Реферат: Фіскальна політика держави

Графічно ефект мультиплікатора втілюється у тому, що

відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок

YuYf (величина приросту продукту).

Отже, ΔY = My/G ΔG, відповідно ΔG = ΔY/My/G.

Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікато-

ром My/G = 1/1-c'. Нагадаємо, що у попередній темі був зап-

ропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c'(1-t)

Для розрахунку задамо, що с'= 0.8 і пам'ятаймо, що

необхідний нам приріст продукту становить (4000 - 3200 = 800)

одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць.

Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної

політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш

ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора

слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у роз-

порядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло,

що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а

отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь

якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення спо-

живання.

Зобразимо цей зв'язок графічно, виходячи з того, що нам

необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При

цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць

(графік 8).

C+I+G до скоро-

чення податків

AD E1

Витрати C+I+G

3200 4000

Yu Yf y

Пояснення до графіка 8:

1. На графіку відображено зв'язок між рівнем загальних

витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподат-

кування.

2. При зменшенні оподаткуавння доходів лінія С зсуває-

ться вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних вит-

рат.

Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забез-

печити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.

Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на

загальний випуск (він розглядався у попередній темі), а саме:

Му/Τ = - c'/1-c' = ΔY/ΔT. Звідси:

1 - c' 1 - 0.8

ΔT = ΔY ----- = 800 * ------- = 200

c' 0.8

Порівняння результатів виконаних розрахунків дають

підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і

повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення

державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків.

Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава

може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. До-

помога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на спожи-

вання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в роз-

порядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що

кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти

збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховува-

ти, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді

соціальних трансфертів на споживання і заощадження. Отже,

трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони

вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схи-

льності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спо-

сіб:

Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs, де GΤ - соціальні трансферти;

------

незмінна

величина

Gs - витрати держави на то-

вари та послуги.

Продиференціювавши рівняння по GΤ, отримаємо муль-

типлікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c'/1-c' = ΔY/ΔGΤ

Нехай с'= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто

збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити

соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша час-

тина державних витрат - закупівлі товарів та послуг - зали-

шиться на попередньому рівні.

Державні витрати, податки, інфляція.

Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть

ставати причиною цінової нестабільності. В цьому разі сенс

фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат.

Зобразимо механізм виникнення так званого "інфляційного роз-

риву" на графіку 9:

Витрати

K E2

C+I+G

Інфляційний розрив

C+I E

Yu Yf Yi y

Графік 9

Пояснення до графіка 9:

1. На графіку показано, що певні витрати домогосподарств

і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні

повної зайнятості, а лише на рівні Yu.

2. Державні витрати спричинили появу інфляційного роз-

риву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.

У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?

Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів пе-

редбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за

наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може. Отже,

витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забез-

печення і втіляться у зростанні цін.

Якщо причиною перевищення державних витрат стали

надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на пи-

тання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба ско-

ристатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c'). Припустимо, що

при повній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000

одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400

одиниць. Гранична схильність до споживання с'= 0.8. Щоб виз-

начити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні за-

купки, треба:

ΔY 400

G = -------- = - --------- = - 80.

1/(1-c') 1/(1-0/8)

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву

вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць.

Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних

трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються

іншим мультиплікатором:

c' 1-c' 0.2

Gt = - Y : ----- = - Y * ---- = - 400 * --- = - 100

1-c' c' 0.8

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні

трансферти треба скоротити на 100 одиниць.

Порівняння впливу двох елементів державних витрат

засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси

висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є ско-

рочення державних закупівель.

Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення

податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величи-

ну, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення,

що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти

попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Нап-

риклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти

на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити вироб-

ництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор

податків з новим значенням граничної схильності до спожи-

вання:

1-c' 0.15

ΔT = ΔY * --- = 400 * ---- = 71

c' 0.85

Результати розрахунку дають підстави для висновку про

досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального

засобу, як збільшення податків.

Економічні мультиплікатори.

Світовій економічній науці відома система муль-

типлікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та за-

соби (інструменти регулювання). Без урахування муль-

типлікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінити

вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його ско-

ристаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G

Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,

де с' - гранична схильність до споживання;

t - частка податків у сукупних доходах.

