Реферат: Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді

Стереотипність як одна з визначальних ознак мовної поведінки різних етносів є водночас підґрунтям, яке уможливлює стабільність мовного етикету кожного народу як системи, що обов’язково зберігає мовноповедінковий інваріант, реалізований через множинність конкретних індивідуальних виявів. Гарантом забезпечення цього інваріанта є передусім наявність певної “межі варіативності” [8, 12] на певному історичному зрізі, якай забезпечує системний характер одиниць мовного вираження етикету. На практиці існування цієї межі, з одного боку, встановлюється своєрідною “попередньою цензурою колективу” [3, 372]. Цей фактор, власне, “гарантує прискорення в традиції лише тих форм і зразків, які функціонально придатні для певного колективу” [3, 12]. Завдяки цьому індивідуальні мовноповедінкові вияви не можуть порушити структуру цього інваріантного ядра. Таким чином формується стереотипна ментальна модель мовного етикету, який залежить від тріади “етнос – мова – культура”.

Зауважмо, що “стереотип” як наукове поняття і об’єкт наукових студій належить до активно вживаних і досліджуваних у сучасних мовознавчих працях, зокрема в оно- і семасіології, лінгвостилістиці, і передусім у тих, які межують з іншими науками – етнографією, етнологією, етнопсихологією, і присвячені вивченню етнолінгвістичної системи національної мови, з’ясування етномовного бачення світу, опису обрядів і ритуалів, аналізу психоповедінкових архетипів тощо [1, 2, 4, 5, 12]. З огляду на це поняття “стереотип” набуває різного змісту і функцій залежно від сфери наукового використання.

У лінгвостилістиці, наприклад, поняття “стереотип”, “стереотипність” часто використовується як рівнозначне принциповій стандартизованості і є “однією з визначальних властивостей жанру, пов’язаних із його нормативністю. Той чи інший конкретний жанр (твір якого-небудь жанру в час його створення) завжди орієнтується на зразок, на визначену його модель, хоча це, звичайно, не “закриває” можливостей індивідуальних перетворень жанрової форми в конкретних творах” [6, 15].

У контексті досліджень мовної картини світу “Стереотипи, або еталони, – на думку В.Телії, є тією зв’язною ланкою, як поєднує сприйняття, мислення і мову. Вони становлять свого роду константи мовної картини світу, оскільки через ці імена в концептуальну картину світу вплітається те побутове уявлення про світ, яке зафіксоване цією мовою” [10, 46].

У психології це поняття позначає “стійке, емоційне за своєю природою психічне утворення, яке в спрощеній формі відображає деякий достатньо складний факт дійсності” [2, 102].

Психолінгвісти активно вивчають експериментальним шляхом національні концепти, стереотип “мовної та культурної етнічної свідомості (наприклад, концепти росіян – “душа, тоска, судьба, заду­шевность, удаль, воля, поле, даль, авось”) [9, 60].

В етнолінгвістиці поняття “стереотип”, зокрема, застосовується для опису традиційних словесних виразів і образів. Під стереотипом узагальнено розуміється “уявлення про предмет, сформоване у певному суспільному досвіді, яке визначає, чим є предмет, як він виглядає, як функціонує, як трактується людиною і т. д. … а також уявлення, зафіксоване в мові, доступне через неї, що належить до загальних знань про світ [11, 11].

Цілком виправдане й умотивоване, на наш погляд, є застосування цієї категорії для з’ясування типології національної мовної поведінки як у синхронії, так і в діахронії. Поняття “стереотип” у аспекті таких досліджень має кілька основних значень: 1) усталеність одиниць мовного вираження різних етикетних ситуацій, а отже, типологічність їх уживання з можливим індивідуальним варіюванням; 2) певний поведінковий конструкт, поведінкова система, властива якомусь соціальному, професійному угрупованню, окремому мовцю чи нації загалом, інакше кажучи, сформоване уявлення щодо нор­мативності поведінки осіб (відповідно до вікових, статевих характеристик і т. ін.), а отже, певна ментальна поведінкова модель, як вважається оптимальною з огляду на національні традиції; 3) типова, узвичаєна форма реальної мовної поведінки індивіда, певного колективу, яким властива повторюваність і закономірність уживання певних мовноетикетних одиниць.

Мовноетикетні стереотипи, які здебільшого асоціюються лише з набором узвичаєних для певного народу варіантів етикетних одиниць, що реалізуються відповідно до комунікативних умов, визначаються як “стійкі форми поведінки, які регулярно повторюються у вигляді певних зразків. Поведінка людини визначається тими нормами, які вироблені та прийняті в суспільстві, тобто в багатьох відношеннях вона стандартна” [7, 79]. А отже, поведінка людини, мовноетикетна зокрема, типізована, що виявляється в певних схемах, стандартах, і це уможливлює її уніфікацію. Все це породжує систему соціальних кодів (програм) поведінки, яка внаслідок повторюваності переростає в традицію. Мовноетикетні стереотипи здатні, однак, частково модифікуватися в ході історичного розвитку. А отже, система мовноетикетних стереотипів завжди представляє об’єднання ядерної, інваріантної частини й динамічної, завдяки якій змінюється (доповнюється й оновлюється) традиційна частина. Співвідношення стабільних і змінних варіантів на певному історичному відтинкові української мови, зрозуміло, є різним. Варто враховувати й те, що поява нових варіантів не завжди є позитивною для системи традиційного мовного етикету. Іноді, навпаки, вона може мати руйнівну силу і спричинити її деформування, позаяк не узгоджується з усталеними національними стереотипами і не відповідає моральним засадам.

