­­­горiй.

Аналiз рiзноманiтних способiв фiлософських мiркувань дозволяє виводити ряд особливих рефлексивних понять: "рефлексивна множина" - множина, яка еквiвалентна власнiй пiдмножинi (наприклад, список усiх спискiв є також список, що являє собою пiдмножину всiх спискiв); "рефлексивнiсть" - вiдношення, коли кожний елемент мно­­­жини знаходиться у даному вiдношеннi до самого себе; "закон реф­­­лексивностi матерiальної iмплiкацiї" - теорема обчислення вислов­­­лювань "Якщо p, то р"; "рефлексивнiсть вiдношень висновкiв" ­­­згiдно з яким, кожний елемент множини знаходиться у заданому вiдношеннi до самого себе; "закон рефлексивностi рiвностi" - "A = A"; "рефлексивнiсть рiвностi" - аксiома обчислення предикатiв першого порядку, що визначає "Для кожного x, завжди х дорiвнює х"; "реконструктивна рефлексiя" - заснованi на усталених нормах i стандартах реконструкцiї дозволяють вiдкривати основоположення, якi призводять до змiни уявлень, що складали джерело цих норм i стандартiв.

У кожному з наведених варiантiв тлумачення поняття "рефлексiя" мова йде про здатнiсть "бути у вiдношеннi до самого себе". Саме цiєї властивостi ми не знаходимо у релятивiзма. Враховуючи дану обставину, спiвставляючи вказану нами нерефлексуючу (нефiлософсь­­­ку) сутнiсть релятивiзму з фiлософською проблематикою бiльшої час­­­тини його переказiв, ми отримуємо пiдставу для визнання реля­­­тивiзму принципом побудови "мiфу про фiлософiю", а не фiлософiї.

Стосовно висловлювання "переказ фiлософiї" навряд чи виникне заперечення у бiльшостi людей, що називають себе фiлософами, оскiльки з власного досвiду вони можуть навести безлiч прикладiв переказу фiлософiї без самої фiлософiї. А стосовно висловлювання "мiф про фiлософiю" можуть виникнути рiзноманiтнi iнспiрацiї. Найперша з них, скорiше за все, повинна бути присвячена наступним питанням: "Хто був першим фiлософом?" i "Коли виникла фiло­­­софiя?".

Відповідаючи на цi питання з урахуванням наведених розмежувань переказiв, ми можемо побудувати цiлком ймовiрну гiпотезу, що пер­­­шим фiлософом була людина, яка спромоглася виголосити ПОРЯД двi наступнi тези: "Я, знаю, що я - нiчого не знаю!" i "Пiзнай само­­­го себе!". Рефлексивна самоорiєнтацiя людини, що поставила цi те­­­зи поряд самочевидна. Як безпосереднiй наслiдок дотримання виголо­­­шених Сократом тез ми маємо розглядати його знаменитi дiалоги з мислителями, поетами, громадянами i самим собою. Цi тези постiйно орiєнтованi на припинення найцiкавiшого переказу iронiчним питан­­­ням.

Тому стосовно появи фiлософiї, маємо зазначити, що до Сократа може вже й була фiлософiя, але не було фiлософiв. Фiлософiя досок­­­ратикiв - це явище культури, яка вибудовувалася через дiалог мис­­­лителiв (а не фiлософiв), що став джерелом появи фiлософiв. Так, першi рефлексивнi питання постали вже в апорiях Зенона, але вони безпосередньо не перетворилися у повноцiнну фiлософську рефлексiю, а стали пiдставою для софiстичних переказiв (мiфiв) про парадокси. Лише з критики мудростi софiстiв починають виростати першi фiлосо­­­фи - Сократ та його учнi. Зазначимо, що розгляд можливих пропо­­­зицiй звернутися до прикладiв "фiлософiї" Сходу ми залишимо на iнший раз, оскiльки тут може виникнути багато варiантнiв, а серед них найвiрогiднiшим буде варiант, який обґрунтовуватиме, що схiдної фiлософiї ще нiколи не було, а були лише вчення - перека­­­зи, якi спиралися на певнi догми (релiгiя), або перекази, що iсну­­­ють самi по собi та нiчим не обмеженi (мiфологiя).

Розглядаючи елементарний комунiкативний процес, можна визнати, що, скорiше за все, структура судження (синтаксис) формує зв'язок уявлень, а сенс та змiст розкриваються через чуттєво оформленi асоцiативнi переживання. Тому сенс одного висловлювання для рiзних людей буває рiзним. Тобто, синтаксис дає послiдовностi, передаєть­­­ся повторюванiстю, а семантика - сенс, який людина розкриває для себе за допомогою власного досвiду. Саме вiдмiннiсть сенсу одного переказу для рiзних людей, скорiше за все, фiлософи намагаються зняти за допомогою рефлексивного мiркування, вiд якого вимагається зупинити безмежнiсть можливих асоцiацiй. Такої зупинки семантичної плинностi не досягнути впровадженням одних лише синтаксичних пра­­­вил. Практично це здiйснюється впровадженням аксiом, основополо­­­жень, якi пiдвладнi правилам синтаксису, але розкривають себе вик­­­лючно за допомогою семантичної однозначностi, що умоспоглядається, стає нiбито "оче-видною" (видною очами). Якщо очевиднiсть для рiзних суб'єктiв дискурсу не наявна в однозначнiй формi, тодi цi суб'єкти нiколи не знайдуть спiльної мови, нiколи не зрозумiють одне одного. Однак, хоча очевиднiсть i може створюватися, нiби-то, за допомогою мови (теза Х.Патнема) її змiстовна складова за межами мовлення, в умоспогляданнi. Тому, якщо мовлене у завершенiй реф­­­лексiї постає у вiдношення до феномену поза-мовленого, треба вести розмову про переказ, що якось вiдноситься до зовнiшнього щодо нь­­­ого. Зупинившись на умоспогляданнi аксiом як можливому варiантi представництва зовнiшнього стосовно вимовленого можна висунути гiпотезу, що визнає експериментальну технiку, рiзноманiтнi технiчнi засоби емпiричного дослiдження, тiєю однозначною констан­­­тою, яка дозволяє людини вступати у дiалог iз природою, поро­­­зумiтися з нею. Тобто технiку можна розглянути як замiнювач мови. У свою чергу, в фiлософiї, яка, за нашим визначенням, є переказ про перекази, формується пост-фiлософське вiдношення переказу до iсну­­­ючого за його межами. Це вiдношення i складає основу наукового свiтобачення. А першим науковцем, за такого визначення, слiд виз­­­нати творця першої системи аксiом - Евклiда. У даному випадку ми погоджуємося з думкою Альберта Енштейна, що висловив наступне: "Розвиток захiдної науки засновано на двох великих досягненнях: на вiдкриттi грецькими фiлософами формальної логiчної системи (в Евклiдовiй геометрiї) та на вiдкриттi можливостi виявляти система­­­тичним експериментуванням каузальних зв'язкiв (Ренесанс). Ми не маємо, з моєї точки зору, дивуватися тому, що такi вiдкриття не було зроблено китайськими мудрецями. Дивуватися потрiбно тому, що цi вiдкриття взагалi було зроблено." [Цитується за:12.-p.15].

У зв'язку з iснуванням вiдмiнностей у тлумаченнi процедури ре­­­конструкцiї рiзними авторами ("рацiональна реконструкцiя" - Лака­­­тос; "реконструктивна рефлексiя" - Гудмен; "деконструкцiя" ­­­Деррiда) виникає потреба в здiйсненнi деяких пояснень.

Це важливо тому, що виявлення нерефлексивної природи реля­­­тивiзму виникає саме при використаннi поняття "реконструктивна рефлексiя". Тобто, використовуючи таку рефлексiю ми робимо зро­­­зумiлим, що релятивiзм являє собою фрагмент незавершеної (не­­­послiдовної) рефлексiї в формi зовнiшньої за змiстом розповiдi про неї.

Поняття "реконструкцiя" безпосередньо пов'язане з логiко-мето­­­дологiчною процедурою - редукцiя, яка полягає у зведеннi одного явища до iншого з метою спрощення. До редукцiї вдаються постiйно, коли здiйснюють абстрагування вiд багатьох властивостей i вiдно­­­шень об'єкта до декiлькох, зводячи умови дiї того чи iншого закону до стандартної ситуацiї. Особливо часто редукцiю використовують в процесi доведення, зокрема при спростуваннi шляхом доведення до абсурду. Одним iз варiантiв редукцiї є зведення до першоначала (лат. reducere - повернення), яке здiйснюється за допомогою вiдтворення (re...constructio - вiдбудова) з простих елементiв форм та систем рiзних варiацiй складних i навпаки. Тому реконс­­­трукцiя у своєму спрощеному (механiчному) варiантi виглядає як вiдбудова цiлiсного вигляду мiста чи будiвлi (археологами) за рештками, описами окремих елементiв, що збереглися.

За свiдчення Ж.Деррiди "деконструкцiя почалася з деконструкцiї логоцентризму, деконструкцiї фоноцентризму, зi спроби вилучити з досвiду думки панування лiнгвiстичного моделювання" [13.-с.154]. У своїх роз'ясненнях росiйському колезi з Москви В.Подорозi, Ж.Деррiда зазначає "Звичайно деконструкцiю зображують як те, що заперечує можливiсть iснування дечого зовнiшнього по вiдношенню до мови, як засiб включення усього в мову... Це досить глибоке i, я вважаю, iдеологiчно i полiтично мотивоване нерозумiння - подавати деконструкцiю прямою протилежнiстю тому, чим вона у дiйсностi є"[13.-с.153-154]. Отже, деконструкцiя, по сутi справи, являє со­­­бою варiант рефлексiї та реконструкцiї через редукцiю до начал досвiду думки де відсутнє "панування лiнгвiстичного моделювання".