Реферат: Фонетичний мінімум
Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука. Англійський звук [W] можна пояснити шляхом порівняння з західним варіантом українського звука (в), який більше нагадує (у) в слонах "був", "спав".
Всі пояснення, які даються учням, повинні бути чіткими, короткими і практично цінними, враховувати типові помилки учнів. Після аналітичної частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в ціле: склади, слова, словосполучення, фрази, які імітуються учнями. Отже, за поясненням має безпосередньо слідувати імітація.
Автоматизація дій учнів з новими звуками
Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або еталони вимови, які сприймають учні. Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватися вчителем або диктором/дикторами. Для навчання вимови важко переоцінити роль фонограми (або відеофонограми), особливо аутентичної, тобто підготовленої і начитаної спеціалістами-носіями мови.
Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати.
Вправи для навчання вимови іншомовних звуків можна поділити на дві основні групи: а) вправи в рецепції та б) вправи в репродукції/продукції. Згадані групи вправ тісно пов'язані одна з одною і націлені на формування як слухових ("фонематичний слух"), так і вимовних (або артикуляційних) навичок.
Розрізняють два методи введення звука в школі:
а) імітативний (для фонем близького ряду);
б) аналітико-імітативний (для фонем подібного та далекого ряду). Розрізняють 2 етапи роботи над звуком:
а) введення;
б) автоматизація дій учнів.
Алгоритм введення звуку:
Створення ситуації.
Аудіювання тексту вчителем.
Виділення слів з новим звуком.
Виділення окремого звуку.
Імітація та аналіз артикуляції звуку.
Артикуляція окремого звука.
Включення звука в слово (ряд вправ).
Включення слова в речення.
Включення слова в контекст.
Вправи на рецепцію звуків
Ці вправи націлені на розвиток фонематичного слуху учнів. (Мовленнєвий, або фонематичний слух — це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення.).
Як правило, це некомунікативні вправи на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію.
Вправи на впізнавання нового звука/звукосполучення серед інших, наголошеного слова, складу тощо. Вчитель пропонує учням послухати слова (фрази, римівки, віршик), в яких є новий звук. Завдання до вправи на впізнавання може бути сформульовано так:
— підніміть руку/сигнальну картку або плесніть у долоні, коли почуєте звук (...), довгу/коротку голосну, слово, на яке падає наголос тощо;
— порахуйте, скільки разів у реченні /римівці/ вірші трапиться звук (...), довга/коротка голосна, слово під наголосом тощо;
— послухайте ряд англійських та українських звуків. Підніміть руку (картку), коли почуєте англійський звук.
Вправи на диференціацію звуків, які учні можуть сплутати, не розрізнити. Вони виконуються на рівні окремих слів або коротких речень. Завдання може бути сформульовано у такий спосіб:
— послухайте пари слів і визначте, чи однакові в них а) перші приголосні звуки; б) останні приголосні звуки; в) голосні в середині слова тощо.
Вчитель вимовляє пари слів або включає фонограму. Учні слухають і у своїх зошитах (або спеціальних картках) ставлять знак "+", якщо вони чують однакові звуки, або знак "—", якщо звуки їм здаються різними, навпроти відповідного номера пари слів. Після виконання вправи результат перевіряється за ключем, і в разі помилок пари слів/фраз можна прослухати вдруге.
Наведемо приклади.
— Послухайте пари слів і скажіть, чи однакові в них звуки (перші приголосні, голосні в середині слова). Поставте знак "+", якщо вони однакові, знак"—", якщо різні.
thick – this; 2) that – those; 3) thought – thin. Etc.
Ключ: 1 - , 2 +, 3 - , еtc.
Вправи на ідентифікацію звука, мета яких розпізнавати звук як відомий з певними характеристиками. Учні мають прослухати та ідентифікувати звуки.
— Послухайте слова із звуками (...) і (...). Кожного разу піднімайте картку з відповідним транскрипційним значком або червону картку для звука [...], зелену — для звука [...]. (Замість піднімання карток можна записувати транскрипційні значки.) Ускладнений варіант вправи, коли учні мають ідентифікувати не два, а три звуки (наприклад, англ.: [ ] – [s] – [f].
Питома вага вправ на рецепцію значно менша, ніж вправ на репродукцію звуків. У більшості випадків від суто рецептивних вправ учитель досить швидко переходить до рецептивно-репродуктивних, в яких поєднуються дві цілі — формування слухових та вимовних навичок.
Вправи на репродукцію звуків
Ефективність цієї групи вправ значно зростає, якщо перед репродукцією зразка учні мають змогу ще раз почути зразок, незалежно від того, чи вивчається новий матеріал, чи повторюється вже засвоєний.
