Реферат: Російська поезія

24 октября 1901

Весно, весно, без меж і без краю —

Владо мрій, що без краю зроста!

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Вас приймаю, недолі погрози,

Ласко долі, — вітання й тобі!

В зачаклованім царстві, де сльози,

В тайні сміху — не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі

І світання в фіранках вікна, —

Все приймаю, аби тільки очі

Дратувала, сп'яняла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі,

Зруби міст, весь їх морок і бруд,

Піднебесні простори веселі

І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім

Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,

З нерозгаданим божим іменням

На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім, некволий,

Я ніколи не кину щита...

Ти плечей не відкриєш ніколи...

Влада мрії над нами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,

Все — ненависть, прокльони, любов:

За тортури й загибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову! І знов!..

(Перекл. з рос. Г. Качура)

ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ

(1893-1930)

Творчість В. Маяковського досі залишається визначним художнім здобутком російської поезії початку XX ст. Як і Ахматова, Маяковський став сполучною ланкою між «срібним віком» російської поезії та радянською епохою її розвитку.

Маяковський народився у Грузії, де минули його дитячі роки. Після смерті ба­тька, у 1906 р., сім'я перебралася до Москви. Жили сутужно, але майбутньому поетові вдалося закінчити гімназію. Далі — захоплення соціалізмом, зближення з лівими, під­пільна робота і арешти, революція. Післяреволюційні роки, заповнені поезією і боро­тьбою за ствердження в масах соціалістичних ідей. Поїздки за кордон, кохання, трагі­чне самогубство у 1930 р.

Поетична творчість В.Маяковського розпочинається близько 10-х років XX ст., і як поет він формується під впливом кола футуристів, до якого належав разом із Д. Бурлюком, О. Кручених, В. Хлєбніковим та іншими. У 1912 р. разом з ними він ви­дає альманах «Ляпас суспільному смакові», що являв собою маніфест російського фу­туризму. Разом з іншими поетами-футуристами Маяковський закликає до революції в мистецтві, пророкує загибель старої культури і розквіт нової «машинної» цивілізації, бере активну участь у публічних виступах футуристів, які епатують слухачів свідомо акцентованою грубістю, нігілізмом, антиестетизмом і майже завжди закінчуються скандалом, а інколи й бійкою та втручанням поліції.

Ораторський тон, публіцистична підкресленість змісту, зверненість до широкої читацької аудиторії, а не до вибраного кола однодумців, — це ті риси, які повною мі­рою характеризують уже ранню поезію (до 1917 р.) В. Маяковського. Пафос ранньої поезії Маяковського переважно критичний. У його основі самоствердження і самови­яв ліричного «Я» поета, яке вступає у конфлікт зі своїм оточенням, виявленим пере­важно в образах «старого світу» з його типово міщанським, самозадоволеним став­ленням до життя («А ви змогли б?», «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють»).

А ви змогли б? (1913). Один з найбільш відомих і водночас показових для ран­ньої лірики Маяковського вірш, який яскраво ілюструє визначеність його тогочасної проблематики. У цьому коротенькому вірші виявлені щонайменше три головні моти­ви його ранньої лірики. Насамперед, це мотив міста і, ширше, мотив нової міської «машинної», за висловом футуристів, цивілізації. Місто уявляється поетові немовби в подвійному світлі. З одного боку, воно асоціюється з образом страшного пекла, в яко­му страждають люди («Пекло міста»), в якому людині — «лиф души расстегнули» і «тело жгут... кричи, не кричи» («З вулиці у вулицю»). З іншого боку, в його віршах звучать інтонації захоплення атмосферою міського життя і побуту, з яким футуристи пов'язували майбутнє людства. Його вражають сучасні міста, громади будівель, ву­лиць, площ, неонові вітрини і вогні реклами, невпинне і галасливе снування вулицями міста різноманітних транспортних засобів, дивують «флейта золоченой буквы» («Ви­віскам») і «зрачки малеванных афиш» («Театри»). Саме в контексті цього захоплення і прочитуються асоціативні образи «карти буднів», «рибин на вивісках строкатих» і заключне риторичне запитання: «А ви ноктюрн змогли б заграти на флейті заржавілих ринв?» Стихія міста, вулиці вимагає, на думку поета, нових слів, нової мови, старі поетичні засоби тут неприйнятні. Ще з більшою очевидністю у Маяковського цей мотив зазвучить у поемі «Хмарина в штанах»:

Пока выкипячивают, рифмами пиликая,

Из любвей и соловьев какое-то варево,

Улица корчится безъязыкая —

Ей нечем кричать и разговаривать.

