Реферат: Концепція гри в філософії культури
"Агональний елемент у дійсній війні навряд чи можливо визначити з усією точністю. На ранніх стадіях культури змагальний елемент у зіткненнях чи племен одинаків ще не був розвитий <...> Поняття "війна" вступає, власне кажучи, лише тоді в силу, коли стає явним розходженням між особливим, урочистим станом загальної ворожнечі й особистою ворожнечею, а до деякої міри і міжродовою кревною помстою. Подібне розходження переводить війну не тільки в сакральну, але також і в агональную сферу" . Далі випливають приклади з історії, що підтверджують заявлену ідею.
Так - до наших днів і до нашої культури, з деякими, утім, відступами: "Однак сучасна війна, схоже, утратила всяке зіткнення з грою. Високоцивілізовані держави цілком ігнорують загальність міжнародного права і без зазору совісті сповідають pacta non sunt servanda (договори не виконуються) <...> У політику наших днів, що базується на крайній підготовленості і - якщо знадобиться - крайньої готовності до війни, навряд чи можна тепер відшукати навіть натяк на древні ігрові відносини. Усе, що зв'язувало війну зі святом і з культом, зникло із сучасної війни, а з цим відчуженням гри війна втратила і своє місце як елемент культури. І усе-таки вона залишається тим, чим назвав її Чемберлен у своєму виступі по радіо в перші дні вересня 1939 року, - a gamble, азартною грою" .
"Homo ludens" видана наприкінці 30-х рр. Після дивовижної гри другий світовий, після здавалося нескінченної гри війни "холодної", в умовах нових, а в сутності триваючих на всьому протязі існування держави російського ігор його зі своїм народом, чи можемо ми сказати, що не сама навіть ідея, а конкретні, процитовані і, що залишилися за межами цитування в даній рецензії положення Хейзінга утратили свою злободенність? На жаль.
Тому, імовірно, і зустрінута була ця книга в усьому світі як одкровення, одночасно і як світлий промінь у згуслих хмарах європейського "сьогодні". Але в той же час і тоді, і навряд чи коли-небудь людство погодиться з тим, що живе воно тільки граючи, не всерйоз, так само як частина його ніколи не погодиться і з очевидно випливає з книги думкою, що саме воно, людство, не більш ніж набір фігур у незбагненній грі вищих сил. І по подробицях, і по суті з Хейзінгом полемізували Мемфорд і Маркузе, Капітані, Колодій і Аверинцев, чиї доводи тут проаналізувати неможливо, так навряд чи і необхідно. Гра (а що є дослідження про гру як не сама гра?), запропонована Хейзінгом, напевно, якщо і повинна сприйматися всерйоз, те лише в області культурології, причому саме "серйозне" у "Homo ludens" виявлено лише настільки, наскільки це необхідно досвідченому і вмілому гравцю. І якщо і згадується справді всерйоз, те лише в аспекті релігійної ідеології: "Із зачарованого кола гри людський дух може звільнитися, тільки направивши погляд на саме найвище. Шляхом одного лише логічного осмислення речей він далеко не піде <...> Те, до чого прийшов Платон, називаючи людини іграшкою богів, є мудрість. У чудесному образі ця думка повертається в Книзі притчею Соломонових. Там Вічна Мудрість, початок справедливості і панування, говорить, що вона до створення світу грала перед Богом для його звеселяння і, граючи в земному його царстві, вона веселиться разом зі смертними". Тут немає ніякого протиріччя, оскільки і сам Хейзінга, граючи з читаючим людством, чітко сформулював головне правило: "Справжня гра виключає всяку пропаганду. Вона містить свою мету в самій собі" . Але, у той же час, як усякий дійсний гравець, переслідуючи заповітну кінцеву мету - перемогу, - мислитель не розкривав перед суперником-читачем до кінця ні своїх карт, ні своїх таємних прийомів, одним із яких, без сумніву, був прийом ненав'язливої пропаганди християнського віровчення, навряд чи не єдиного, про що автор завжди говорив усерйоз.
Література
1. Хейзінг Й. Homo ludens. У тіні завтрашнього дня. М.: Видавнича група "Прогрес", "Прогрес-Академія", 1992.
2. Хейзінг Й. Осінь Середньовіччя. М.: Наука, 1988 / Хейзінга Й. Соч.: У 3 т. М.: Видавнича група "Прогрес" - "Культура", 1995. Т. 1.
3. Уколова В.И. Мудрість майстра / Хейзінга Й. Соч.: У 3 т. М.: "Прогрес" - "Культура", 1995. Т. 1. С. 7.
4. Тавризян Г.М. Йохан Хейзінг: кредо історика / Хейзінга Й. Homo ludens. У тіні завтрашнього дня. М., 1992. С. 432.