Реферат: Давньоукраїнські міфи та характерні риси культури південно-східних слов'ян

Божества Леля та Лель усвідомлюються супутниками (дітьми) Лади і Лель є, можливо, слов’янським Амуром.

Завершуючи стислий огляд богів слов’янського пантеону, я роблю висновок, що зміна богів, характерна для усієї індоєвропейської спільності, простежується чітко, зберігаються загальні тенденції, хоча в той самий час специфічною рисою слов’янського пантеону є співіснування двох груп богів – кочових та землеробськіх.

Кожна національна культура — культура суспільна, тобто культура точно означеної людської спільноти; це гру­пова культура, проте водночас індивідуальна в тому розу­мінні, що відрізняється у своїй конкретності від інших національних культур.

Про слов'ян на Дніпрі, як на Віслі та Дунаї, знали вже давньогрецькі й римські письменники-історики (від VII ст. до н.е.) — Гезіод, Геродот, Софокл, Пліній, Таціт, Птолемей. Найбільше відомостей про слов'ян маємо від історика готів Йордана, що жив у VI ст., і візантійського історика Прокопія Кесарійського. В той час, коли, наприк­лад, готи (II — III ст.) були на Дунаї чи в Причорномор'ї чужинцями, слов'яни були для греків чи римлян автохтонами і в давнину утворили етнічну цілісність. Усіх слов'ян Йордан називає венедами, які діляться на склавінів (півд.-зах. група) і антів (східна група). Анти вперше з'являються на історичній арені під час наступу тюрксько-монгольсь­кого племені гунів на Європу. Анти заселяли всю ниніш­ню етнографічну територію українського народу і заснували союз племен, до якого наші північні сусіди ніколи не на­лежали. Про це свідчать також археологічні дослідження. Анти вели довгі війни з візантійським царством, про що писали тогочасні грецько-візантійські автори (Агапій Міргінейський, Псевдо-Маврикій, Менандр). Займалися вони землеробством, скотарством і торгівлею, залишаючись у межах північного лісостепу. За інформацією Прокопія Кесарійського, ними не управляє хтось один, а народне віче — зібрання, і всі справи вирішуються спільно. Через те їхня влада хитка, а політика химерна. І в такому дусі писали про антів візантійські історики: вони дуже хоробрі й войовничі, одначе між собою незгідливі, в часи небезпе­ки вибирають свого вождя, і тоді його авторитет народ визнає беззаперечно.

Якщо говорити про культуру, типову для антів, то її впер­ше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і звідси названо зарубинецькою (II ст. до н.е.— II ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхів (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II—V ст. н.е., що постала як синтез попередніх культур.

Для обох культур характерна, передусім, кераміка: ке­раміку зарубинецької культури виробляли вручну, з чор­ним або брунатним глянцем, а кераміку черняхівської куль­тури — з сірим глянцем, за допомогою гончарного кола. Іншими словами, гончарне керамічне мистецтво "черняхівців" репрезентує вищий культурний ступінь. У похо­ваннях черняхівської культури знайдено кераміку, миски, горшки, костяні гребені, намиста тощо. Знахідки черня­хівської культурної доби виявили, без сумніву, високу куль­туру наших предків — антів. У розкопах антських селищ знайшли численні бронзові й срібні прикраси антропо- і зооморфного типу VI—VII ст. Всі археологічне відкриті се­лища антів вказують на високу хліборобську культуру: ви­явлені рештки пшениці і проса. Розвинуте товарне вироб­ництво хліба здійснювалося вже не лише задля обміну на продукти іншої праці. Хліб продавався за гроші, спочатку римські, а потім візантійські.

Політичне об'єднання антів проіснувало три століття (від кінця III до початку VII) і впало під навалою аварів. Тоді ж зникає сама назва анти, її змінює назва слов'яни, бо на історичну арену виходить нове, ширше етнічне об'єднан­ня — Русь.

Після падіння племенного угруповання антів утворюєть­ся 14 різноплеменних груп, що об'єнуються в союзи-князівства, створюючи передумови для виникнення східнос­лов'янської державності та розвитку культури.

З VIII ст. у слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла. Відбувається відокремлення металургії від ковальської справи, виникають невеликі виробничі центри.

Нова технологія, під впливом алано-булгарських племен Хозарського каганату, вела до подальшого підвищення продуктивності праці, зростання диференціації та спеціа­лізації виробництва, прогресу всієї економіки.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального спо­собу життя залишалися, здебільшого, в межах родинного промислу, задовольняючи в основному потреби сім'ї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому у давніх українців бу­дівництво оселі, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Основним будівельним матеріалом для наших предків, як і в інших народів Європи, було дерево. За етнографіч­ними даними, що сягають глибини століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при ви­борі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.

Характерними для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді доти, доки не траплялися тверді материкові основи. Потім робилися зруби з дерева, дахи вкривали деревом або соломою. У та­кому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд відбиває традиційність культур, пов'язується з цілою системою звичаїв.

Говорячи про традиційний посуд русичів доби серед­ньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, але й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широ­кому вжитку, але не збереглися.

Керамічний посуд характеризується наявністю декіль­кох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це відрізняє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувалися котлом, підвішеним над вогнищем. Зазначимо, що форми горщиків, мисок, кухликів при оче­видній одноманітності мають свої особливості. Так, у середньодніпровському регіоні найпоширенішими були високі біконічні горщики. На Поліссі їх майже немає. Тут основним був посуд з високо піднятими округлими "плічка­ми". У Верхньому Подніпров'ї рідко трапляються кухли­ки, які поширені в інших регіонах.

Сучасна наука має небагато даних щодо характеристи­ки одягу східних слов'ян, оскільки в перший період серед них панував обряд спалення небіжчиків. Можна припус­тити, що основні риси костюма були близькі до селянсь­кого одягу доби Київської Русі, для реконструкції якого використовували металеві деталі, що збереглися (фібули, пряжки, бляшки) та фрески. Люди на них зображені в со­рочках з вишитими маніжками, довгими рукавами, в гос­троносих постолах. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Такого типу одяг був поширений і серед інших народів Європи.

Значною є роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відбиті дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різно­манітних формах та культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань дослов'янських епох. Східні слов'яни уявно населяли при­роду численними фантастичними божествами — русалка­ми, лісовиками, водяниками та ін.

У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувалися на­родна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що закарбувався у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, але були наділені надлюдськими силою і вмінням, можливостями й розумом. Поряд з по­зитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють пер­ших, відтіняючи їхні найкращі риси.

Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті мате­ріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседер­житель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Вла­дика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сон­це було життєдайною силою всього сущого на Землі.

Особливо вшанованим був бог грому, блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", з грецької — "вогонь". Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував.

Глибоку шану складали жіночим божествам. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були вельми попу­лярні у віруваннях і відображали материнську першість усього, що живе на Землі. Поряд з чоловічим Ладом-Жи-вом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, ви­ноград або яблуко.