Реферат: Російська поезія

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мис­лення», інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри.

У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування над усім. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою наста­новою на іронічне співставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмо­дернізму— це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного до-

свіду: реалізму, модернізму, масової культури. Так, іронія перемагає серйозний моде­рністський трагізм, притаманний, наприклад, творам Ф. Кафки.

Одним з головних принципів постмодернізму є цитата, а для представників цього напряму притаманне цитатне мислення. Американський дослідник Б. Морріссетт назвав постмодерністську прозу «цитатною літературою». Тотальна Постмодерністська цитата приходить на зміну витонченій модерністській ремінісцен­ції. Цілком постмодерністьким є американський студентський анекдот про те, як сту-дент-філолог вперше прочитав «Гамлета» й був розчарований: нічого особливого, зі­брання поширених крилатих слів і виразів. Деякі твори постмодернізму перетворю­ються на книги-цитати. Так, роман французького письменника Жака Ріве «Панночки з А.» являє собою збірку 750 цитат з 408 авторів

Із постмодерністським цитатним мисленням пов'язане й таке поняття, як інтер­текстуальність. Французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у лі­тературознавчій обіг, зазначала: «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту». Францу­зький семіотик Ролан Варт писав: «Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш впізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат». Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудо­ви тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.

Якщо інтертекстуальними були і численні модерністські романи («Улісс» Дж. Джойса, «Майстер і Маргарита» Булгакова, «Доктор Фаустус» Т. Манна, «Гра в бісер» Г. Гессе) і навіть реалістичні твори (як довів Ю. Тинянов, роман Достоєвського «Село Степанчиково та його мешканці» є пародією на Гоголя та його твори), то здо­бутком саме постмодернізму с гіпертекст. Це текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і чис­ленність текстів. Його прикладом є будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття відсилає до інших статей цього ж видання. Читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати всі статті поспіль або ж рухаючись від одного посилання до іншого, здійснюючи «гіпер-текстове плавання». Отже, таким гнучким пристосуванням, як гіпертекст, можна ма­ніпулювати на свій розсуд. 1976 року американський письменник Реймон Федерман опублікував роман, що так і називається — «На ваш розсуд». Його можна читати за бажанням читача, з будь-якого місця, тасуючи непронумеровані і незброшуровані сторінки. Поняття гіпертексту пов'язано і з комп'ютерними віртуальними реальнос­тями. Сьогоднішніми гіпертекстами є комп'ютерна література, яку можна читати ли­ше на моніторі: натискаючи одну клавішу, переносишся у передісторію героя, натис­каючи іншу — змінюєш поганий кінець на добрий і т.д.

Ознакою постмодернісьської літератури є так званий пастіш (від італ. равііссіо — опера, складена з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація). Він є специфічним варіантом пародії, яка у постмодернізмі змінює свої функції. Від пародії пастіш відрізняється тим, що тепер нема що пародіювати, немає серйозного об'єкта, який можна піддати висміюванню. О. М. Фройденберг писала, що пародіюватися мо­жна тільки те, що «живе і святе». За доби ж постмодернізму ніщо не «живе», а тим бі­льше не «святе». Пастіш розуміють також як самопародіювання.

Мистецтво постмодерну за своєю природою є фрагментарним, дискретним, ек­лектичним Звідси така його ознака, як колаж Постмодерністськии колаж може зда­тися новою формою модерністського монтажу, однак І суттєво відрізняється від ньо­го У модернізмі монтаж, хоча й був складений з несшвставних образів, був усе-таки об'єднаний у певне ціле єдністю стилю, техніки У постмодершстському колажі, на­впаки, різні фрагменти зібраних предметів залишаються незмінними, нетрансформо-ваними в єдине ціле, кожен з них зберігає свою відокремленість

Важливим для постмодернізму є принцип гри Класичні морально-етичні цін­ності переводяться в Ігрову площину Як зауважує М Ігнатенко, «учорашня класична Культура, й духовні цінності живуть у ПостмодернІ мертвими — його епоха ними не живе, вона ними грає, вона у них грає вона їх знедійснюс»

