Реферат: Міжнародні економічні відносини

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва не вічний. Він поступово долається, але може виникати знову, проте в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні НТП.

2. Всі результати ЗЕД країни знаходять своє узагальнююче відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом. Він охоплює всі ЗЕ операції, які здійснюються резидентами окремої країни за певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами інших країн. Ці операції включають товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг, трансферти, продаж та покупка активів тощо. Іншими словами, платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень в країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в країну, наприклад, експорт товарів та послуг, записуються зі знаком “плюс”, а всі операції, пов’язані із вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів та послуг, відображаються зі знаком “мінус”. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається з великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об’єднані в окремі розділи. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансових інвестицій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини.

Перша – баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті надходження від імпорту і експорту товарів, а також від нефакторних послуг (таких, які не пов’язані з використанням факторів виробництва: транспортні перевезення, комунікаційні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні тощо).

Друга – доходи (Д) – відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг (чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестиції (дивіденди), боргових зобов’язань (відсотки).

Третя – поточні трансферти (ПТ) – пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо.

Сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою:

РПО=БТП+Д+ПТ.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій або скорочено (рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунку капітальних операцій:

РКО=РОК+ФР.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних операцій внаслідок часових і вартісних розбіжностей.

Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви). Вони являють собою ліквідні активи Нацбанку у вільно конвертованій валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Нацбанку, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.

Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозвязок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватись протилежним знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо – це сальдо рахунку поточних операцій. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій, доповнене статтею “Помилки та упущення” (вторинне сальдо повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим). Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття “Помилки і упущення” є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так:

ПБ=РПО+РКО+ПУ.

3. Результати ЗЕД кожної країни значною мірою пов’язані з курсом національної валюти. Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках. Отже, національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша – у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100, 1000 і т.д.) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн., або 100 яп.єн =0,8 дол. США. Друга – у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,25 дол. США, або 1 дол. США = 125 яп.єн. Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу – вищий курс і курс покупки – нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

Вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

Фіксований валютний курс – це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого валютного курсу є валютний коридор;

Керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.

В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів і послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:

ВКн=(Цнр.к. / Цір.к.), де Цнр.к., Цір.к. – вартість ринкового кошика відповідно в національній та іноземній валютах.

Теорія паритету купівельної спроможності була сформульована шведським економістом Г.Каселем. паритет купівельної спроможності було прийнято як основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. В сучасній практиці на основі цього паритету здійснюються міжнародні економічні зіставлення. На базі паритету купівельної спроможності працюють МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.

Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в ДП. В КП він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій - від пропозиції на валютному ринку.

Валюта як інструмент міжнародних розрахунків спирається на певну систему загальноприйнятих правил, згідно з якими здійснюються ці розрахунки. Сучасна валютна система виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів.

Перший – охоплює період до початку Другої світової війни. На цьому етапі застосовувалась система золотого стандарту. Згідно з цією системою кожна національна грошова одиниця мала певний вміст, тобто була забезпечена певною ваговою кількістю золота. Тому курс національних валют визначався на основі золотого паритету. Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінгів складав ¼ унції золота, а долара США – 1/20, то це значить, що 1фунт стерлінгів = 5 дол. США. У зв’язку із розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку із збільшенням її обсязі, для багатьох країн почали виникати труднощі з золотим забезпеченням паперових грошей. Тому з часом обмін грошових знаків на золото припинився.

Другий – виник наприкінці Другої світової війни (1944 р.) і проіснував до 1971 р. У цей період в міжнародних валютних відносинах застосовувалась Бреттон-Вудська валютна система, принципи якої були прийняті країнами-союзниками по антигітлерівській коаліції на конференції в Бреттон-Вудсі (США). В основу цієї валютної системи було покладено золото – валютний стандарт, а функція світових грошей була закріплена за американським доларом. Він був єдиною валютою, яка обмінювалася на золото (за ціною 35 дол. за одну унцію золота).

Проте, на початку 70-х років потреба в американських доларах з боку світової торгівлі почала зростати швидше, ніж золотий запас США. Обмін долара США на золото ставав все більше проблематичним. Тому в 1971 році США офіційно проголосили про його припинення. Ця подія по суті ознаменувала закінчення Бреттон-Вудської валютної системи.

Третій – це сучасний етап, який організаційно оформився після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 році і дістав назву Ямайська валютна система. На цій нараді було прийнято рішення відмовитися від використання золота як основи валютних паритетів. Замість цього була впроваджена система плаваючих валютних курсів, тобто він став визначатися в залежності від співвідношення між попитом і пропозицією на валютних риках. За цією системою ціна національної валюти кожної країни стала залежати від стану її власної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку.