Реферат: Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні

Реалістичний мовний малюнок епічного полотна У.Самчука “Волинь” у цілому характеризується порівняно незначною кількістю тропів, що будуються як компаративні звороти. Імовірно, ощадне їх застосування взагалі є ознакою простоти художнього стилю; у всякому разі О.Пушкін відкрито задек­ларував цю вимогу, якій відповідали його стилістичні структури не тільки в прозі, але й у поезії:

Он весь кипит как самовар,

[…]

Иль как отверстие вулкана,

Или как море пред грозой,

Или… сравнений под рукой

У нас довольно, – но сравнений

Не любит мой смиренный гений:

Живей без них рассказ простой.

(“Граф Нулин”, рання редакція).

У.Самчук використовує порівняння в мові автора і в мові персонажа з різною метою. Вони харак­теризують героя або виявляють проекцію відстороненого сприйняття дійсності, вводячи “образ автора”, який, на думку В.В.Виноградова, стає суб’єктом художньої оповіді, “…является формой сложных и противоречивых соотношений между авторской интенцией, между фантазируемой личностью писателя и ликами персонажей. В понимании всех оттенков этой многозначной и многоликой структуры образа автора – ключ к композиции целого, к единству художественно-повествовательной системы…” [3, 203].

У системі образних засобів роману різні типи порівнянь, попри їхню загальну нечисленність, нале­жать до ключових, багато в чому визначаючи ідіостиль письменника, структуру художньої оповіді.

У мові персонажів переважають такі порівняння, що відтворюють узуальні моделі або максимально наближаються до них. Ці звороти непоширені, часто повторюються, зіставлення в них спирається, передусім, на почуттєво-зорові ознаки: Минулося, – казав старий. – Тож, бувало, як оком глянеш – гонів за тридцять здовж пуща сама, та стави, як скло, та очерети, як ліс…[6, 10]; На те він (пан) такий тоненький та тендітний […], і довгі та прозорі пальці, що, їй-Богу, можуть поломатися, як скло [6, 78]; …Матвій хльостко, злісно спльовує… – Треба хіба так працювати… Тепер он встаємо рано, так з постелі не можна стягнутись. А яка була сила! Був, як бик, здоровий! [6,11]; (Григорчук:) … пан ще якось тримається, не продає. А як і продаватиме, то що там тої землі… Ковтнуть, як суницю… [6,31]; …лигнув би тебе за один раз, мов суничку [6,48].

Стійкі, особливо частотні порівняння, зафіксовані фразеографічними та лексикографічними джере­лами [7; 8; 10], дали початок цілим серіям образних характеристик; близькість такого типу порівнянь до фразеологічного фонду визнана лінгвістикою [4, 225]. Вершинна лексема у звороті (як) мак (…тітка Зінька … зовсім, як мак, зробилася [6, 137]) продовжується в компаративних зворотах із похідними утвореннями як маків цвіт, як маківка, як маківочка; (як) гай уживається на позначення інтенсивності (…клечання, мов гай, стоїть на подвір´ї [6, 147]), ця семантика розгортається в прислів´ях (аж гай гуде або шумить [8, т.1]), відображається в номінаціях абстрагованої кількості “дуже багато” (про воду – [10, 34]), використовується і для психологічних характеристик (весела як гай – [10, 34]). Часто порівняння входять до складу предикативного центру, становлячи невід’ємну його структурну частину і сполучаючи в собі предикативні та означальні властивості: – Не поїдять вас тут вовки часом? – А! Ми самі, як вовки [6, 205]; Христосуються, цілуються, а самі, мов тіні, а ридають, мов по мерцеві [6, 197].

Розмовне забарвлення цих порівнянь, їхня художня експресія створюється всім комплексом чинників – інтонаційним малюнком, словопорядком, характером актуального членування.

До сталих порівнянь, що межують із фразеологічними одиницями, У.Самчук охоче звертається не тільки тоді, коли вони закорінені в народному вжитку, але й тоді, коли вони є приналежністю літературного мовлення: Володько стоїть також непорушно, мов статуя, його обліплює снігом, йому від того приємно, він вслухається в далеке і близьке довкілля [6, 95].

Проте визначальною в семантиці порівнянь у романі є предметно-побутова сфера, сільськогос­подарська праця, життєве середовище селянина, світ, близький, дорогий і зрозумілий йому. І в невласне прямому, і в авторському мовленні ці структури відображають народний погляд на речі: Що тут напрацювалося, що тут нагорювалося, ось гляньте, людоньки, на мої руки, як патики, як зачовгані копистки, а від чого? [6, 196]; Волосся Василя, хоч і наоліяне та причесане, але стирчить на всі боки, як віхоть пшеничної соломи [6, 110]; Незабаром Мотрі потекла з носа юха, волосся нагадувало копицю сіна під час буревію [6, 81]. Лексика в цих зворотах набуває виразної стильової й образної маркованості, особливо підкресленої при певній звуженості її вживання у межах літературного стандарту (як, наприклад, не зареєстроване в СУМ [7] фурґало “дзиґа”, словник фіксує лише розмовне фуркало: …вийшов нарешті і пан живий та веселий і хоч тяжкий, а вертлявий, як фурґало. Очі геть залило капшучками, і він ними либає, мов жаба [6, 86]).

