Реферат: Система формування вокально-хорових навиків

а)

ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля-ля...

б)

лег - кий ві - те – рець, лег – кий ві – те – рець...

Щоб уникнути “плоского”, “відкритого” звуку можна співати вправи на склади “ду”, “до”, “ту”.

в)

ду – ду - ду, до - до - до, ту – ту - ту.

Щоб виробити однакове звучання голосних слід співати вправи на одній висоті, на склади:

Ді, де, да, до, ду;

Мі, ме, ма, мо, му;

Грі, гре, гра, гро, гру;

Е, лі, о, но, фа.

Подолати сипле звучання голосу теж допомагають спеціальні вправи: наслідування дзвіночка, сопілки, скрипки, балалайки. Такі вправи діти сприймають як цікаву гру і це дає позитивні наслідки. Так вчитель пропонує дітям пригадати як дзвенить дзвіночок, спочатку діти тренуються на одній висоті, потім співають звукоряд квінти вверх і вниз і, нарешті, арпедисто на склад “дінь”.

Увага малюків нестійка, щоб діти не стомлювались від однієї вправи, треба співати інші. Наприклад, діти з задоволенням будуть наслідувати гру сопілки: притуливши дві руки до рота, учні уявляють собі, що грають на сопілці, і на склад “ду-ду” відтворюють пропоновані вчителем звуки. Таким самим способом можна відтворювати гру балалайки на склади “тринь-бринь”, гру скрипаля – “тілі-тілі”. Елемент гри, внесений у навчання добре активізує учнів на уроці. Красу звука ще придає тембр, тому в піснях різних за характером слід придавати різну окрасу звуку (приклади пісень наводжу сама).

Дикція.

Важливе значення на уроках музики має дикція.

Дикція – це виразне вимовляння слів, складів і окремих звуків. Мелодія пісні нерозривно пов’язана з текстом. Між тим дуже часто у хоровому співі, виконанні пісні майже неможливо розібрати слів, не можна зрозуміти, про що співається у пісні, хоч хор може співати гарно, хорошим звуком. Отже, хороша дикція в хорі залежить від гнучкості і рухливості артикуляційних апаратів співаків.

Артикуляція – це робота органів мови, необхідна для відтворення того чи іншого звуків мови. До артикуляційного апарату входить: нижня щелепа, губи, язик, м’яке піднебіння і голосові зв’язки. Всі частини артикуляційного апарату повинні бути ненапруженими., і в той же час активними. Вирішальне значення для утворення голосних і приголосних звуків має язик і губи, які повинні бути дуже рухливі, вільно і активно набувати потрібного положення, нижня щелепа повинна вільно опускатися вниз.

Щоб домогтися чіткої вимови тексту, треба навчити дітей співати ненаголошені голосні, чітко вимовляти приголосні. Отже, приголосні звуки повинні вимовлятися швидко, активно, енергійно. При млявій роботі артикуляційного апарату приголосні звучать “розмазано”, погіршують якість звуку. Особливо треба звернути увагу на швидку, коротку вимову свистячих звуків – “з” і “с”, шиплячих – “ж”, “ч”, “ш”, “щ”, які при відсутності чіткої дикції створюють в хорі неприємний свист і шипіння. Дуже швидко і чітко треба вимовляти послідовності кількох приголосних, наприклад, в словах “безстрашний”, “безсмертний”, “скромний”. Таким чином основу співу складають голосні звуки. Це не говорить про те, що приголосні звуки не мають ніякого значення. Навпаки, без чіткої вимови приголосних не може бути чіткого співу. В співі приголосні звуки вимовляються, як уже згадувалося, зібрано, коротко, енергійно. Така вимова приголосних допомагає чіткому і повному звучанню голосних, що йдуть за ними, тобто всі приголосні звуки слід відносити до наступного голосного і вимовляти разом з ним. Така вимова сприяє протяжності звучання, безперервності музичної фрази і вокальної лінії в цілому. Деякі приголосні, наприклад “р” і “б” треба нерідко ніби подвоювати. (“Льодолом” М. Д. Леонтовича)

Велика увага приділяється чіткій дикції дітям, які шепелявлять, часто перекручують окремі слова.

Вчитель повинен слідкувати за цим, виправляти помилки, допущені у співі, так як це відповідає не тільки завданню музичного виховання, але й більш широкому педагогічному завданню навчанню вірної літературної мови. Отже, правильна вимова слів повинна бути наслідком доброго розуміння, відчуття, знання тексту, а також наслідником відповідної систематичної технічної роботи. Керівник хору повинен неухильно дбати про розвиток гнучкості і рухливості артикуляційного апарату співаків, домагаючись активності, легкості і свободи у роботі окремих його частин (язика, губ, щелеп) без чого не може бути доброго, виразного вимовляння слів тексту. В процесі роботи над піснею корисно проспівати її або прочитати текст, підкреслено чітко вимовляючи приголосні звуки. Це добре розвиває артикуляційний апарат, а підкреслену чіткість під час співу легко усунути. Таку роботу корисно проводити на тихому звуці, а при перечитуванні тексту – навіть, пошепки, при цьому всі дикційні недоліки виявляються більш чітко. Диригент має виховати в хорі свідоме ставлення до словесного тексту виученого твору та його художнього змісту і до оволодіння всіма засобами виразного його відтворення. Добре вироблена дикція полегшить диригентові здійснення цієї найважливішої мети. Отже, основою вокального виховання є організація взаємодії всіх частин співацького апарату: дихання, дикції, звукоутворення.

Інтонація.