Тоді

Y = c'(1 - t) Y + I + G.

---

незмінна

величина

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

dY 1

My/g = ---- = -------------

dG (1-c'(1-t))

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю.

Надамо змінним с' та t таких значень: с'= 0.8, t =0.2,

підставимо їх у формулу мультиплікатора:

Отримаємо: My/g = 2.8.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних вит-

рат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на

обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою

макрорівноваги, але будемо виходити з того, що

С = с'(Y - T), де Т - загальнавеличина податкових над-

ходжень;

(Y - T) - доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y - T) + I + G

незмінна

величина

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівня-

ння по Т, дістанемо:

dY c'

My/t = ---- = - -----

dT (1-c')

Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.

Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні за-

гальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4

одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної

ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж роз-

почнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві

обставини:

С = с'(1 - t) Y,

I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП;

і - ставка процента;

k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та

ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок

обернений: і І.

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G

незмінна

змінна

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, мати-

мемо: dY k

My/i = ---- = - ------------

di 1-c'(1-t)-e .

Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.

Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці

значення, матимемо м = - 1.15.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процен-

та на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової

пропозиції від грошової бази.

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними

залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла-

дається з готівки та депозитів:

M = C + D, де С - готівка;

D - депозити.

Грошова база - це готівка на руках у населення та у

банківськихрезервах:

B = C + R, де В - грошова база,

С - готівка,

R - банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося віднос-

ними показниками (коефіцієнтами):

d = --- , де d - коефіцієнт розподілу доходів населення

на готівку та депозити;

r = --- , де r - норма банківських резервів, тобто час-

тина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D.

Підставимо значення С та R у формули:

s M

M = d * D + D = D (d + 1); D = -----

d+1

B = d * D + r * D = D (d + r); D = ----

d + r

Після простих перетворень матимемо:

s d + 1

M = ------- * B

d + r

Продиференціювавши по В, дістанемо:

d M d + 1

mMs/B = ------ = ------

d B d + r

Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.

Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, мати-

мемо: mMs/B = 3.7.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази

на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.

Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити

деякі узагальнення:

1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фун-

даментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших

прикладах була використана загальна формула балансування ВНП

та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому -

формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись

різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,

а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль

аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала гро-

шова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні

кількісні залежності, то він може бути використаний для прог-

нозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте

одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози,

побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів викорис-

товуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу

кожного із засобів на мету будуть настільки точними, нас-

кільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці

уявлення в більшості випадків формуються на підставі резу-

льтатів обробки статистичної інформації. Із перел-

іченихзмінних лише показник r (норма банківських резервів) не

потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним

банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' - гранич-

на схильність до споживання, t - частка податків в доходах,

е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між

інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу

доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шля-

хом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелі-

чених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на

макроеконометричну.

Макроеконометричною називається модель, що відображає

економіку не лише якісно, а й кількісно.

3. АВТОМАТИЧНІ СТАБІЛІЗАТОРИ ТА ДИСКРЕЦІЙНА

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть

значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний

дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики -

випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних

кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних

витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чинов-

ників, державних закупівель товарів (насамперед військової

техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна

дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро-

економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання

внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що мож-

ливості держави перерозподілити національний доход (через

державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має

відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової

економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулю-

вання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і

видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика

може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме викорис-

тання державного оподаткування і власних витрат для досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - полі-

тика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідо-

ме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними вит-

ратами для зміни реального обсягу національного виробництва.

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну

зміну параметрів національного виробництва під дією державних

заходів.

Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів

та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані

витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до

наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20

млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100

млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному

прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат

фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут вза-

галі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект муль-

типлікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фун-

даментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання

дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

А якими можуть бути наслідки скорочення державних вит-

рат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе

зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скоро-

чення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до

розглянутого числового прикладу, що скорочення державних вит-

рат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного

ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина муль-

типлікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівно-

важного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід

припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і

ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.

Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таб-

лиці, яка є продовженням попередньої.

Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага

(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)

Сторінка: