Реферат: Українська культура початку ХІV - першої половлини ХVII ст

Архітектура монастирів, також обумовлена оборонними функціями, включала укріплення з вежами і храмовими спорудами (Унів, Дермань, Межиріччя). До унікальних пам'яток церковного будівництва початку XIV ст. відно­сяться церкви-ротонди, наприклад, у Володимирі-Волин-ському церква св. Василія (кінець XIII — початок XIV ст.). Західна архітектура виявила себе у храмових спорудах Льво­ва, Рогатина, Дрогобича. Багато церков мали компактні си­луети і були пристосовані до оборони (Успенська церква в Зимно, Богоявленська в Острозі, Покровська в Ситківцях).

Високу інженерну та будівничу культуру принесли із со­бою пришлі народи (вірмени, німці, євреї), що оселялися в містах і стимулювали розвиток ремісничо-міщанського середовища.

Із становленням міського самоврядування в містах споруджують ратуші, арсенали, ринки; вдосконалюється планування вулиць, міський пейзаж.

Яскрава сторінка національної архітектури — дерев'яне зодчество, що виробило неповторно-самобутні типи цер­ков, органічно вписувані у навколишню місцевість.

Традиції дерев'яного будівництва пов'язані з декора­тивним різьбленням. Ці роботи, як правило, виконували ремісники-міщани. Серед елементів дерев'яної різьби ви­діляється іконостас, що відкрив необмежені можливості для декоративного жанру. Наступне, XVII ст., подає вже кла­сичні форми іконостаса, якими захоплювався Павло Алепський (іконостаси Софіївського собору в Києві, у Густинському монастирі).

Пам'яток іконописного малярства XIV ст. залишилося мало. Не збереглося жодного твору, який міг би, наприклад, засвідчити високий рівень іконописної школи Києво-Печер­ського монастиря. Збережені твори представляють лише певні регіони (західногалицькі, волинські, карпатські).

Волинські землі дали одну з найсвоєрідніших шкіл укра­їнського ікономалювання. Немає точних даних про стиль волинських ікон доби Київської Русі, але в період монго-ло-татарської навали волинські майстри створюють низку богородичних ікон; деякі з них дійшли до нашого часу. На­приклад, Луцька (або Волинська) чудотворна ікона Бого­родиці (XIII ст.), Дорогобузька ікона Богородиці (XIII ст.), ікони, приписувані пензлю Петра Ратного (XIVст.).

Видатними пам'ятками цієї доби є ікони "Преображен­ня" з Бусовиська, "Нерукотворний Спас" з Терла, "Собор Іоакима та Анни", "Страшний суд" з Мшанця, "Микола з житієм" з Горлиць, "Богородиця Одигітрія" з Красова.

У XVI ст. зросла кількість авторських ікон, що засвід­чує високу цехову організацію малярства.

Ікони львівської школи відносять до "блакитного сти­лю" ("В'їзд до Єрусалима"). Близькі до львівської стилі­стики ікони, виконані майстром Федуском з Самбора ("Благовіщення"), ікона луцького художника Андрія Руси­на "Синє успіння", яка зберігається в Третьяковській кар­тинній галереї у Москві. Грамотою 1425 р. Ягайло дозво­ляє українським майстрам розписувати інтер'єри храмів у сандомирській, суразькій та краківській землях.

Для українських майстрів, які розписували інтер'єри Колегіатського костьолу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св. Трійці в Любліні (1418 р.), в Сандомирі (1430-ті роки), каплиці св. Христа на Вавелі (1470р.), це доба творчої зрілості, визначення їхнього високого професійного рівня.

Настінне малярство XIV—XV ст. тісно пов'язане з будів­ництвом, декоративною творчістю. Уявлення про тогочас­ний український стінопис дають осередки, де концентру­валася і пульсувала культурна думка. Такими центрами були Львів, Перемишль, Теребовля, Луцьк, Володимир-Волинський, Бузьк, Київ тощо.

Українське образотворче мистецтво розвивалося в склад­ну епоху заперечення будь-яких національних культурних форм життя.

Українська професійна музика цієї доби представлена церковними творами, довгий час вона стояла на засадах візантійської відправи. Проте поряд з візантійським, вини­кають болгарський, сербський і київський знаменні розс­піви. Розспіви фіксувалися відповідною крюковою нота­цією, що налічувала кількасот знаків-крюків і заступила у

XIV ст. досі не розшифроване кондакарне письмо.

У XVII ст. знаменний розспів поступається місцем ака-пельному співу, сповненому багатоголоссям.

На основі народної інструментальної музики, що мала ужитковий характер як атрибут обряду, побуту, у XIV—XV ст. виділяються чіткі форми цього жанру. В цей час при дворах короля і шляхти з'являються музиканти-професіо-нали. Так, з XV ст. збереглися імена бандуриста Тарашка, лютнярів Стечка, Подоляна, Лук'яна, Андрейка, а при дворі Зигмунда Августа зажив слави бандурист Чурило, в Ост­розі — музика Лаврентій. Існували такі музичні інструмен­ти: бубон, тулумбаси, сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, бугай, ріг, кобза, бандура, тримба, скрипка, цимбали, ліра. Розвивається одна з ранніх форм музичного теат­ру — вертепна драма. Вертеп згодом став тим національ­ним грунтом, на якому зростав театр.

Підводячи підсумок розвитку культурного життя в Ук­раїні наприкінці XIV— початку XVII ст., зазначимо, що в українській культурі перехрещувалися впливи культур Сходу І Заходу, ідей Відродження, гуманізму і Реформації. Ці впли­ви знайшли в Україні сприятливе підґрунтя в умовах запек­лої боротьби за національну державність. Вони дали пре­красні сходи у вигляді відродження національної культури.