Реферат: Грецька історична проза. Геродот. Фукідід

Цицерон назвав Геродота “батьком історії” родоначальником історії. Чи мав право Цицерон так називати Геродота, не дивлячись на те, що йому передував цілий ряд логографів. Цицерон правий: хоч у Геродота багато спільного з логографами, він має і багато вагомих відмінностей від них. Перед логографами Геродот має переваги в двох відношеннях: по-перше, Геродот вибрав сюжет своєї розповіді недалеке від нього минуле, про яке можна було мати більш-менш відомості, тоді, коли логографи писали головним чином про події далекого минулого, в значній мірі міфічні; по-друге “Історія” Геродота має універсальний характер, який торкається подій ледь не всього світу, відомого греками того часу, тоді як предметом розповідей логографів була історія якої-небудь однієї країни чи одного народу; по-третє, Геродот намагається об’єднати не однорідний матеріал спільною ідеєю: історичної – ідея Азії з Європою, і релігійної – ідеєю направлення богами ходу історії; поставив в основу свого твору строго обдуманий план, він зробив його художнім твором, чого не було у логографів.

Та якою не була б наша думка про достовірність фактів, повідомляючи Геродотом, необхідно дослідити ступінь достовірності походження його повідомлення в кожній окремій ситуації, так як достойність його повідомлень неоднакова в різних частинах його праці.

В загальному значення “Історії” надзвичайно велике. Його твір - це свого роду історико-географічна і етнографічна енциклопедія, невичерпна скарбниця про минулі часи.

Молодшим сучасником Геродота був Фукідід, автор “Історії” посвяченої опису подій пелопоннеської війни. Про життя Фукідіда, як і про життя більшої части древніх грецьких і римських письменників, ми майже не маємо достовірних відомостей. Достовірні відомості про його життя можна вважати лише те, про що ми дізнаємося з його власних творів. Він повідомляє про себе не багато. Фукідід пережив всю пелопоннеську війну. На другому році війни Фукідід постраждав від епідемії чуми і описав цю хворобу

Фукідід був змушений жити у вигнанні, та це принесло йому користь як історику: знаходячись не на батьківщині, він стояв близько до справ двох воюючих сторін і тому на дозвіллі мав більше можливостей дізнатися про деякі факти.

Найобширнішу біографію Фукідіда написав Маркеллін, роком народження Фукідіда вважають 471 р. Але що до цього питання існують різні думки, тому рік його народження повинен знаходитися між 471 і 454 рр.

Рік смерті Фукідіда також точно не відомий. Сам він говорить, що прожив всю Пелопоннеську війну, мабуть, він помер після 404р.

Про юнацькі роки Фукідіда ніяких достовірних фактів немає.

Про високу освіченість Фукідіда ми можемо судити на основі його творів, по науковому, філософському складу його історії, по його знайомству з поетичною літературою, з істориками попереднього часу.

В науці до цього часу невирішене питання, чи був винен Фукідід в тому, що не зміг захистити Амфіполь. За словами Маркеллін і інших письменників, на час вигнання Фукідід жив у Фракії.

За свідченням історика Гінея, Фукідід на час вигнання жив в Італії і там був похований. Та ця думка піддається сумніву.

Пробувши двадцять років у вигнанні, Фукідід повернувся на батьківщину.

Від Фукідіда до нас дійшов твір, в якому описана пелопоннеська війна.

На загально прийняту думку, “Історія” Фукідіда залишилась після його смерті не дописаною. Як говорить сам Фукідід, темою його твору був опис війни між пелопонійцями і афінянами, яка в кінці була названа “Пелопоннеською”. Вибрав він цю тему тому, що, за його переконаннями, ця війна “буде війною важливою і най достовірнішою всіх попередніх”, а тому він “приступив до праці своєї в час виникнення війни”.

Перша достойність всякої історії – її правдивість і критична перевірка повідомлюваних фактів. Власні спостереження опитування інших людей були головними джерелами повідомлень Фукідіда. Так крім цього він користувався, хоч і в незначній мірі, працями своїх попередників.

Однією з характерних особливостей “Історії” Фукідіда, за яку йому часто дорікали в нові часи, є його численні відступи чи екскурси. До числа особливостей викладу в “Історії” Фукідіда відноситься також спосіб відрахування часу. Численна по олімпіадах було освоєне істориками не раніше часів Птолемея Диладельфа.

Хронологічна система, прийнята Фукідідом, являла собою великий крок в перед в історичній літературі того часу. Однак, уточнюючи хронологію подій, ця системи псує виклад описуючи одну і ту ж подію, в різних місцях, якщо вона займала більше одного періоду часу.

В древності на історичний твір дивились не тільки як на науковий, але як і на літературний твір. Тому і в античній літературі твір історіографічного характеру, за деякими виключеннями, займають рівне місце з творами, переслідуючи ми виключно літературні цілі.

Древні критики цінували Фукідіда головними чином як письменника. Однією із головних переваг всякого художнього твору є єдність плану, “Історія” Фукідіда повністю задовольняє цю вимогу.