Однією із самих головних умов гарного хорового звучання чистота співу, тобто чисте інтонування. Інтонація - це точне відтворення висоти звука. Отже, основою співу буде точне, чисте інтонування. Першою вимогою вчителя в роботі над цією навичкою є вміння відрізнити чисте звучання від фальшивого. Миритися з неточним інтонуванням у дитячому співі це означає підривати основи музичного виховання. Робота над розвитком навички чистого інтонування тісно зв’язана із вихованням та розвитком слухових навичок. Від чого залежить точна інтонація?

1.Від фізичного стану співака, загальна перевтома, хворе горло, хвороба гортані, голосових зв’язок.

2.Від слухових даних співака.

3.Від уміння володіти диханням, звукоутворенням, дикцією, а також від співочої постави.

4.Від захоплення співаків виконання того чи іншого твору.

Якщо учням сподобалась пісня, вони співають її із задоволенням, то виникає такий етап творчої активності, підтягнутості учнів, який теж сприяє чистому інтонуванню. Однак один тільки інтерес дітей до пісні не може повністю визначити чистоту інтонації строго під час виконання.

І крім того;

5.Пісня повинна бути зручною, для виконання її по діапазону і мелодичним ходам.

Труднощі в інтонації можуть виникнути при незручному голосоведінні: великі інтервальні скачки, часті секунди, хроматизм.

Чистого інтонування можна добитися під час співу мурмурандо окремих вправ, пісень. Складів. Такі вправи треба співати повільно, щоб діти звикли привикати до чистого інтонування.

Хороших результатів допомагає добитися транспонування трудних місць в зручнішу тональність. Подоланням інтонаційних труднощів допомагає спів окремих складів по нотах. Домогтися хорошої інтонації допомагає також спів без супроводу. Спів без супроводу також є одним із головних засобів розвитку і виховання вокального слуху та голосу.

Стрій.

Поняття інтонації в хорі нерозривно пов’язане з поняттям строю. Що таке стрій?

Строєм зветься правильне точне інтонування інтервалів в їх мелодичному і гармонічному видах. Стрій, тобто інтонаційно вивірене і вирівняне звучання буває двох типів:

Мелодичний (горизонтальний) і гармонічний (вертикальний).

Мелодичний стрій – це послідовність музичних звуків, що йдуть один за одним у горизонтальному порядку, ще називають його горизонтально-мелодичним.

Гармонічний стрій – це спів гармонічних послідовностей у вертикальному порядку (одночасне звучання тонів).

Одним із важливих моментів у роботі над вирівнянням строю є диригентські вказівки вчителя. Керівник мусить всіма засобами виразності – рукою, виразом обличчя, показати де треба підвищити звук і навпаки. Між учнями і вчителем повинен бути тісний контакт і взаєморозуміння. Слід звернути увагу і на велику помилку, яку часто можна зустріти і хоровій практиці, якщо хор виконує якесь місце фальшиво, то вчитель замість виправити це місце і виявити хто співає невірно заставляє всіх повторювати декілька разів одне і то ж місце.

Це якраз не допоможе тим, хто співає фальшиво, невірно, а тільки знизить інтерес до співу тих, хто співає добре. Коли у пісні відчувається фальш, то не слід повторювати усю пісню спочатку, а виправити ті місця, котрі важко засвоюються. Отже, хоровий стрій, чиста інтонація є найважливішими елементами хорового виконавства. Або: чистота звуку – це камінь, на якому базується будова хорового мистецтва.

Ансамбль.

Що ж таке ансамбль?

Ансамбль – слово французьке, (ensemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість), єдність виконання. Це означає, що співати повинні одноразово і однаково повинні дихати, формувати звуки, вимовляти слова, точно дотримуватися висоти звуку, темпу і ритму пісні, динаміки.

Одним із перших правил колективного співу є єдність темпу під час виконання.

Темпом називається ступінь швидкості і характер руху музичного твору. Досить того, щоб один співак порушив загальний темп, як зразу зникає злагодженість звучання. Найбільші труднощі щодо темпу зустрічаються в піснях дуже швидких і повільних, а також при темпових змінах у середині твору. Якраз шкільна програма ці труднощі передбачає і пісні, наприклад для 1го класу написані у помірному темпі, бо на таких піснях і тим більше, у 1му класі закладаються основи навичок єдиного темпу при співі. Починаючи з 2го класу пісні бувають різні: більш швидкі і повільні. У 2му класі в репертуар включаються пісні із зміною темпу. ( Л. Кніппер “Чому ведмідь взимку спить?” і інші).

Що таке темп?

Італійське – tempo, латинське – tempus, означає – час. Це ступінь швидкості виконання і характер руху музичного твору.

Темп одно із головних джерел виявлення змісту і характеру пісні, тому виконання у вірному темпі має дуже велике значення. Розучувати пісню спочатку треба у помірному темпі поступово наближаючись до належного.

Другим головним моментом гарного ансамблю є єдність метру (однакове, одноразове виконання сильних і слабих долей такту), яке придає виконанню живу пульсацію. Є пісні, де метрична чіткість дуже важлива. Особливо це стосується пісень маршового характеру. Наприклад: “Марш українських дітей” муз. А. Басової, “Школярський гімн” муз. Ф. Колесси, сл. М. Підгір'янки.

Для вірного виконання метру складають пісні із за тактовим початком. Трудність їх полягає в тому, що затактові звуки треба співати слабше, ніж сильні звуки (“Чому ведмідь взимку спить” муз. А. Кніпера, на сл. А. Коваленкової, “Струмок” муз. А. Штогаренка, “Україні” муз. А. Басової, на сл. М. Підгір’янки, “Вальс сніжинок” муз. Т. Попатенко та інші.)

Під час співу вчитель повинен слідкувати, щоб співаки добре акцентували сильну долю. Найбільшу трудність для досягнення ансамблевого співу складає ритм, так званий ритмічний ансамбль. Є пісні де в одному випадку треба проспівати .