Реферат: Робінзон Крузо як втілення просвітительського ідеалу “природної людини”
“...Інерція буржуазного мислення виявляється до абсурдного сильною...”
(9,11), і тому він забирає гроші.
Розповідаючи про двадцять вісім років, які провів Робінзон на острові, Дефо вперше в літературі розгорнув тему праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною. Залишившись на одинці з природою герой Дефо завзято працює над виготовленням предметі домашнього вжитку. Тут розповідається як він будував свою першу будівлю, обставляв своє житло, приручав диких кіз, обробляв поле, ліпив горшки, пік хліб, будував лодки і багато ще дечого, що потрібне було для життя на безлюдному острові.
У Робінзона були деякі інструменти і значно полегшувало труднощі, з якими він стикався. Проте у нього не було навиків, необхідних для виготовлення тих чи інших предметів, тому праця для нього була важкою і досить повільно виконувалась. Він витратив сорок два дня для того, щоб виготовити дошку для палички. Ось як він описує виготовлення дошки: “Я зробив так: вибрав величезне дерево, бо мені була потрібна довга дошка. Три дні я рубав це дерево і два дні обтинав на ньому гілля, щоб мати колоду. Не знаю навіть, скільки часу я обтесував та обстругував її з обох боків, коли її вага не поменшала на стільки, що її можна було зрушити з місця. Тоді я начисто обтесав один бік на всю довжину колоди; потім перевернув її цим боком униз і почав обтісувати таким чином і другий, аж поки вийшла рівна й гладенька дошка, приблизно три дюйми завдовжки. Читач зрозуміє, як тяжко працював я над цією дошкою. Але впертість і праця допомогли мені закінчити цю роботу, як і багато інших” (9, 103).
“Самая замечательная черта Робинзона – его врожденное и неутомительное трудолюбие. Труд составляет для него первейшую жизненную необходимость”(2,77).
Цікавою для нас є розповідь про те, як Робінзон зумів добути хліб. Також в романі розповідається і про те, як він здобував велику лодку, як він шив собі одяг, і навіть зробив собі зонтик.
“каменщик, землекоп, плотник, столяр, судостроитель, гончар, пахарь, мукалол, хлебопек, портной, виноградарь, животновод, охотник, рыболов – вот далеко не полный перечень профессий и ремесел, которым овладел Робинзон” (2, 80).
Розповіді про різні роботи, які виконував Робінзон – це “подлинный гимн человеческому труду и умению” (2,80).
Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчає не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. “... Тут маю зауважити, - ділиться своїми роздумами Робінзон, - що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи собі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого – ліпшого ремесла...” (9, 67)
Долаючи труднощі, які виникають на кожному кроці, Робінзон поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини.
Хоч це може здатися й парадоксальним, але якраз самотнє життя вчить Робінзона цінувати людське спілкування, радощів якого він був позбавлений багато років. Страшна туга й жагуче бажання охопило його, коли він побачив корабель. З його уст безперестанно вихоплювалися слова: “Ах, коли б хоч двоє чи троє! Ні, хоч би один із них врятувався і приплив до мене! Тоді б у мене був товариш, була б жива людина, з якою можна було б поговорити”. Ні разу за своє довгочасне відлюдне життя я не прагнув так пекуче людського товариства, і не разу я не почував себе так гірко без нього” (9, 159).
Правда, він не на жарт лякається, побачивши на шістнадцятому році самоти людський слід, а на двадцять третьому році – живих дикунів – людоїдів. Але водночас, як бачимо, він сумує за людиною співрозмовником, людиною – другом. Цей сум певною мірою знаходить вихід у його ставленні до П’ятниці: визволений дикун стає не тільки слугою, а й учнем та другом Робінзона.