Фукідід належить до числа людей, важких для розуміння, особливо важко розуміти у нього речі.

Фукідід, як і інші грецькі прозаїки, користується прийомам риторики. Однак, якщо залишити в стороні деякі граматичні і стилістичні недостатки Фукідіда, а дивитись лиш на літературні особливості його як історичного вісника, то його працю з повним правом можна вважати прекрасною.

Історичні розповіді Фукідіда часто перериваються речами різних дійових осіб чи прямих, чи посередніх.

Характер людини, як розуміє Фукідід, вважається в характері її речей.

Творчість Фукідіда визвала інтерес у сучасників і наступних поколінь. Це видно вже хоч би з того, що знайшлися люди, які захотіли продовжувати його працю – Ксенофонт, Феопомп і Кратіпп. До нас дійшло тільки продовження “Історії” Фукідіда, написане Ксенофонтом.

Від творів Феопомпа і Кратіппа збереглись лише уривки. Та в загальному “Історія” Фукідіда досить рідко згадується у письменників наступних після нього поколінь: ні Платон, ні Аристотель його не згадують. Оратори зі школи ігнорували Фукідіда як стиліста, не задовольняючи правила школи. “Із ораторів, - говорить Діонісій, - тільки один Демосфен був прихильник Фукідіда у багатьох відношеннях. Древні розказували, нібито Демосфен переписав вісім разів твори Фукідіда.

В ІІ ст. до н.е. з Фукідіда знайомляться і у Римі: Катон Старший читав його в похилом віці. Цицерон багато раз згадував про нього, але не вважає його твори здатними для наслідування. Але так чи інше в часи Цицерона були оратори, які наслідували Фукідіда.

Декілька років по тому після смерті Цицерона в рим пересилився Діонісій Галікарнаський і жив там, як було уже сказано з 30 по 8 р. до н.е. Він присвятив Фукідіду три трактати. За зовнішньою формою ці листи, адресовані різним людям, про яких нам нічого не відомо; важливо те що у Римі того часу були люди, не тільки знайомі з творами Фукідіда, але й ґрунтовно їх вивчали.

Діонісій розбирає твори Фукідіда зі сторони змісту і композиції, а також зі сторони стилю і мови на думку Діонісія, історик повинен вибирати сюжет, приємний для читача, і в цьому відношенні Геродот набагато вищий від Фукідіда, тому що Фукідід в своїй “Історії” пелопоннеської війни показує співвітчизникам картину початкову і похмуру, а Геродот очаровує Греків, описуючи їх перемогу над варварами. Діоніс критикує хронологічну систему Фукідіда – описувати події війни за літом і зимою. Тому що ця система псує зв’язок твору. Діонісій вважає неправильним, що Фукідід найперше створює неправдиві а потім істинні причини війни, тоді, коли треба було чинити навпаки. На думку Діонісія, Фукідід не виконує свою обіцянку описати всю війну, він доводить свою розповідь тільки до двадцять другого року війни. Діонісій дорікає Фукідіду за те що той розмістив відомий надгробний напис Перікла з приводу загибелі невеликої кількості афінських воїнів в перших битвах з спартанцями в другій книзі. Діонісій хотів, для прославлення воїнів, які загинули в поході під командуванням Демосфена. Очевидно, Діонісій припускає, що історик може ставити такі написи, де йому задумається.

Однак Фукідід іще довгий час вважався зразком для ораторів. І в районі стилю, який, на думку Діонісія, у Фукідіда “надзвичайний”, він до пізньої древності і навіть в візантійську епоху вважався зразковим письменником.

В результаті труднощів тексту Фукідіда для розуміння, твори Фукідіда потребували коментаторів уже в стародавні часи. Олександрійські вчені, які розділили його “Історію” на книги, писали про Фукідіда дослідження і коментували його праці.

Повага до Фукідіда перейшла і до вчених нового часу, які, починаючи з відомого французького гуманіста Генріха Стефана, змогли оцінити його більше, ніж стародавні.

Захоплюючий відгук про Фукідіда як про історика дав Гоббе, англійський філософ матеріаліст, який випустив 1629 р. переклад “Історії” Фукідіда.

У ХІХ ст. “Історія” Фукідіда піддалась докладному вивченню і істориків і економістів.

К. Маркс вважає, що окремі вислови Фукідіда, в значній мірі, відповідають його вченню про твар-виробництво і розподіл праці.

“Афіняни, - пише Маркс, - як виробник товарів відчував свої переваги над спартанцями так як останні володіли у війні лиш людьми, а не грошами, що Фукідід і змушує вкласти Перікла у творі, який закликав афінян до пелопоннеської війни.

З зарубіжних істориків ХІХ-ХХ ст. Фукідіда високо цінують Маковей, Ранке і Мібур. Наведемо відгук останнього в перекладі Т.Н.Грабовського: “Фукідід досягає вищої, доступної історику досконалості відносно твердості,