Реферат: Саджавка - історія рідного села

“Блаженна людина, що

любить свій край”

(Іван Огієнко)

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Цілком очевидно, що без краєзнавства – без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет.

Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови.

Історичне краєзнавство – невід’ємна складова “кореневої системи” духовності дитини, важливий засіб забезпечення нерозривного зв’язку минулого нашого краю з вітчизняною і світовою історією. Іншими словами, воно виступає своєрідним виявом поєднання макро- і мікрорівнів, допомагає дітям читати книгу життя через крихітні частинки минулого не лише очима, а й розумом, самостійно розібратись, куди веде шлях їхніх батьків і дідів, нашого народу.

Розвиток історичного краєзнавства ставить підвищені вимоги до науково-методичного забезпечення. Багато аспектів шкільного історичного краєзнавства висвітлено у дослідженнях прикарпатських науковців В.Грабовецького, В. Полєка, П.Арсенича, Я. Треф’яка, С. Пушика, які зробили вагомий внесок у розвиток національного краєзнавства. Зокрема, теоретичні основи краєзнавства, методику краєзнавчої роботи та історію краєзнавчого руху на Прикарпатті ґрунтовно розкрито у книзі кандидата педагогічних наук, доцента Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти Ярослава Треф’яка “Методика краєзнавчої роботи в національній школі”, виданій в Івано-Франківську в 2002 році.

Мета історичного краєзнавства тісно переплітається із загальними цілями історичної освіти школярів. Одним з головних напрямів, визначених Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Концепцією шкільної історичної освіти є оновлення її змісту – досягнення якісно нового рівня у вивченні історії України, історії рідного краю, формування національної свідомості, любові до землі своїх предків, свого народу.

У зв’язку з цим хочеться навести думку відомого академіка НАН України, голови Всеукраїнської спілки краєзнавців Петра Тронька, висловлену ним ще на зорі нашої незалежності:

“З огляду на майбутнє важливого значення набуває проблема викладання краєзнавства в навчальних закладах. Нам здається, що учні шкіл і студенти всіх вузів, незалежно від їх профілю, повинні вивчати курс краєзнавства, знати свої першовитоки. Для цього слід зайнятися підготовкою для шкіл та вузів програм, підручників, посібників, іншої літератури з краєзнавства та народознавства” [

]

Саме з цією метою створено навчальний посібник для учнів Саджавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Надвірнянського району Івано-Франківщини “Саджавка: історія рідного села”. Слід зазначити, що в 2003-2004 навчальному році в Саджавській ЗОШ І-ІІІ ст. функціонує 25 класів, в яких навчається 580 учнів. Педагогічний колектив нараховує 60 вчителів. У роки незалежності в школі докорінно оновлено навчально-виховний процес, він набув національного забарвлення.

Діти отримали змогу прилучатися до національних та гуманістичних загальнолюдських цінностей. Нагромаджено багатий і цікавий досвід історико-краєзнавчої роботи. Зокрема, четвертий рік працює краєзнавчий гурток “Диво край”, щороку всі учні школи залучаються до пошукової експедиції “До рідних джерел”. У 2003 році відкрито шкільний музей історії села Саджавки.

Навчальний посібник “Саджавка: історія рідного села” побудований на основі синхронно-тематичного зв’язку з основним курсом історії України та спецкурсом для шкіл Прикарпаття “Історія рідного краю”. Він адресований перш за все учням 7-11 класів Саджавської ЗОШ, які вивчають систематичний курс історії України.

Використання посібника на уроках та в позакласній краєзнавчій діяльності сприятиме формуванню цілісної системи знань школярів Саджавки про рідний край, його головні етапи розвитку, специфічні особливості, місце і значення його в історії розвитку Надвірнянщини та Прикарпаття.

Матеріали посібника доцільно покласти в основу проведення краєзнавчих уроків в курсі історії України. Таких уроків сучасна програма з історії України в 7-11 класах передбачає 13. Уроків з елементами краєзнавства можна провести набагато більше.

Тут варто детальніше спинитись на деяких аспектах методики краєзнавчої роботи на уроках історії України. У книзі “Методика краєзнавчої роботи в національній школі” її автор науковець Ярослав Треф’як зазначає, що використання краєзнавчого матеріалу як основи вивчення теми уроку або питання можливе в таких випадках:

основні події локалізуються на території даного краю;

типові явища або процес знаходять повний прояв в історії даної місцевості чи приблизно однакове вираження на території, що охоплює значну частину країни.