Взагалі моральний аспект життєвої історії Робінзона Крузо не менш важливий і цікавий, ніж економічний; більш того - обидва ці аспекти тісно взаємопов’язані, невіддільні один від одного. Духовне життя Крузо на острові, звичайно ж, аж ніяк не зводиться до молитов та читання Біблії – єдиної книжки, яку є в нього. Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до всевишнього для нього цілком природне. Молитва для нього своєрідна діяльність – відпочинок від роботи. Сам Робінзон визнає, що довгий час його думка “не знала бога”, що вперше він звернувся до нього під час бурі, а вдруге – опинившись на острові. Цій другій молитві він дає дуже реалістичне тлумачення, характеризуючи свій екстаз, як звичайну тваринну радість істоти, врятованої він смерті: “...Религиозность Робинзона и его автора таится очень здоровое, стихийно – материалистическое восприятие мира, а порой и насмешливое отношение к религии” (15, 33)
“Біблія для Робінзона – своєрідний додаток до його “гросбуха” з обліком щоденної праці” (7, 18). Робінзон не покладається пасивно на мудрість творця, а записує як кредитор і боржник, за його власним висловом, на одній половині сторінки свого щоденника все, що вважає за зло в своєму житті, а на другій – усе, що вважає за добро. Під “злом” він записує: “Мене закинуло на жахливий, безлюдний острів, і я не маю ніякої надії на порятунок... Мені не має з ким поговорити й розрадити себе” (9, 66).
А добро це – “... як живий, я не потонув, як усі мої товариші.” Але я не вмер з голоду й не загинув у цьому пустельному місці, де людині не має з чого жити... Але я живу в жаркому кліматі, де я навряд чи носив би одяг, коли б і мав його...(9, 66).
Баланс доводить перевагу добра, і лише тоді, після цієї бухгалтерської ревізії своєї долі, Робінзон переконується в залежності від світового планування творця.
Проте ці елементи вільнодумства в світогляді Робінзона, як і елементи критичного сприйняття капіталістичної діяльності, що народжувалась, усвідомлення її разючих суперечностей, не порушують цільності загального пуритансько-буржуазного світогляду героя роману і свідчать лише про певну складність образу Робінзона.
Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачає поняття про совість, співчуття, людяність. Останнє виявилось і в ставленні до П’ятниці та його батька, до визволеного іспанцями, в активному неприйнятті дикунського насилля, в діях і навіть у роздумах героя. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни – теж люди і що вони “не більші вбивці, ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або – як іще частіше буває – нищать мечем цілі армії, нічого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався.” (9, 146)
Варто зауважити, що Дефо як автор роману “Робінзон Крузо” має зв’язок з просвітницьким “романом виховання”. Образ Робінзона Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, - яким він є на початку роману, - стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною.
Саме “роман виховання” цінив в “Робінзоні Крузо” Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.
Робінзон втілює просвітницькі уявлення про “природню людину” у його взаємодіях з природою. Однак Робінзон – це не тільки людина “взагалі”, яка діє відповідно через свою “природу” і розум; “Родинзон – это вполне типичный буржуа, сложившийся под влиянием определенных общественных отношений” (1, 126). І якщо кращі риси характеру Робінзона – людини змогли виявити себе далеко від суспільства, в обставинах безлюдного острова, то все ж таки вони не змогли поглинути в ньому справжнього буржуа. В цьому ми бачимо його ділову винахідливість і здоровий смисл. Його релігійність і побожність переплітаються з практичністю комерсанта. Будь – яке діло він розпочинає з молитви, як справжній пуританець, він не розлучається з Біблією, але разом з тим він “мелочно расчетлив и во всем руководствуется прежде всего інтересами выгоды” (1, 126).
Характер Робінзона розкривається в його спілкуванні з П’ятницею. В молодому дикуні, якого він спас від смерті, Робінзон перш за все хоче бачити в ньому раба. Не випадково перше слово, якого він його вчить, - це “господар”. Робінзону потрібен слухняний і смиренний слуга і його радує покірність і услужливість П’ятниці. Робінзон зрозумів, що П’ятниця має кмітливий розум і добре серце. Як справжній пуританець Крузо намагається привернути П’ятницю до релігії. Однак казусні питання, який задає слуга, частот приводять Робінзона в Тупий кут.
“На протяжение всей «Жизни Робинзона Крузо» можно проследить борьбу между традиционным пуританизмом, уповающим на благодать божественного промысла, и трезвым, реалистическим – разумным отношением к миру, характерным для века буржуазного Просвещения”(12, 343).
“...Весь роман Дефо проникнут просветительскими идеями – прославлением разуму, оптимизмом и проповедью труда; Дефо разделил многие просветительские шлюзки, предвосхитив в известной мере позднейшую идею “естественного человека”, и осветил вместе с тем по-своэму, со своеобразным пуританським стащизисом, исторически прогресивне стороны созидания буржуазного общества.” (8,18).
У кінці приховане живе й алегоричне начало. Історія Робінзоно Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротьбу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість.