Реферат: Сучасні міжнародні кредитні відносини

Більш як половина всіх лізингових операцій припадає на автотранспортні засоби, а частка лізингу в нових інвестиціях в машини і обладнання в США і Великій Британії сягає однієї третини, а в ряді інших країн Заходу становить одну п'яту. У загальному обсязі інвестицій частка лізингу оцінюється: у Німеччині — 16%, Великій Британії — 36, Ірландії — 46%.

Загальний обсяг лізингових операцій 25 країн — членів "Асоціації європейських лізингових компаній — Лізюроп" у другій половині 90-х років перевищила 85 млрд. ЕКЮ.

Якщо в одних країнах існують спеціальні закони, які ре­гулюють лізингові операції (наприклад, у Франції і Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

3. Лізинг

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінан­совий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в роз­строчку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості ма­шин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і по­зикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, аморти­зується вся вартість майна.

При здійсненні міжнародних лізингових операцій важли­вою проблемою є їхні валютні умови. Це викликано тривалі­стю лізингових контрактів, особливостями валютного зако­нодавства, необхідністю страхування валютних ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в май­бутньому в разі відсутності необхідної валюти. Широко ви­користовується практика виплати орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача податкових пільг від лізингодавця до орендатора, які одержані в країні лізинго­давця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізин­гу широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть активну участь у лізингових операціях.

У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополі­зовані великими банками і сильними компаніями-орендато­рами. Наприклад, у Великій Британії на частку "Асоціації з

лізингу обладнання", куди входять сильні банки і великі орендатори, припадає до 90% операцій на ринку лізингу.

У міру поглиблення інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків, у тому числі і кредитних, об'єктивно розвива­ються і посилюються різні форми регулювання міжнародно­го кредиту на міжурядовому та наддержавному міжнародно­му рівнях. Розробляються уніфіковані системи збору інфор­мації про міжнародні кредити, спільні умови надання кре­дитів, режими кредитування тощо.

Закордонні кредити, що надаються Україні, реалізуються через мережу банків, у тому числі і комерційних. Однак кре­дитори пред'являють до суб'єктів валютного ринку досить жорсткі умови. Так, кредитна лінія, що надана Україні Євро­пейським банком реконструкції і розвитку, реалізується через мережу комерційних банків. У ній можуть брати участь будь-які банки, що відповідають вимогам ЕБРР. Однією із головних умов приєднання до кредитної лінії є проходжен­ня українським банком аудиторської перевірки за міжна­родними стандартами обліку. МБРР проводить жорстку пе­ревірку всіх учасників кредитної лінії. Якщо рейтинг яко­гось із них перебуває на рівні міжнародних норм, МБРР має право надати такому банку кредити без будь-яких гарантій.

Міжнародну аудиторську перевірку здійснюють спеціалі­зовані аудиторські фірми, однією з яких, що працює на україн­ському валютному ринку, є фірма "Делойт і Туш". Це міжна­родна аудиторська компанія, що працює у 123 країнах світу. Фірма обслуговує транснаціональні корпорації, що посідають важливе місце на валютних ринках. Серед них "Дженерал моторе", "Міцубісі", "Сумітомо", "Дойче Бундесбанк", банк "Креді Ліоне" та ін. Фірма виступає аудитором 55 із 200 найбільших банків світу і 27% банків, величина активів яких перевищує 1 млрд. дол. США.

Звичайно, досягти рівня таких найвідоміших суб'єктів світових валютних ринків — справа не проста. Однак, як показують результати аудиторських перевірок, українські банки поступово досягають його. Першою установою в Україні, в якій фірма "Делойт і Туш" виконала аудиторську пере­вірку за результатами роботи у 1993 р. відповідно до міжна-

родних стандартів, був "Градобанк", який успішно її пройшов. Крім "Градобанку" міжнародний аудит успішно пройшли "Вабанк", "Приватбанк", "Укрінбанк" та банк "Аваль".

Отже, за останні роки все більше суб'єктів валютного рин­ку України наближаються до рівня провідних учасників міжнародних валютних відносин.

2. Криза заборгованості

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і пе­реросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. На­справді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю си­стему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встанов­лення нового міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до валового національного про­дукту і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж

зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Про­блема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються становила, млрд. дол. США: 1955 р. — 37,1; 1965 р. — 72,9; 1975 р. — 335,0; 1985 р. — 1186,0; 1990 р. — 1500,0; 1995 р. — 2000,0.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. Так, якщо в 1975 р. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату відсотків 13% своїх експортних надходжень, то з 1986 р. — понад ЗО, що значно перевищує критичну межу, яка становить 25%. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25%.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з бор­гу настільки значний, що не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом з тим кардинальних полі­тичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.

Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім Польщі. Так, протягом 1971— 1987рр. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд. дол. США, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40 млрд. дол. США. Щоправда кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що при­вело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборго­ваності. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. дол. США.