Динаміка змін найвиразніше спостерігається, як стверджують спостереження, в мовленні молоді, яка є найгнучкішим “віковим угрупованням із-поміж інших за ймовірністю і здатністю створення нових мовноповедінкових стереотипів. “Готовність” до можливих змін у мовній поведінці значною мірою пояснюється віковими особливостями психіки (це, зокрема, “максималізм, емоційна нестійкість і підвищена збудливість, нерідко незавершеність формування системи психологічного самоконтролю, сублімованість сексуальної енергії в енергію агресії, підвищена навіюваність і схильність до емоційного підпорядкування” [2, 126]). Почасти відмінність мовноетикетної поведінки молоді обумовлена: 1) усвідомленим ігноруванням традицій (своєрідний протест-заперечення усталеного); 2) необізнаністю з національними традиціями. А отже, формування нових стереотипних одиниць є закономірним результатом дії згаданих чинників. За певних умов це може спричинити формування своєрідної мовноповедінкової системи (йдеться насамперед про мовні стереотипи певних соціальних молодіжних угруповань).

Особливо актуальним із огляду на це є вивчення відображення в мовленні молоді колективно сформованих ментальних стереотипів та реалізації індивідуальних концептосистем. З іншого боку, не менш важливе дослідження “концептуальної системи певних угруповань людей – носіїв однієї мови, об’єднаних територіально, за різними ознаками та психічними властивостями (освітою, професією, статтю, ерудованістю, темпераментом тощо)”, яка утворює узуальну картину [9, 83].

Для з’ясування типологічного й індивідуального, традиційного й неусталеного у вживанні мовноетикетних стереотипів мовцями віком від 17 до 25 років було використано різні методи: спостереження, інтерв’ювання та анкетування. Основний склад респондентів – студенти й школярі Луцька. З-поміж названих оптимально об’єктивним методом збору матеріалу є перший. Незначна похибка можлива в анкетуванні. Достовірність інформації, одержаної шляхом інтерв’ювання, значно нижча. Власне, це й зумовило застосування різних методів збору матеріалу.

Враховуючи частотність і вагомість звертань як засобу встановлення комунікативного контакту, привернення уваги й підтримання діалогу, передусім досліджувалися варіанти звертальних одиниць: у родинному спілкуванні, в колі однолітків, ровесників, а також у розмові зі старшими комунікантами (знайомими й незнайомими).

У результаті дослідження встановлено, що поряд із традиційними нейтральними звертаннями тату /тато, батьку /батько, мамо /мама, діду /дідо, бабо /баба, тітко /тітка, дядьку /дядько молодь часто послуговується демінутивами (зауважмо, що майже рівномірно в ролі вокатива фіксується і кличний, і називний відмінок).

Найуживанішими в мовленні юнаків і юнок є узвичаєні українські варіанти: татку /татко, татусю /татусь, татуню, татусику /татусик, мамочка /мамочко, мамусенько /мамусенька, мамцю /мамця, мамусю, матусю /матуся, мамуля, дідусю /дідусь, дідику, бабусю /бабуся, бабуню, бабцю, бабусенько /бабусенька.

Індивідуально-авторськими у мовленні молоді можна вважати варіанти мамусику /мамусик, мамуньчик, мамульчик, бабуньо, бабунчик, які фіксуються спорадично. Визначальними є також нетипові для традиційного етикету форми бабунь, татунь, татусь, мамунь. Не менш частотними є й усічені звертання, похідні від відповідних твірних основ, пор.: та, тат, батя, пап, па, мам, ма, баб, ба, дядь тощо. Вживання цих форм позначене відтінком фамільярності. Однак таку мовну економію навряд чи можна вважати типологічною для етикету українців.

Спостерігається, до того ж, активізація звертальних одиниць, властивих мовному етикету інших народів, як-от: папа, папік, папка, папаня, папанька, батяня, батянька, маманя, маман, мамка, мать, мамулічка, бабуля /бабуль, бабулік, дєда, дєдушка, дідуля /дідуль, хоча рідна мова таких респондентів, за їх твердженням, – українська. Крім того, в мовленні молоді посилюється творення пестливих звертань за допомогою продуктивних суфіксів на основі типових словотвірних моделей, напр.: мася, маська, масінька, мамунька, малюня (від мама), бабусічка, бабусінька, бабуська, бабунічка, бабулька (від баба).