Реферат: Грецька історична проза. Геродот. Фукідід

Зародження грецької прози належить до V1 ст. до н. е. ,коли в Греції, з розвитком рабовласництва, розвивається товарно грошові відносини. Цей процес особливо інтенсивно в грецьких містах Малої Азії де найбільш передовими були поселення греків – іонітів, і вершу чергу місто Білет.

Розквіт малоазійських міст в значній мірі пояснюється вигідними умовами їх географічного положення між материковою Грецією і країнами Сходу. Першим грецькими філософами, які вивчали, в зв”язку з астрономією і математикою, проблеми походження і розвитку світу й проблеми природи в цілому, були іонійці, а основоположником іонійської філософії був фомс з мілета, який жив у V1 ст., перший грецький філософ – матеріаліст.

Цілком природно, що в зв’язку з розвитком нових відносин в малоазійських грецьких містах і розширенням торгівлі і колонізації, головна роль в якій в V111-V11 ст. Належала знову ж таки мілету, почався розвиток прозового мовлення, так як торговельне життя, звязане з необхідністю встановлення письмових договорів, потребувало користування прозовим мовленням: точно так і розвиток науки привило за собою прозову форму твору. Ліричний твір з”явився в літературі раніше прозового. Причиною цього було те, що для розвитку рози необхідною умовою було мистецтво письма: поетичне мовлення, завдяки його ритму, порівняно легко запам”ятовувалося і могло довго зберігатися в пам”яті: не тільки співці древнього часу , але і освідчені люди історичної епохи могли знати всю “Іліаду” і “Одіссею” на пам”ять, як цим хвалився Міккерат в “Банкетті” Ксенофонта. Прозове мовлення запам”ятати було складніше, і тому воно мало застосовуватися в літературі лише тоді , коли виникла і розвинулася писемність. Древня історія у греків і логографи. Древньою історією для греків були народні пісні, які складалися в Гомерівський і догомерівський період.

Навіть такий історик, як Фукідід, вважає Троянську війну повністю історичною подією; він тільки поправляє деякі гомерівські свідчення. В порівняно пізні часи народи, які спиратись між собою вважали можливим спиратися на гомерівські поеми, які на авторитетні, загально прийняті документи.

Греки вважали міфічні часи навіть не надто віддаленою історією. Троянська війна, наприклад, за їхнім літочисленням, проходила у Х11 ст. до нашої ери, за 6-7 ст. до V1-V11 ст., коли з”являється твори логографів і Геродота. Якщо навіть вчені нового часу вважають можливим знайти в міфах зерна історії, то немає нічого дивного в тому, що греки вважали в міфах історію минулого свого народу.

Як довго Гомер і Геліод зберегли для греків значення істориків найкраще показує приклад Страбона, на його думку “Ілліада” і “Одіссея” мають історичну основу, яку він намагається відновити за допомогою древніх грецьких істориків.

Таким чином, перехід від епосу до історичного прози в VI ст. до. Н. Е. Проходив поступово і був цілком закономірним; змінився не сам зміст, а тільки форма твору.

Мало того, навіть в той час, коло вже існувала історична повість в прозовій формі, були ще спроби викладати історію віршами і так Херил Самоський, молодший сучасник і шанувальник Геродота, взявся за сучасну історію в своїй поемі “Персеїда”, сюжетом якої була перемога афінян над перським царем Ксероксом. Таким чином, на протязі деякого часу історія викладалась і прозою і віршами.

Так як Навкратида в Єгипті була заснована іонійцями, то і папірус проник на сам перед до іонійців Малої Азії. Тут і зародилась грецька літературна проза, тут в VI ст. до н.е. з’являються перші історичні твори, написані прозою. Цих істориків, попередників Геродота, а деяких бувши його сучасниками, прийнято називати логографами.

Слову “логографи” ми не зовсім правильно надаємо значення “історики догеродотового періоду”. Це слово вжите Фукідідом у вказаному вище місцем в значенні “ пишучи прозою”, “поетом”, - незалежно від змісту творів, а не в спеціальному значенні “історики”.

Твори логографів не дійшли до нас, збереглись лиш уривки з них у різних грецьких письменників, та уривки ці надто малі, щоб по них ми могли створити собі уявлення про логографів. Тому для нас важливі відгуки про них Стробона і Діонісія Галікармаського.

Діонісій поділяє логографів на дві групи: старших і молодших. Першим логографом, за свідченням древніх, Кадні із Мілетта. Але ще в древності, як говорить Діонісій, були сумніви в належності йому твору, який ходив під його іменем, а в наш час багато хто визнає саму особистість Кадма, першого логографа, і вважають, що його плутають з фінікійцем Кадром, легендарним винахідником грецького алфавіту. Питання в даній ситуації не має значення, тому що із творчості Кадма, якщо вона й була. До нас нічого не дійшло.

