Реферат: Культура мови

Доцільність застосування саме терміна “соціальне забезпечення”, котрий відображає певну загальновизнану сферу суспільних соціально-забезпечувальних відносин, вказує і на те, що рівень соціальних виплат та послуг має бути таким, щоб дійсно забезпечувати життєві потреби непрацездатної особи. Тут виникає проблема стандартизації соціальних прав, визначення та встановлення на законодавчому рівні соціальних стандартів, зокрема прожиткового мінімуму, межі бідності, умов, порядку їх застосування та подальшої адаптації вітчизняних соціальних стандартів до міжнародних, насамперед, до стандартів держав-членів Європейського Союзу.

Програмні документи у цій сфері - стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, основні напрямки соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указами Президента, і концепція соціального забезпечення населення України цілком обгрунтовано розглядають саме соціальне забезпечення як складову частину соціальної політики, яка у відповідності із світовою практикою складається з двох основних форм:

1) загальнообов’язкового державного соціального страхування;

2) державної соціальної допомоги.

Поряд з державним соціальним забезпеченням має бути утворено недержавне соціальне забезпечення.

Не можна обминути ще одного важливого теоретичного положення у визначенні права людини на соціальне забезпечення - категорії соціального ризику. У загальному сучасному значенні видається можливим визначити соціальне забезпечення як організаційно-правову діяльність держави щодо матеріального забезпечення, соціального утримання, обслуговування, надання медичної допомоги за рахунок соціально створених фінансових джерел, осіб, які зазнали соціального ризику, в наслідок якого втратили здоров’я та /або/ засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців. Суттю такої діяльності є намагання держави забезпечити матеріальні втрати особи, спричинені не будь-якими причинами, а саме такими обставинами, котрі у світовій практиці були згруповані і отримали спеціальний термін - соціальні ризики.

Згідно з міжнародними соціальними стандартами Конституція та законодавство України до соціальних ризиків відносять:

тимчасову непрацездатність;

вагітність і пологи;

необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім’ї;

хворобу;

інвалідність;

старість[10], смерть годувальника;

безробіття з незалежних від людини причин;

нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання;

смерть та деякі інші.

Ця група ризиків суттєво відрізняється від інших ризиків, на які людина наражається протягом свого життя - ризик підприємництва, непереборної сили, втрати майна тощо. Соціальні ризики притаманні кожній людині як члену людського суспільства, вони замовлені її біологічною, фізіологічною і соціальною природою. Соціальні ризики переважно забезпечуються у рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке являє собою особливу форму, відмінну від цивільно-правового страхування.

Визначення соціального ризику правоутворюючою підставою права особи на соціальне забезпечення має практичне значення у плані переведення його із загальносоціальної площини у суб'єктивне юридичне право особи - закріплену у юридичних нормах можливість певної її поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Володіючи суб’єктивним юридичним правом на соціальне забезпечення, особа набуває права на свої дії, права на чужі дії і права на примусове забезпечення свого юридичного права з боку держави. У законодавстві має бути встановлено вичерпний перелік соціальних ризиків, тим самим буде підкреслено реальність і недвозначність розуміння права на соціальне забезпечення в державі та можливість його судового захисту.

7. Скласти характеристику учня випускного класу:

Характеристика[11]

учня 11 класу загальноосвітньої

середньої школи №135

м. Дніпропетровська

Волкова

Ярослава Андрійовича

Волков Я.А. навчається в загальноосвітній середній школі №135 з першого класу. за час навчання виявив себе старанним, працьовитим, сумлінним учнем. Навчається на “4” і “5”, має нахил до дисциплін гуманітарного циклу. Активний учасник шкільної та районної команди “Що? Де? Коли?”, учасник районної олімпіади з української мови. Бере активну участь у житті школи, постійний організатор шкільних вечорів, диспутів.

У колективі товариський, користується авторитетом у однокласників. Відзначається загальною культурою, ввічливий, стриманий.

Багато читає, ерудований, вміє працювати з комп’ютером, постійно прагне розширити обсяг своїх знань.

Список використаної літератури:

Баглай І.О. Вільний розвиток української мови – Ужгород; 1993.

Ющук І.П. Практикум з правопису української мови – Київ; 1977.

Муромцева О.Г., Жовтобрюх В.Ф. Культура мови вчителя – Харків; 1998.

Право України: юридичний журнал. № 4 – Київ; 2000.

Уроки рідної мови: 9 кл.. - Тернопіль.

[1] Ющук І.П. Практикум з правопису української мови – Київ; 1977.

[2] - відовідає на питання ким?, чим?

[3] Конституція України - ст. 46 - 1996.

[4] Російська Федерація.

[5] Конституція України - ст. 47, ч. 2 – 1996.

[6] Конституція України - ст. 48 – 1996.

[7] Конституція України - ст. 49 – 1996.

[8] Конституція України - ст. 50 – 1996.

[9] Конституція України - ст. 53 – 1996.

[10] досягнення пенсійного віку.

[11] Муромцева О.Г., Жовтобрюх В.Ф. Культура мови вчителя – Харків; 1998.