Реферат: Економічні основи та види міжнародної торгівлі
Існує розповсюджена омана, коли експорт товарів і експорт капіталу розглядаються як однорідні види угод. Тим часом власне кажучи вони протилежні. Експорт товарів означає приплив іноземної валюти в державу, яка здійснює постачання товарів за кордон, і реєструється зі знаком ”+”. Експорт капіталу, навпаки, означає відтік коштів і повинний записуватися зі знаком ”—”, оскільки веде за собою відтік валюти з рахунків резидентів.
Принцип подвійного рахунка передбачає рівність чи нульове сальдо. Якщо держава витрачає більше, ніж заробляє, то надлишок споживаних коштів якимсь образом повинний бути врахований. Для цього або використовуються заощадження, або береться позика [1,85].
2 МІЖНАРОДНА ТОРГОВА ПОЛІТИКА І ВИДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
2.1 Дві основні моделі міжнародної торгівлі:
протекціонізм та вільна торгівля
Незважаючи на ті, що міжнародна торгівля теоретично вигідна для країни, може скластися така ситуація, коли уряд вирішить, що жертвувати інтересами вітчизняних виробників на користь споживачів – занадто масно для споживачів, чи навпаки, коли необхідно терміново піднімати падаючі рейтинги, уряд ”викидає шматок” споживачам на шкоду виробникам. Подібна діяльність здійснюється за допомогою митних тарифів і нетарифних методів як ті: квоти, добровільне обмеження торгівлі, демпінг і інші. Усі разом це називається ”протекціонізм”.
М. Портер довів, що протекціонізм за певних розумів може бути ефективний і навіть необхідний. Умови при цьому такі: коли на зовнішньому ринку виробники якого-небудь товару зіштовхуються з жорстокою конкуренцією, не маючи суперників на внутрішньому ринку. Тоді, щоб підстьобнути виробників, які є майже що монополістами на внутрішньому ринку (але зовсім не є такими на зовнішньому), і підсилити внутрішню конкуренцію, держава має сенс вжити заходів, що збільшують прибутки в цій галузі і приваблюють у неї нових виробників, тобто в тому числі і протекціоністські міри. Портером були сформульовані три умови ефективного протекціонізму [8, 52]:
Наявність конкурентів на зовнішньому ринку.
Наявність потенціалу для розвитку національних галузей.
Обмеженість протекціонізму в часі.
Завдяки ж вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічний знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може робити визначені товари з різними реальними витратами. Кожна країна винна робити ті товари, витрати виробництва яких нижче щодо витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вище щодо інших країн. Якщо кожна країна буде надходити таким чином, світ може в повному ступені використовувати переваги географічної і людської спеціалізації. Тобто світ — і кожна вільно торгуюча країна — може одержати більший реальний доход від використання того обсягу ресурсів, якими смороду розташовують. Протекціонізм — бар’єри на шляху вільної торгівлі — зменшує чи зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, смороду повинні перекинути ресурси з ефективного використання на неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.
Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тім, що остання стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з більш низькими витратами. Це також змушує вводити нововведення і тримати руку на пульсі технічного прогресу, підвищуючи якість продукції і використовуючи нові методи виробництва, і в такий спосіб сприяти економічному росту. Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш різноманітного асортименту продукції. Заподій, по яких варто віддати переваги торгівлі, по суті, ті ж, по яких необхідно стимулювати конкуренцію. Томові немає нічого чудового в тім, що переважна більшість економістів оцінює вільну торгівлю як економічно обґрунтоване явище.
2.2. Міжнародне переміщення факторів виробництва
Ми розглянули питання, чому країнам, які володіють порівняльними перевагами при виробництві того чи іншого товару вигідніше частково спеціалізуватися на його виробництві й експортувати його в інші країни. Але залишилося осторонь питання, отчого виникають подібні переваги? Цим питанням задалися 20-і роки XX століття два шведських економісти Э. Хекшер і Б. Олін і, зрештою, сформулювали свою власну теорію на цей рахунок, що називається теорією Хекшера-Оліна [7].
В основі її лежать два основних моменти: 1) у виробництві різних товарів участь різних факторів неоднакова: для вирощування пшениці земля потрібна в набагато більшому ступені, чим працьовиті японці, а для зборки телевізорів — навпаки; 2) різні країни мають різні фактори виробництва в неоднаковому ступені.
Теорія говорить, що якщо країна має якийсь фактор у надлишку (не тільки абсолютно, але і відносно, тобто ціна на цей фактор стосовно інших факторів нижче, ніж в інших країнах), те ця країна буде експортувати ті товари, у виробництві якого частка участі цього фактора переважає. Якщо в країні багато японців, здатних до тривалої кропіткої роботи, і якщо у світі існує продукт, що вимагає для його виробництва великої кількості саме такої праці, то немає нічого дивного в тім, що незабаром на більшості телевізорів буде красуватися надпис “Made in Japan”. Таким чином, згідно Хекшеру та Оліну торгівля йде не товарами, а факторами виробництва, тобто опосередковано країна імпортує ті фактори, яких у неї не вистачає, та експортує ті, котрі вона має в надлишку, у результаті чого у світі відбувається більш рівномірний перерозподіл ресурсів.
Доповнив і розширив теорію Хекшера-Олина, додавши їй сучасний блиск і нове звучання, американський економіст М. Портер. У 1991 році він видав твір за назвою ”Конкурентні переваги країн” (у російському перекладі ”Міжнародна конкуренція”), у якому сформулював свою теорію конкурентних переваг.
Він виходить з того, що в сучасних умовах значна частина світових товарних потоків пов’язана не з природними, а з придбаними перевагами, цілеспрямовано формованими в ході конкурентної боротьби [8, 24]. Придбання чи утрата фірмою конкурентних переваг залежить від двох основних факторів: від конкурентної стратегії і від співвідношення так званих детермінантів конкурентних переваг.
2.3 Міжнародна спеціалізація виробництва
Міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. Концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації [9, 75].
Якщо ж виробництво певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих підприємствах з високим рівнем техніки і технології, те така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів.
Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату в сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних розумів можна виділити наступні форми міжнародної кооперації:
спільне виробництво;
підрядна кооперація;
постачання в рамках ліцензійних угод;
доповнення виробничих потужностей партнера;
поділ виробничих програм (спеціалізація);
організація спільних підприємств.
Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва – більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу винна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва [9,76].
Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб'єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв’язків. Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а її гармонічний взаємозв’язок зі світовими регуляторами визначають підйом чи спад її економіки. Тому відкритість економіки — це об’єктивна перспектива. І однієї з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки і національної конкурентноздатності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях, інакше кажучи, у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку в міжнародні.