3 образом флейти може бути співвіднесений другий важливий смисловий мотив твору. Образ флейти — це загальновживана на час Маяковського метафора поезії. Образ флейти, вживаний у цьому значенні, трапляється в цілій низці творів поетів — сучасників Маяковського. Мотивом флейти Маяковський створює образ власної по­езії, яка мислиться ним як альтернатива традиційній абстрагованій від реального жит­тя з його злободенними проблемами ліриці символістів і акмеїстів.

Третій мотив — декларація власних принципів поетичного мистецтва, поданих через своєрідне футуристичне бачення. У цій декларації передусім відчутна полеміка з акмеїстами. Якщо настанови акмеїстів вимагали від поета чіткості, зрозумілості, яс­ності зображення, «обережного», так би мовити, і виваженого поводження з фарбами слова, то футуризм, з точки зору Маяковського, вводить у поезію нові принципи і прийоми зображення.

Послухайте! (1914). У вірші, побудованому як монолог ліричного героя, рито­рично звернений до невизначеного адресата, звучать життєстверджувальні, «промете­ївські» мотиви. Проблематику вірша найчастіше тлумачать як декларацію загальної світоглядної позиції поета. Як доказ, наводять заявлений тут елемент активної гро­мадської позиції, мотиви заперечення зашкарублого, «беззоряного світу», величі і благородства душевних поривань людини, сила яких здатна «запалювати зірки» (не з егоїстичних міркувань, а тому, що цього потребує інша людина), мотиви бунтарства (людина тут поставлена майже на рівень Бога, його можливостей). Як одне з можли­вих літературних джерел вірша наводять твір французького поета-символіста Франсі-са Жамма «Молитва на отримання зірки», з яким, як гадають, вірш Маяковського вступає в полеміку:

Улітку 1915 р. до Маяковського приходить, за висловом поета, «громада-любов», коли він познайомився з Лілією Юріївною Брік. Активна фаза їхніх любов­них стосунків триватиме до середини 20-х років і знайде відображення в багатьох по­етичних творах Маяковського: поеми «Флейта-хребет», «Люблю», «Про це», велика кількість ліричних творів, серед яких і «Лілічко! Замість листа...».

«Лілічко! Замість листа...» (1916). Вірш був написаний, коли любовний роман Маяковського і Лілі Брік ще не був закінчений, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємин між поетом та його коханою.

Пізня творчість Маяковського, під якою прийнято розуміти творчість радянсь­кого періоду, у площині формальних пошуків та художніх здобутків у цілому не по­ступається раннім віршам, тоді як зміст цьогочасних поезій фактично зливається із пропагандою ідеологічних гасел правлячого режиму.

Утім, ідеологія не витісняє остаточно поезію з віршів Маяковського, як і раніше, його громадянська лірика вміщує в себе елементи іноді дуже їдкої сатири — тепер пе­реважно на бюрократизм нової чиновницької машини (п'єси «Клоп» і «Баня»); тему поета і поезії; любовну лірику (зв'язану з почуттями поета до Тетяни Яковлевої, ро­сійської емігрантки, в яку Маяковський закохався в Парижі («Я ж навек любовью ра­нен: еле-еле волочусь») і якій присвятив вірші «Лист товарищу Кострову з Парижа про суть кохання», «Лист Тетяні Яковлевій»).

Подальша доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФІ (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоля­цію. Драматизм становища Маяковського спричинив глибоку душевну кризу, наслід­ком якої стало самогубство. Його смерть сколихнула країну і викликала значний сус­пільний резонанс, але впродовж п'яти наступних років ім'я поета було практично ви­креслено з літератури. І лише в 1935 р., після відомої резолюції Сталіна «Маяков­ський був і залишається кращим, найтачановитішим поетом нашої радянської епохи...», поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший із радянських поетів.

Велика заслуга Маяковського як поета полягає в тому, що він виступив як спра­вжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути зіставлена з тими реформами, які свого часу здійснили в російській поезії В. Тредіаковський і М. Ломоносов у XVIII от. та М. Некрасов у XIX ст.

Основні принципи нової поетичної мови, що втілювались у його віршах, Мая­ковський обгрунтував і теоретично — у своїх численних статтях.

Загальна настанова на прозаїзацію поетичного мовлення спричинила рефор­мування форм її ритмічної організації. Маяковський продовжив слідом за симво­лістами та акмеїстами впровадження в російську поезію принципів тонічного ві­ршування, в якому ритмічною одиницею повторності виступає не стопа (як у си­лабо-тоніці), а специфічна фразова одиниця. Якщо ритміка силабо-тонічного вір­ша надає мові мелодійності і наспівності, то тонічний ритм, який сприяє інтона­ційній виділеності слів у потоці мовлення, навпаки, зближує мову вірша з прозою. Для того, щоб ще більше посилити інтонаційну виділеність окремого слова Мая­ковський будує свої вірші у формі сходинок, виносячи слова і їх групи в окремі рядки, що посилює їх смислову вагу та забезпечує розподіленість та точність смислових вражень.