Реферат: Податкова система, її функції та сучасні проблеми
Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина щорічного скорочення дорівнює 20 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження -5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).
Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП
(до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.
Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або податковий мультиплікатор, дорівнює:
Y MPC
---- = - --------- .
T 1 - MPC
Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:
Y 0.8
---- = - --------- = - 4.
T 1 - 0.8
У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить
рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе зменшення доходу на 4 од.).
Аналіз таблиці дозволяє зробити висновок, що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1 (приріст державних витрат і податків дорівнює приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження (МРС і МРS).
Таким чином, фіскальна політика використовується для
стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у
ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політиказумовлює бюджетний дефіцит.
Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана над-
лишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна
політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.
Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом
фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.
Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими
вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.
Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні суб-
сидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.
5.Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як регулятора економіки.
Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов”язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.
Джерелом формування коштів бюджету є:
по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;
по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.
Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету.Звідси назріла необхідність реформування податкової системи в її переорієнтації із суто фіскальних цілей на регулюючі.
Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об”єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва ( на іновацію та модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.
Податкова політика повинна забезпечии вирішення двоєдиного завдання. З одного боку – це встановлення оптимальних податів, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого – забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.
Незважаючи на специфічні особливості економіки, в системі оподаткування європейських країн встановлені спільні риси побудови податкової системи: діють приблизно одні і ті самі види прямих і непрямих податків, поширений податок на додану вартість, прибтковий податок з фізичних осіб,різні збори і мита, стягуються загальнодержавні або федеральні податки, регіональні і місцеві(муніципальні податки).
Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.
Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, насе-
лення, держави і нації в цілому.
Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.
Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.
В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :
рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів
Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний.Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.
Оподаткування доходів має носити однократний характер.
Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.
Сплата податків має носити обов”язковий характер.
Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, грмадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов”язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,
зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які