Реферат: Механізм грошово-кредитної діяльності
DПрг=DДГп*Мд (13)
Депозитний мультиплікатор підсумовує логіку створення нових банківських грошей. Банківська система в цілому може перетворити початкове збільшення своїх депозитів на суму, що значно перевищує їх початково залучену величину.
До складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і готівкові гроші, тобто:
Прг=ГГ+ДГ (14)
де – ГГ – готівкові гроші.
Характерними для визначення грошової пропозиції з врахуванням всіх обставин є два показники, що впливають на її величину:
Коефіцієнт готівки (Кг) – це відношення готівкових грошей до депозитних грошей:
Кг=ГГ/ДГ, звідси ГГ=Кг*ДГ (15)
Грошова база (ГБ) – сума всіх готівкових грошей та банківських резервів:
ГБ=ГГ+БР (16)
З врахуванням формул 9 і 16 формула грошової бази набуває вигляду:
ГБ=Кг*ДГ+ДГ*Рн=ДГ*(Кг+Рн) (17)
Звідси, депозитні гроші дорівнюють:
ДГ=ГБ / (Кг+Рн) (18)
Виходячи з цього, модифікуємо формулу готівкових грошей 15:
ГГ=Кг*ДГ=Кг*(ГБ / (Кг+Рн)) (19)
Отже, розгорнута формула грошової пропозиції може бути записана:
Прг=ГГ+ДГ=(ГБ/(Кг+Рн))*Кг+(ГБ/(Кг+Рн))=ГБ*((1+Кг)/(Рн+Кг)) (20)
Тобто, остаточна формула грошової пропозиції приймає вигляд:
Прг=ГБ*((1+Кг)/(Рн+Кг))
У цій формулі вираз ((1+Кг)/(Рн+Кг)) – це грошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів:
Мг=((1+Кг)/(Рн+Кг)) (21)
де Мг – грошовий мультиплікатор.
Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Легко помітити, що коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто Кг=0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному:
Мг=((1+0)/(Рн+0)=1/Рн=Мд (22)
На підставі вищерозглянутого, формула грошової пропозиції може бути записана:
Прг=ГБ*Мг (23)
У грошово-кредитній політиці держави грошова пропозиція є насамперед визначеною Національним банком величиною. Тому пошуковою величиною стає грошова база, яку можна вивести з формули 23:
ГБ=Прг/Мг (24)
Приклади наведені в примірнику 5 с.209-210.
Грошовий мультиплікатор в Україні невисокий. Особливо низький він був у 1994 році – на рівні 1,3.
3. Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.
Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.
Головний суб’єкт монетарної політики – Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.
У своїй політиці Нацбанк застосовує такі методи:
Операції на відкритому ринку – найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть – купівля-продаж Нацбанком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу він вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папері, Нацбанк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.
Зміна рівня мінімальної резервної норми – Нацбанк може впливати на кредитні можливості комерційних банків, змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Нацбанк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей. Зміна резервної норми – досить потужний метод, а практичне застосування цього методу потребує обережності.
Визначення рівня облікової ставки. Облікова ставка – це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.
Відзначимо, що збільшення пропозиції грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення економічної активності. Такий ефект може бути переважно за умов низького рівня зайнятості.
Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід’ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необгрунтоване збільшення грошової пропозиції спричинює інфляцію.
З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка має декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення антиінфляційних очікувань, насамперед, адапційних. Іншим невід’ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість – запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов’язується контролювати.
На результати монетарної політики значно впливають і процеси, що відбуваються в світовій економіці.
Для будь-якої економіки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом і імпортом.
Література:
Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.с. 321-341.
Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999. с. 200-223.
Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.
Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 194-219.