Реферат: Творчість Григорія Сковороди у рецепції Валерія Шевчука
Умовно-метафорична, алегорична нарація, що присутня у їхніх засобах поетики, переносить акцент із означника у сферу означуваного, потребує під текстового прочитання, залучення реципієнта до процесу сотворення значень “Жалую ва специфіка притчі виявляється насамперед у підтекстовості. Так, якщо дія розгортається в координатах реальної дійсності, то її алегоричний смисл знайдемо під шарами цілком “заземленої” оповіді, з-під яких, здавалося б, зовсім несподівано прозирає новий, додатковий підтекст[19].
В руслі баракової ускладненості, що превалює в стильовій манері Григорія Сковороди та Валерія Шевчука, привертають увагу символи як засоби утворення прихованого сенсу.
Окремий корпус символів та метафор – це номінації творів – манера, яку перейняв Валерій Шевчук у Григорія Сковороди. Їх джерелами стали антично-християнська міфологія, що було традиційним для митців бароко. “Навіть у трактуванні релігійних сюжетів поети й живописці бароко, - зазначає Дмитро Наливайко, - не забували про класичні традиції. Так, з’являються в їхніх творах дивовижні поєднання християнських і античних елементів: хрест порівнювався з тризубцем Нептуна, Мадонна виступає під ім’ям Діани, символічним вираженням теологічних понять ставали амури й купідони”[20]. Повертаючись до тези Г.Г.Гадамура “розуміння – чогось-через-щось-інше та розумніші-себе-на-сонові-чогось”, можемо припустити, що допоміжними засобами, семантичним інструментарієм” сигніфікації висловлювань Григорія Сковороди є антично-християнське “Знакове поле” – організаторотворчне начало породження думки, певної ідеї. Для прикладу достатньо звернутись до назв окремих творів: “Наркісс. Розговор о том: Узнай себя”, де античний Наркіс модифікується в символ самопізнання “Бесда 1-я, нареченая Observatorium (Ciон)” – одраз священної, за Біблією, гори Сіон символічно пов’язується з уявленнями про сильність духу, про прагнення до самовдосконалення, “Польуо” – діалог, в якому Сковорода вилумачує різноманітні образи, фігури з Біблії та міфології, які символізують вічність, “Розговоро называетмый алфавит, или букварь мира» - назва якого пов’язана з давньою традицією тлумачення світу як розгорнутої книги, інші. Отже, конкретні образи, фігури минулого стають потенційно валентними елементами авторської дисигнації, водночас, їх варто розглядати як своєрідні “уліверби”, стилі, лапідарні знаки, за якими ховається якась “історія”, сюжет, міф, притча, що набувають додаткового (часом нового) смислу внаслідок авторської ре інтерпретації, розширення”, “Додавання”, включення їх в інше нараційне русло.
Подібні образи, символи, метафори зустрічаємо й у прозі Валерія Шевчука, які стають осереддям виродження інтенцій мислення письменника. Процес їхнього проникнення у твори можна означити інтерпретацій” слово образів, водночас тем та ідей. Оскільки філософські тексти (чи тексти, що зорієнтовані на філософічність) – це “вступання в нескінчений діалог”. (Г.-Г.Гаддамер), що виражається у мові та через мову, то наявність у прозі символів та знаків минулого демонструють спробу входження в історичний філософськи дискурс.
Такими частоповторюваними є: коло, кільце (навіть “Розсічене коло”, “Птахи з невидимого острова”, роман “Око прірви”), яким традиційно приписується округлість світу, сонця, надії, водночас вони розглядались як символи часу, безсмертя, нуль - унікальний символ математики, округлість, що обмальовує порожнечу, ніщо[21]. Водночас, коло, кільце – один з найуживаніших елементів християнських символів, емблем, монограм Сковороди часом співвідноситься й з будовою всесвіту, космогонічними уявленнями. Валерій Шевчук використовую дані знаки й у модифікованих варіантах – “розсічене коло” – символ руйнації цілісності світу, порушення гармонії світобуття, виявлення дуалічтисної його природи. Один з героїв Валерій Шевчука промовляє: “Твій сумнів і є тим, що називало: розсічене коло. Християни вістять: полюбивши світ – не полюбивши в ньому розкоші, славу, принади, добру їжу одежу маєтки – тимчасові вартості, а світ зненавидіти – всього того відкинути. А за тією наукою, які визнаю я і за якою живу, полюбивши світ – це творити дорочиння, а лихочинного відкинути. Коли ж нема змоги творити доброчиння, треба не лиходіяти і досить із тебе буде”[22] (вернімо увагу на манеру будови висловлювання. Вона всуціль наближається до сковородівської: виявлення світоглядної антитетики, амбівальнентність, спробу полеміки навколо етичних питань, “розчленування” світу на “дві натури”). Подібних прикладів можемо віднайти у прозі Шевчука доволі багато. Окрім того, спільними для обидвох письменників є використання ряду інших символів: книги “всевидючого ока”, змія, дракона, сатани, біса, янгола, інших. Усі вони для Валерія Шевчука є ключовими знаками проникнення в бароновий простір, засобами усвідомлення ансіології Григорія Сковороди та розбудови власної світоглядної системи. Виходячи з особливостей жанру (історична повість, роман), вони презентують доречне “наслідування” для ефективної реконструкції “минулого” досвіду (уявлень, світосприймань), де конкретно історичні “Знаки, символи, слова є засобом, за допомогою якого можназаглибитись в мову минулого, своєрідним каркасом, системою умовних точок, що уможливлюють відновлення ідейного, елістелюлогічного тла.