Серед Інших характеристик постмодернізму — невизначеність, деканониація, карнавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, «розчинення характеру» (повна деструкція персонажа як пси­хологічно й соціальне детермінованого характеру), ставлення до літератури як до «першої реальності» (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, наві гь багато реальностей, часто незалежних одна від одної) А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму с кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля

Феноменом сучасної літератури й культури є також мультикультуралізм, че­рез який багатоскладова американська нація природно реалізувала хистку невизначе­ність постмодернізму Більш «заземлений» мультикульт) рашзм «озвучив» тисячі різ­номанітних неповторних живих американських голосів представників різних расових, етнічних, тендерних, локальних та Інших конкретних струменів Література мульти-культуралізму включає афро-американську, Індіанську («нейпвз», тубільне населенья Америки), «чіканос» (мексиканців та Інших латиноамериканців, значна кількість яких ме­шкає > США), літературу різних етносів, що населяють Америку (зокрема й українців), американських нащадків вихідців Ази, Європи, літературу меншостей всіх гатунків

ЙОСИП БРОДСЬКИЙ

(1940-1996)

«Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені» — зауважив російський поет-постмодерніст Д О Прігов, коли дізнався про смерть Йо­сипа Бродського

Йосип Олександрович Бродський народився в сім'ї ленінградських журналістів До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій у геоло­гічних експедиціях в Якутії І Казахстані, на Білому морі І Тянь-Шані, був фрезерува­льником, геофізиком, санітаром, кочегаром, водночас займаючись літературою «Я змінював роботу, — говорив він, — тому що якомога більше хотів знати про життя І людей» У 1963 році Бродський зві Іьнився з останнього місця роботи І почав жити виключно з літературної пращ поезії та перекладів Того ж року в газеті «Вечірній Ленінград» вийшов фейлетон «Навкололітерат>рний трутень», в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві А у липні 1964 року відбувся трапфарсовий суд над по­етом, який оголосив Бродського дармоїдом Поета висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області Проте за звільнення поета клопотали Ахматова, Твардовський, К Чуковський, Шостакович, Вігдорова, Сартр та Інші діячі літератури

І мистецтва Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півто­ра року Він повертається в місто на Неві

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чоти­рьох віршів і деяких перекладів) Проте його вірші стають добре відомими завдяки «самвидаву», їх заучували, виконували під гітару На Заході ж виходять дві його збір­ки «Вірші й поеми» (1965) іІ «Зупинка в пустелі» (1970) 1972 рок> поета примусили залишити батьківщину

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською У період еміграції видаються його поетичні збірки «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частини мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія»(1987)

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури Він став п'ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Вушним, Шолоховим, Пастернаком І Солженщиним)

28 січня 1996 року внаслідок чергового Інфаркту в Нью-Йорку земний шлях по­ета обірвався Похований Бродський у Венеції — місті, яке він найбільше любив І якому присвятив чимало чудових віршів

Творчість Йосипа Бродського зазвичай поділяють на два періоди Вірші ранньо­го етапу, який завершується в середині 60-х років, простиш за формою, мелодійні, світлі «Перші 10-15 років своєї кар'єри — згадував поет—я користувався більш точними метрами, тобто п'ятистопним ямбом, що свідчило про певні Ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю» Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як «Пілігрими», «Різдвяний романс», «Станси», «Пісня» У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, по­силюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис «в тому, що я пишу набагато більший відсоток дольника, Інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності» Підтвердженням цього є його поезії «Стрі-тення», «На смерть другові», «Келомяккі», «Розвиваючи Платона», цикли «Частини мови» І «Кентаври»

В усіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикається архаїка її арго, політична іІ технічна лексика, «високий штиль» І ву­личні просторіччя Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання тра­диційного іІ експериментального За словами Бродського, він скористався порадою свого друга— поета Євгена Рейна звести до мінімуму використання прикметників, роб­лячи притиск на Іменники У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так І на англомовну традицію Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчите­лями Мандельштама, Цветаеву І Ахматову, а також Роберта Фроста іІ Вістана Одена