Матеріалом для репродуктивних фонетичних вправ служать окремі звуки, звукосполучення, слова, словосполучення, фрази.
Це головним чином рецептивно-репродуктивні вправи на імітацію одиниці мовлення, некомунікативні та умовно-комунікативні. У некомунікативних імітативних вправах доцільно звертати увагу учнів на певні характеристики звуку (довготу, наголос, аспірацію тощо), що робить імітацію свідомою. Щодо умовно-комунікативних вправ, то тут можна, використати такі види: імітація ЗМ, підстановка у ЗМ, відповіді на запитання — лаконічні та повні.
У рецептивно-репродуктивних вправах об'єктом може бути окремий звук або контрастуватися два чи три звуки.
Наведемо приклади вправ.
1) Послухайте слова (словосполучення, фрази) із звуком [...].
Повторіть їх, звертаючи увагу на ... (Некомунікативна вправа на свідому імітацію нового звука, якій передує слухання.)
2) Послухайте пари слів, словосполучення, фрази із звуками [..] і [...]. Повторіть їх, звертаючи особливу увагу на ... (Некомунікативна вправа на свідому імітацію звуків, що контрастуються. Імітації передує слухання.)
Для особливо важких звуків цим вправам можуть передувати вправи на так звану беззвучну артикуляцію — "гімнастика" язика і губ, наприклад:
— округлити губи/розтягнути губи
— кінчик язика притиснути до нижніх зубів / альвеол тощо.
3) Послухайте мої твердження. Якщо вони правильні, підтвердіть їх. (Умовно-комунікативна вправа на слухання та імітацію.)
4) Дайте лаконічні/повні відповіді на мої питання (до малюнка, предметів, погоди тощо).
(Умовно-комунікативна вправа - відповіді на запитання.)
Наведені вище та аналогічні до них вправи використовуються на всіх ступенях навчання іноземної мови в школі. Але призначення їх дещо відрізняється залежно від ступеня: на початковому ступені основна мета вправ — формування слуховимовних навичок учнів, тому питома вага всіх фонетичних вправ досить значна порівняно з іншими вправами. На середньому та старшому ступенях ці вправи націлені на підтримку та вдосконалення навичок вимови, а також на запобігання помилкам. Відповідно, ці вправи рекомендується виконувати при засвоєнні нового матеріалу до виконання вправ в усному мовленні та читанні вголос. Згідно із зазначеною метою на початку уроку необхідно проводити так звані "фонетичні зарядки", матеріалом до яких служить новий навчальний матеріал.
Крім спеціальних вправ для формування та вдосконалення слуховимовних навичок учнів, широко використовується заучування напам'ять скоромовок, приказок, римівок, віршів, діалогів, уривків з прози, а також читання вголос уривків текстів з підручника. Всі ці види роботи націлені на навчання учнів правильної вимови. Відповідно, робота зі згаданим матеріалом передбачає дві стадії. Спочатку текст розучується під керівництвом учителя або з фонограми. Після цього проводиться робота над швидкістю проговорювання уривку тексту чи вірша, щоб, крім безпомилковості мовлення учнів, досягти також швидкого темпу. Заучування напам'ять приводить до позитивних результатів тільки за умови безпомилкової і швидкої вимови матеріалу, що заучується.
Відомо, що успішне оволодіння будь-якою дією як навичкою досягається у процесі повторення цієї дії в кількості, достатньої для її автоматизації. Автоматизація вимовних дій реалізується шляхом виконання учнями спеціально підібраних фонетичних вправ: імітації звуків/інтонаційної моделі (наприклад, “Послухай і повтори за диктором”); відтворення звуків/інтонаційної моделі (наприклад, “Послухай, повтори за диктором, вивчи напам'ять і розкажи”); самостійне продукування звуків/інтонаційної моделі (наприклад, “Прочитай слова/речення”, прочитай слова, в яких є звук [ ], “Наведи приклади слів, що римуються зі словом “cat”, “Вимова слова “really” з інтонацією, яка означатиме: а) подив, б) твердження); розпізнавання звуків/інтонаційних моделей на слух (наприклад, “Послухай пари слів і скажи, яка пара римується”, “Послухай речення і запиши номер того, яке було питальним/розповідним”).
Під час виконання фонетичних вправ можуть виникати труднощі, зумовлені впливом інтерференції. Це викликано тим, що інше
негативно впливають на вимову іншомовних звуків та інтонаційних моделей, що призводять до помилок, типових для носіїв української чи російської мови.