Філософська проблематика, що координується у прозі Валерія Шевчука, також виявляє свою закоріненість в доктринах Григорія Сковороди: пошук людиною щастя в житті, прагнення героїв до самопізнання та самовдосконалення, боротьба тілесного та духовного начал, долання пристрастей, шукання Бога, інше. Окрім того картина світу будується за принципами антронокосмічного вчення Сковороди про “три світи та дві натури”: макрокосм, мікрокосм, світ біблійних символів, видиме та невидиме, пізнане та непізнане, тілесне та духовне.
Через це й кажемо: - промовля герой прози Валерія Шевчука, - світ видимий, творений нами, і світ невидимий. Світ видимий, творений нами, - це міста, села, будівлі, речі, одежа, приладдя, й знаряддя, зброя й начиння – все нами зроблене, воно живе в часі часом довше люди6ни, але, як і вона, приречене на загин. Світ же невидимий - це наші вчинки, дії, думки, помисли, добродійність і лиходійність, які існують у вічному запереченні, змаганні й боротьбі, з чого й витворюється вода життя. чи інакше сік життя, енергія, в одній людині бере гору лихе, в іншій добре, але немає людини тільки лихої чи тільки доброї, тільки добрий – не живе, а тільки лихий – гине”.[23]
Тенстотворча стратегія, таким чином, є інваріантом, художнього перекладу” спадщини Т.Сковороди, електрополяцією вчення (ідей, мови, знаків) філософа у художній структури.
Особливого значення в прозових творах Валерія Шевчука варто надання категорії ємності, пізнання людиною внутрішнього світу інших через співпереживання. Зважаючи на особливий інтерес письменника до минулого, його “оживлення” потребує фокусування уваги на житті реально-історичних, відомих сучасності, постатей. Там, у повісті “Біс плоті” головним героєм є ієромонах Климентівй Зіновієв, оповіданні “У череві апокаліптичного звіра” – Григорій Сковорода, фрагментарно згадується Іван Велишовський, Самійло Величко, Дмитро Туптало, тощо у інших. В усіх цих творах бачимо спробу автора проникнути в надра свідомості визначних мужів, долучитись до їхніх роздумів, страждань.
Сюжет оповідання “ героїв апокаліптичного звіра” запозичений із листа Г.Сковороди до М.Ковалинського[24], в якому автор описує зустріч та розмову з ченцем, якого переслідує дивна хвороба, виникнення якої пояснював певними життєвими трагедіями: витрата дружини, дітей. З того часу він завжди шукав самотності, а юрба стала для нього нестерпна. Сковорода переконаний, що його мучить демон печалі, якого називає “бісом” меланхолії. В процесі розмови з ченцем Григорій Савич відчув, що “біс” переходить в нього, і резюмує: “Дуже важливе значення має, з ним щоденно спілкуєшся і його слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо”[25] далі переповідає два сни, які приснилися йому наступної після зустрічі з ченцем ночі, останній з яких допоміг звільнитися від “біса”. Отже, вважає Сковорода, він побував “у череві морського звіра”, якого називає апокаліптичним. Ця історія у більш розлогій формі стає сюжетом Шевчукового оповідання. Відчутно, що автор прагне ідентифікувати час, простір, переживання героя до власних.
Водночас, уже в листі Сковороди вловлюється проблематика, яка пізніше розгортатиметься в екзистенційному дискурсі, сисне предметом зосередження уваги оренноменології. Зокрема “взаємовплив та взаємозв’язок “я/інший”, агресія “іншого” щодо свободи “я” (передавання “біса”) ідея творення чи “будування” свого “я” через внутрішній вибір, захист власної свободи, охорона автентичності людського існування, виникнення внутрішнього роздвоєння, його осмислення та оцінка. Тому джерелами “езистенцимйної свідомості” Валерія Шевчука варто вважати не лише філософією ХХ століття (С.Крікегора, К.Ястерса, Ж.-П. Сартра, А. Камю), взаємозв’язки з якою простежує Любов Торлашинська у монографії “Художня галактика Валерія Шевчука”[26],а й осмислені її елементи, що присутні й Григорія Сковороди, якого можемо умовно назвати екзистенціалістом свого історичного часу.
Реценція творчості Григорія Сковороди зумовила суттєве її осмислення і невинною мірою, виливала на створення моделі світобачення, способи нарації, стиль висловлювання та мислення Валерія Шевчука.