Реферат: Поет-лірик Олександр Олесь

Зовсім іншого настрою сповнений вірш «В небі жай­воронки в'ються», що по праву вважається шедевром пейзажної лірики. Це чудова картинка ранньої весни. Радісний весняний настрій, музику весни, оновлення при­роди поет передає піснею жайворонків. Добір звуків і слів у вірші повністю відтворюють цей настрій. Нагро­мадження голосних та дзвінких приголосних звуків, роз­мір чотиристопного ямба передають металево-струнне звучання жайворонкового співу.

Образ осені особливо вдало передано у вірші «Ви­шиває осінь на канві зеленій!». Є в циклі «Щороку», як і взагалі в пейзажній ліриці Олеся різних періодів, чи­мало поезій, пройнятих настроєм суму і втоми, проте більшість поезій про природу, вміщених у перші його збірки, сповнені бадьорого настрою, будять думку і по­чуття, кличуть до життя і боротьби за людське щастя.

Є в Олеся багато прекрасних віршів про ніжну, чисту і вірну людську любов. Такі вірші духовно збага­чують читача, розкривають йому красу й глибину інтим­ного світу людини.

Хоч сумом оповиті ці рядки, але в них — щирість і ніжність. Не випадково так перегукуються вони з вір­шами Володимира Сосюри, на якого мала певний вплив поезія Олеся.

Поетична творчість Олеся в еміграції — це стогін змученої за батьківщиною душі поета. На це вказують і назви його окремих збірок «Чужиною», «Кому повім печаль мою».

Опинившись в оточенні людців, ворожих Радянській Україні, серед буржуазно-націоналістичних запроданців, поет часто звертається, як до цілющого джерела, до вражень дитинства. Вони в'язали його з рідним краєм на чужині, вони живили його душу, його талант в хви­лини розпачу і безнадії.

В багатьох печальних віршах відчувається велика любов поета до рідної землі, гірке каяття за розлуку з нею, глибина трагедії його життя:

В еміграції поет пише і сатиричні твори: збірку «Пе­резва» (1921 р.) та драматичну поему «Вилітали орли» (1936 р.), в яких висміює верховодів націоналістичної еміграції, що, мов пацюки, гризлися між собою за міні­стерські портфелі, за теплі місця й прибутки. Тип тако­го діяча — зрадника і пристосованця — вдало охаракте­ризував Олесь в одному із сатиричних віршів цього пе­ріоду.

Прагнучи хоч якось віддалитися від тяжкого для нього оточення, Олесь у цей період часто звертається до далекого історичного минулого, поетично переспівує на­родні перекази, легенди, казки. Особливо багато пише він казок для дітей. У цій книжці вміщено дві кращі з них.

У віршованій п'єсі-казці «Злидні» розповідається про життя бідного і багатого братів, про те, як ненажерли­вість, гонитва за багатством вбивають у людині все людське. Казка «Микита Кожум'яка» — поетичний пере­спів відомої легенди про силака, який убив страшного змія, що чинив багато горя й страждань руській землі. В легенді підкреслено, що не князі і бояри, а люди з народу, сам народ був тією силою, що рятувала рідну землю від усіякимих небезпек.

Казки Олеся приваблюють читача не тільки своїми захоплюючими сюжетами, але й високою художністю та поетичністю.

Кращі поетичні твори Олександра Олеся чарують чи­тача щирістю та романтичною схвильованістю почуттів, простотою і ясністю вислову, легкістю й музичністю вір­ша. Ці риси його лірики випливають з багатства і гли­бин пісенної народної творчості, на яку спирався пое­тичний талант Олеся.

Про музичність і наспівність лірики Олеся красно­мовно свідчить той факт, що його поезії клали на музи­ку понад тридцять композиторів.

Символічні образи у віршах Олеся 1905-1907 років доступні, зрозумілі, сповнені революційної романтики, що єднає їх з поезією М. Горького і Лесі Українки.

Слід вказати і на жанрове багатство лірики поета. Є в його творчості громадянська поезія, масова пісня, романсова лірика. Є пейзажні вірші, поезії туги і жалю, є вірші-роздуми та вірші з філософським забарвленням.

Своїми кращими рисами лірика Олеся мала значний вплив на дожовтневу українську поезію. Вірші Олеся ще до Жовтневої революції перекладались на російську, білоруську, грузинську і чеську мови.

«Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні й невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не ді­стала повного свого розвитку, ми повинні проте сказа­ти, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в істо­рії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача», — таку оцінку О. Олесю дав десять років тому великий український радянський поет, вчений і громадський діяч Максим Рильський.