Реферат: Економічні основи та види міжнародної торгівлі

ЗМІСТ

Вступ 3

1 Економічні основи міжнародної торгівлі 5

1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг 5

1.2 Платіжний баланс країни 7

2 Міжнародна торгова політика і види міжнародної торгівлі 9

2.1 Дві основні моделі міжнародної торгівлі:

протекціонізм та вільна торгівля 9

2.2. Міжнародне переміщення факторів виробництва 10

2.3 Міжнародна спеціалізація виробництва 12

2.4. Інструменти торгової політики 14

3 Міжнародні організації по координуванню світової торгівлі 18

3.1 Генеральна угода з тарифів і торгівлі 18

3.2 Бреттон-Вудська система та створення МВФ 19

Загальні висновки 22

Література 24

ВСТУП

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки.

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, які вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного їхнього обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно робити.

Даної робота присвячена традиційної та найбільш розвинутої формі міжнародних економічних зв’язків — зовнішній торгівлі. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарчих зв’язків зовнішньоторговельний обмін (”видима” торгівля”) продовжує зберігати ведучи позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширяється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.

В першій главі роботи розглянути економічні основи міжнародної торгівлі, яка виникає з того, що абсолютні та відносини витрати на виробництво різних товарів в різних країнах не є однаковими.

Друга глава присвячена вивченню питання міжнародної торгової політики і види міжнародної торгівлі, розгляданню спору між протекціонізмом та принципом вільної торгівлі та інструментів національних держав щодо регулювання торгової політики

В третій главі розглянути питання деяких міжнародних організацій по координуванню міжнародної торгівлі.

Метод роботи — описовий та порівняльний аналіз.

1 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг

В основі заглибленого вивчення питання ”Чому країни торгують?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси — природні, людські, інвестиційні — розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни істотно відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре утвореною робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. У зв’язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони — це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпаки, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами та капіталом, і тому може дешево робити такі ”землемістські” товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Бразилія має родючі ґрунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у достатку мається некваліфікована праця, тобто є все необхідне для виробництва дешевого кава. Промислово розвиті країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва капіталомістких товарів, наприклад автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин та хімікатів.

Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів в різних країнах. В міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.

Але крім абсолютних переваг, описаних вище, важливу роль у розвитку світової торгівлі грають відносні. Принцип порівняльних переваг говорить, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар буде вироблятися тією країною, у якій менше витрати.

Припустимо, що світова економіка складається з двох країн, наприклад, США і Бразилії. Допустимо, що кожна з них здатна робити як пшеницю, так і каву, але з різним ступенем економічної ефективності. Виробничі можливості США та Бразилії не збігаються, що зв'язано з розходженнями в структурі ресурсів і рівня технічного прогресу, отже, витрати виробництва пшениці і кава двох країн різні. При припущенні повної зайнятості, США можуть збільшити випуск пшениці на 30 т, відмовивши від виробництва 30 т кави. Таким чином, в США співвідношення обміну всередині країни чи співвідношення витрат для даних двох продуктів складає 1 т пшениці за 1 т кави (чи 1 П = 1 К). Бразилія ж повинна пожертвувати 20 т кави для того, щоб одержати 10 т пшениці. Це означає, що співвідношення внутрішніх витрат для двох товарів 1 П = 2 К.

Таким чином, Сполучені Штати володіють порівняльною (вартісною) перевагою у виробництві пшениці і повинні спеціалізуватися саме на ньому. Світова економіка (США і Бразилія) явно неекономічно витрачають свої ресурси, якщо визначений продукт (пшениця) виготовляється виробником з високими витратами (Бразилією), тоді як він міг би випускатися виробником з низькими витратами (США). Якщо Бразилія стане вирощувати пшеницю, то це означає, що світова економіка повинна буде відмовитися від більшої кількості кави, чим необхідно для одержання тони пшениці. З іншого боку, відносні витрати виробництва кави нижче в Бразилії, тобто Бразилія повинна пожертвувати тільки 1/2т пшениці для виробництва 1 т кави, у той час як США повинні відмовитися від 1 т пшениці. Бразилія має порівняльну перевагу у виробництві кави, і тому їй варто спеціалізуватися на неї. Знов-таки світові ресурси не будуть раціонально використані, якщо каву стане виготовляти виробник з високими витратами (тобто США).

Раціональне ведення господарства — використання визначеної кількості обмеженого ресурсу для одержання найбільшого сукупного обсягу виробництва — вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої нижче відносні витрати, іншими словами, яка має у своєму розпорядженні порівняльні переваги.

1.2 Платіжний баланс країни

Усі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Крім економічних, існують політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами, що породжують грошові платежі і надходження.

Платіжний баланс (балансовий рахунок міжнародних операцій) — це вартісне вираження всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як ”статистичний запис всіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, що звітують” [1, 83].

Платіжний баланс має наступні розділи: торговий баланс, тобто співвідношення між експортом і імпортом товарів; баланс послуг і некомерційних платежів (баланс ”невидимих” операцій).

Основа платіжного балансу — угруповання усіх видів угод, результати яких пов'язані з ростом потреб у товарах і послугах (відтік валюти з країни) чи надходженням іноземної валюти (приплив її в країну).

Об'єднавши експорт і імпорт товарів, послуг, відсотків і дивідендів, однобічних переводів і трансфертів, одержувані і надані довгострокові і короткострокові позики, а також приплив і відтік державних резервів, одержуємо документ, називаний у міжнародній економічній літературі ”платіжним балансом”.

Відповідно до прийнятої практики платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунка: кожна угода записується одночасно на двох рахунках — дебетовому, що свідчить про надходження товару чи коштів на даний рахунок, і кредитовому, що характеризує надання товару чи виплату коштів. Традиційно в підготовлюваний баланс дебетові записи вносяться зі знаком ”—”, а його кредитові — зі знаком ”+”. Так, експорт товарів і послуг, дарунки, приплив капіталу — усе це фіксується на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком ”+”. Імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики і кредити, що направляються за рубіж, дарунки і пенсії, передані іноземцями — усе це відбивається на дебетовому рахунки зі знаком ”—”.