Самчуківські порівняння, що базуються на побутовій сфері, завжди ситуативно й психологічно обумовлені. В уяві малого Володька уподібнення обрисів літер звичним предметам базуються на зоровій подібності і водночас, відображаючи дитячий погляд на речі, невластиві народному вжитку, є несподі­ваними, свіжими, далекими від стійких: А він же ж і не такий вже малий… І знає він вже кілька букв. Знає, наприклад, А – таке, як кроківка, знає О – як око, як круглий бублик, знає Ж , як жук лапате і кричить, як жук – жжж! [6, 91]. Привертає увагу відкрита мотивація порівнянь, у тому числі тих, які не можуть бути однозначно витлумачені в дитячій свідомості: На кожну літеру шукає він (Володько) порівняння. То як кроківка з низькою бантою. То гачок… На деякі не міг видумати порівняння, але щось вони все-таки йому нагадували. В, наприклад, чомусь нагадувало йому Мотрю Нестериху [6, 100].

Ситуативна обумовленість компаративних структур виявляє точність художнього зору письменника. Так, наприклад, порівняння, взяті з казок, умотивовано з´являються в дитячій уяві, в описі гри дітей : Ані Володько, ані Хведот не мають ніякого молитовного настрою, їм хочеться поґзитися, погарцювати, щось заграти, побігати, як вовки в казці, попід лавами, що в їх уяві перетворюються на ліс [6, 109]; Іноді йому (Володькові) здається, що він зовсім не пасе Рябу, а блукає в чарівному царстві, мов той Іван Царевич, що свою царівну, за горами та за лісами, у тридев´ятому царстві й государстві у полоні Кощея Безсмертного, шукає [6, 88]. Невипадково у внутрішньому мовленні маленького героя, що прилучається до світу книги, з´являється книжна лексика, слова, екзотичні для селянина: – Іди, іди, дощику… – виспівує Володько. Він задирає високо голову і впиває погляд у хмари. І вони його, здається, слухають. Повільно, мов отара летючих мамутів, зсовуються кострубаті велетні і зливаються в одну, сталевої барви масу…[6, 266]; Володько глянув туди […]. Дим над будою звівся, мов верблюд, двома горбами і все вище та вище відпихав блакить [6, 261]; Щоки його (Володькові) горять, в очах бринять гарячі вуглики, що час від часу зриваються і падуть униз, ніби ті метеори, що літають у просторах і падають в океани [6, 249].

Сталість порівнянь у мові У.Самчука не означає, що ці структури належать до обов´язкового, естетично й образно невиразного, прохідного матеріалу, який Л.В.Щерба називав “упаковочним” [9, 32 ]. Їхня важлива художня функція полягає в тому, що вони є тією ланкою, яка об’єднує образи автора і героїв із народу; у їхній взаємодії перетинаються різні суб’єктні площини оповіді. Розмиваючи межу між авторським мовленням і мовленням персонажів, таке слововживання виражає близькість їхніх світоглядних і естетичних позицій, художнє мислення здійснюється в категоріях, властивих народній філософії життя. Мовні структури висвічують складну взаємодію суб’єктивної форми оповіді [3, 210] й об’єктивного зображення – через форми суб’єктивного співпереживання, внутрішнього ототожнення автора з героєм або завдяки зовнішньому його відстороненню від героя, тобто погляд “іззовні”.

Системно усталені й індивідуальні порівняння поєднуються використанням у них соматичних назв, особливо тих, які найбільше поширені у фразеологічному фонді. Так, за фразеографічними джерелами [8, 2, 581-587, 592-601] слово око в різних своїх формах увіходить до складу приблизно 430 фразеологічних одиниць, пов´язуючися часто з уявленнями про найдорогоцінніше для людини (берегти, доглядати, глядіти, пильнувати та ін. як ока в лобі), символізуючи ясність і матеріальну і духовну прозорість (в очах розвиднилось, дивитися на світ ясними очима). Тому в тексті роману таким природним є порівняння ясного дня з оком людини: А день ясний, мов око. Сосни стоять сливе непорушно. Часом якась людина по дорозі зупиниться [6, 204]. Органічність цього індивідуального порівняння для народного мовлення, де воно має позитивне емоційне забарвлення, підтримується простотою, стриманістю, невибагливістю всього лексичного контекстного оточення.

Зближення семантичних характеристик, властивих усталеним та індивідуальним порівнянням, простежується у тематичній спільності лексем, що входять до складу компаративних зворотів. Так, порівняння очі – як нори ([Матвій з Василем] … такі вихудлі, вивітрені, аж темні, очі – як нори [6, 197]), при всій своїй яскравій індивідуальності, ґрунтується на узуальному переносі, який закріплено в термінологічному сполученні очна ямка [7, 11]. Художньо-авторські порівняння, як і стійкі, беруться часто із предметно-побутової сфери життя селянина; повторювані в різних семантичних аспектах, у різних функціях, вони надають тексту глибокої народності: … верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір´я весною, стрясають із себе до землі [6, 8]; А мати, звісно, мати… Лемент підняла, стягнула обох (дітей) з печі і, патраючи їх, ніби курчат зарізаних, додавала найдивовижніші прислів´я… [6, 14]; Той (малий) узяв і, сховавшись, мов курча, […] десь там собі тихенько, без найменшого згуку, їв…[6, 31].