Фрагменти творчості логографів настільки розрізнені і мало чисельні, що не дають можливість відтворити їхні твори в повному виді. Але разом з цим ці фрагменти створюють великий інтерес і для історика і для літературознавця, тому що показують і розвиток історичного мислення, і розвиток літератури, і розвиток літературної мови, які залежать від економічного і політичного розвитку Стародавньої Греції.

Геродот. Перехідну сходинку від творів логографів до подальшої історії становить “Історія” Геродота.

Про життя Геродота, як і про життя багатьох грецьких письменників, до нас дійшло з древності мало свідчень; ще менше тих, які можна вважати достовірними.

Сам Геродот в своїх творах повідомляє про себе дуже мало.

За свідченням Памфіла, Геродот народився 484 р.; але не слід вірити цим свідченням, бо це тільки гіпотеза, та гіпотеза, близька до правди.

Про рік смерті Геродота немає ніяких свідчень, очевидно, він був невідомим грецьким ученим. Вчені нового світу визнають його приблизно на основі самого труду Геродота. Він згадує деякі події пелепонеської війни, але про події після 430 р. ніяких спогадів уже нема. На основі цього можна припустити, що він помер біля 430 р.

Проте, що Геродот був родом з Галікарнасу, свідчать також Діонісій Галікарнаський і Страбон.

От майже і всі свідчення про життя Геродота, які дійшли до нашого часу із древності. Вчені нового часу добавили до цього багато гіпотез.

Про дитинство і юність Геродота і про освіту ми не маємо ніяких свідчень. Але на основі його “Історії” можна визначити, що він був дуже освідченню на той час людиною. Геродот покинув свою батьківщину та причина цього і досі залишається для нас непояснена. Життя Геродота, після того, як він покинув рідне місто, можна вважати один факт, що він поселився в місті Фуріях.

Значну части свого життя Геродот провів у мандрівках.

Історія Геродота. Під ім’ям Геродота до нас дійшло два твори: “Історія” і “Життя Гомера”. Останній твір вважається не Геродотовим, тому його твором вважається лиш “Історія”.

В основу “Історії” покладена ідея про древню ворожнечу між греками і східними народами, між Європою і Азією на перший погляд “Історія” здається твором безладним: основна розповідь переривається відступами від теми. Але при більш детальному аналізі виявляється, що “Історія” написана за глибоко обдуманим планом. Хоч поділ на дев’ять книг і не належить Геродоту, але відповідає його планові і зроблений розумно.

В зв’язку з питанням про порядок створення “Історії” і про час створення її окремих частин, виникає запитання про місце творення того й іншого.

Найбільш правдоподібно, що “Історія” Геродота була написана до його переселення в Фурії, а в Фуріях він обробив її.

Таким чином, не має доказів для припущення, що Геродот виїхав з Фурії і пересилився в Афіни, найвірогідніше, що він залишився в Фурії до кінця життя. Смерть його, як уже було сказано, настала після 430 р. До цього часу він уже встиг написати “Історію” в тому вигляді, в якому вона дійшла до нас.

Геродот хоч і мало цікавився політикою, та з усього видно, що він був противником тиранії і прихильником рабовласницької демократії сучасних йому Афінах.

У Геродота є свого роду трактування про форми правління, в яких він вбачає як і переваги, так і недоліки демократії, олігархії і монархії. Між іншим до окремих тиранів Геродот відноситься великодушно. В історії греко-перських війн симпатія Геродота майже повністю на стороні афінян і він ставить їх на перший план, майже всюди відводить їм головну роль і вихваляє за заслуги.

Геродот вірить в міфи. Він ставить на одну лінію сучасних йому історичних діячів з міфічними їх предками і богами.

Спосіб літочислення Геродота такі як у його попередників істориків, генеалогічний, тобто за поколіннями і міфічними , причому три покоління становлять одне століття.

Однак Геродот не завжди ставився до міфологічних розповідей з цілковитою довірою; інколи і у нього з’являється скептицизм і він дає раціональне тлумачення міфів.

Геродот інколи намагався уникнути в розповіді втручання божества, пояснюючи події звичайними причинами.

Вище уже говорилося про те, що нам невідомо, коли і ким була створена “Історія”. Існує припущення, що вона була створена друзями автора зразу після його смерті. Як доказ цього вказують на ряд місць у Софокла, Еврипіда і Аристофана, в яких нібито відгуки “Історії”.

В літературу грецької епохи Геродот входить уже як, класик.

В римську епоху помітно знайомство з Геродотом як з істориком. В цю епоху починають цінувати Геродота головним чином як письменника, з художньої сторони.

У візантійську епоху Геродот був добре відомий. У деяких письменників цієї епохи навіть помітно наслідування мови і стилю Геродота.

Вчені римської і візантійської епохи також займались Геродотом.