Реферат: Культура мови
“Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості... Мова - душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб... І поки живе мова - житиме й народ, якa національність. Не стане мови - не стане й національності: вона розпорошиться поміж дужчим народом”. Ці слова були сказані ще на початку 20 сторіччя визначним українським вченим І. Огієнком, палким поборником самобутності і самостійності української мови. Але й нині вони звучать дуже актуально.
Багато хто не знає, що рідна мова закладена в людині генетично. Учені підтверджують геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений ще у 18 ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.
Вже кілька років діє Закон про мови. Вже кілька років українська мова перебуває в статусі державної.
Коли говорять про мову, мають на увазі перш за все слова. Без знання слів, притому великої їх кількості, не можна знати мову, користуватися нею... (О. Земська)[1].
1. Скласти словосполучення, у яких подані слова були б вжиті в переносному значенні:
зуб - мати на когось зуб;
шапка - інтригуюча газетна шапка;
вовчий - вовчий погляд;
шовковий - шовкова вдача;
залізний - залізний характер;
широкий - широка натура;
солодкий - солодкі слова;
круглий - засідання круглого стола.
2. Записати українські відповідники до слів:
екстраординарний - винятковий, рідкісний;
репрезентувати - представляти;
хронічний - тривалий, затяжний,
постійний.
3. Скласти словосполучення зі словами:
вивільнити - вивільнити руку;
визволити - визволити місто;
звільнити - звільнити з-під варти;
особовий - особова справа;
особистий - особиста відповідальність.
4. Записати іменники в формі орудного відмінка однини:
О.в.[2] заявою, афішею, огорожею,
мережею, думкою, працею,
позицією, фірмою, біржею,
лікарнею, суддею, Наталією,
Іллею, операцією, площею,
статтею, комісією, сім’єю,
слухачем, кобзарем, друкарем,
двором, ячменем, ступенем,
степінню, пирієм, обличчям,
прізвищем, Чорнобилем, Голосієвом.
Брюловим, Пушкіном, Глібовим,
Лебедином, Святошином, Львовом,
Глуховом, Богодуховом.
5. Записати слова, поставивши на місці крапок пропущені букви та розкриваючи дужки:
Безсилий, розтанути, щоденно, все ж не розумію, притаманний, немовби так і треба, приборкати, блідо-рожевий, півгодини, диригент, тиражувати, привабливий, недовіра, ображає, президент, територія, йому не довіряють, щогодини, допомагає, ніщо, мене не зупинить, периферія, військовозобов’язаний, світловодолікування, червоногарячий.
6. Написати конспект наукової статті за фахом, вказавши точні вихідні дані джерела:
юридичний журнал
“Право України” № 4
2000 р.
Право людини на соціальне забезпечення в України:
проблема термінів і понять.
Право на соціальне забезпечення - одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення у Міжнародно-правових актах на всесвітньому, європейському і міжнародних рівнях.
Конституція України встановила право громадян “... на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом[3]”.
Юридичний механізм забезпечення цього права здійснюється за допомогою самостійної галузі права - права соціального забезпечення.
У сфері соціального забезпечення застосовуються декілька визначальних термінів: “соціальний захист”, “соціальне забезпечення”, соціальне страхування”, соціальна допомога”.
Згідно з Конвенцією МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення”, до цієї сфери належить медична допомога, допомоги в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, втрати годувальника, по вагітності і пологах, сімейні допомоги.
Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, підписана у Страсбурзі в 1989 році державами-членами Європейського Союзу, у ст. 10 містить права у галузі соціального забезпечення, які поділено на дві групи: громадяни, що працюють, мають право на адекватний соціальний захист і соціальне забезпечення у разі втрати заробітку в зв’язку із настанням соціального ризику, а непрацюючі громадяни, котрі не мають засобів до існування, мають право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.
Переглянута Європейська соціальна хартія, що підписана Україною 7 травня 1999 року і згодом має бути ратифікована, передбачає у ст. 12 право на соціальне забезпечення, а у ст. 13 - право на соціальну та медичну допомогу. Аналіз останньої статті свідчить, що в даному разі йдеться про соціальний захист малозабезпеченої особи, неспроможної отримати достатніх коштів власними зусиллями. Їй має. надаватися належна допомога та інші заходи, спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування, - доступ до транспорту, житла, культурної діяльності й відпочинку.
Аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що громадяни мають “право на соціальне забезпечення”, яке (насамперед і переважно) складається з пенсійного права, права на соціальну допомогу, права на соціальний догляд. З огляду на міжнародні стандарти воно також включає правова медичну допомогу, медичне страхування; на державну підтримку сім’ї, материнства і дитинства; на утримання та виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Такі права передбачені Конституцією України, проте, систематизація цих прав, критерії об’єднання їх в одній статті відсутні. Зокрема, звернемо увагу, на те, що право на медичну допомогу і медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” медичне страхування - один з видів обов’язкового соціального страхування. Що ж стосується права на охорону здоров’я - воно теж системне, комплексне, при забезпеченні якого застосовуються засоби багатьох галузей права.
Звернемо увагу ще на одне важливе конституційне положення. Якщо в Конституції РФ[4] передбачене право кожного на соціальне забезпечення, то згідно ст. 46 Конституції України право на соціальне забезпечення належить громадянам України (!), що не відповідає міжнародним стандартам і не узгоджується з чинним законодавством України. Склалася парадоксальна ситуація, коли закони України та інші нормативно правові акти передбачають більш високі гарантії у сфері соціального забезпечення, ніж Конституція України.
Поняттям “соціальний захист” охоплюються, крім права на соціальне забезпечення, й інші соціальні права, зокрема, право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання житла безоплатно або за доступну для них плату[5], право на достатній рівень для себе і своєї сім’ї[6], право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування[7], право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди[8], право на освіту[9]. Можна стверджувати, що соціальний захист стосується усієї соціальної сфери в державі.
У теорії права терміни “забезпечення” і “захист” пов’язані із правами людини. Так, за висновком професора П.М. Рабіновича - відомого фахівця з проблем прав людини, “забезпечення прав і свобод людини” включає три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини:
1) сприяння реалізації прав і свобод (шляхом позитивного впливу формування їх загально-соціальних гарантій);
2) охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження профілактики порушень прав і свобод);
3) захист прав і свобод людини (відновлення порушення правомірного стану, притягнення порушників до юридичної відповідальності).
Отже, поняття “захист прав людини” охоплює лише діяльність щодо скоєних правопорушень і є вужчим за своїм змістом ніж “забезпечення”.
Законодавча практика незалежної України, склалася таким чином, що термін “соціальний захист” застосовується щодо окремих категорій громадян - ветеранів війни, інвалідів, громадян, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи, від політичних репресій, військовослужбовців тощо. Законодавець “інтуїтивно” застосував його, вклавши у ці закони певний саме “захисний” зміст: тут передбачено різного роду пільги (трудові, житлові, медичні, транспортні), надбавки до пенсій тощо. Фінансове забезпечення здійснюється не з фондів соціального страхування, а з державного чи комунального бюджетів. Такі соціальні виплати мають природу державної соціальної допомоги, зокрема, однієї з її видів - пільг.