Крім того, залежно від співвідношення основного й місцевого матеріалів можна використати такі елементи краєзнавства на уроках історії України:

краєзнавчий вступ до уроку або одного із питань, що розглядаються на ньому;

краєзнавча конкретизація основних проблем занять;

краєзнавче доповнення до опорного матеріалу;

краєзнавчий матеріал як основа вивчення теми уроку або деяких його питань[ ]

Під час проведення краєзнавчих уроків з допомогою посібника “Саджавка: історія рідного села” можна організувати самостійну роботу учнів з текстами окремих першоджерел, історичних документів, свідчень очевидців, народною творчістю. Для цього виділено окремі рубрики в кінці кожного розділу – “Документи розповідають...”, “Історична хрестоматія”, Історія села у спогадах очевидців”, “Пісні, легенди і перекази рідного краю” та ін.

З метою сприяння закріпленню нової інформації, самоперевірки та формування навичок пошуково-дослідницької роботи школярам пропонуються “Запитання і завдання для краєзнавчого пошуку”, якими закінчується кожна тема посібника.

Матеріал навчального посібника тісно пов’язаний із змістом експозиції шкільного історико-краєзнавчого музею. Він містить ряд завдань, що передбачають самостійну роботу дітей в музеї для проведення міні-досліджень, поглибленого ознайомлення з побутовими та етнографічними особливостями рідного села, історією власного родоводу, визначними людьми села.

Посібник “Саджавка: історія рідного села” зможуть використати у навчально-виховному процесі не лише вчителі історії, а й географії, правознавства, української мови і літератури, керівники краєзнавчих факультативів, гуртків і курсів за вибором, класні керівники та всі педагоги школи, яких цікавить краєзнавча робота. Не можна не погодитися з думкою про те, що “фактологічний матеріал з краєзнавства повинен результативно використовуватись на уроках практично з усіх предметів державного компонента” [ ]. Її висловили учасники першої районної історико-краєзнавчої конференції, що відбулася в Надвірній 2000 року.

Крім того, посібник “Саджавка: історія рідного села” надасть суттєву допомогу під час проведення таких масових форм роботи в Саджавській ЗОШ, як учнівські конференції, вечори, краєзнавчі вікторини чи ігри, екскурсії, походи та експедиції.

Безперечно, знайомство з багатою, насиченою, документально засвідченою історією рідного села збагатить душу й розум юних саджавчан високими думками і глибокими почуттями вірності батьківській хаті, маминій пісні, рідній землі, Україні.

САДЖАВКА У ПЕРІОД АВСТРІЙСЬКОГО ПАНУВАННЯ

Після першого поділу Польщі в 1772 році Саджавка, як і вся Галичина, була окупована Австрійською імперією. 29 грудня 1772 р. мешканці Саджавки та інших місцевостей нашого краю складали присягу вірності австрійській імператриці Марії Терезії. Наше село було підпорядковане Надвірнянській домінії[1] Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції і Лодомерії. У 1867 р. було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою, куди ввійшла й Саджавка.

За часів австрійського панування проводилися докладні переписи населення. Вони допомагають пізнати динаміку росту населення нашого краю. Так, у Саджавці в 1781 р. мешкало 623 чол., а в 1857 р. – 1963 чол., тобто кількість населення протягом 76 років зросла більше, ніж в три рази. У Делятині відповідно 1351 чол. і 3364 чол., в Ланчині – 896 чол. і 2485 чол., Добротові – 280 чол. і 912 чол., Середньому Майдані – 231 чол. і 1278 чол. [ , 29]

У 1787 р. на одну селянську родину в Саджавці припадало 18 га землі, проте рілля складала лише 2 га [ , 30]. Жителі села займалися, крім землеробства, розведенням великої рогатої худоби, свиней, овець і коней. Цікаво, що в 19 ст. з усіх сіл Делятинщини найбільше свиней вирощували в Саджавці та Красній, де були відходи сільськогосподарської продукції. Крім того, поширеними заняттями у Саджавці були вилов і розведення риби у сажах, обробка деревини, збір лісових ягід. Очевидно, заробітчани із Саджавки працювали в 19 ст. і на промислових підприємствах у навколишніх населених пунктах. Так, у Ланчині діяла велика солеварня, де працювало 60 робітників, у Середньому Майдані – тартак і скляна гута, на якій випускали листове скло та пляшки. Чимало заробітчан працювали на будівництві залізничної лінії Делятин-Коломия, яка почала будуватися в 1898 р. і пролягла через Саджавку.

В кінці 19 ст. близько 75% населення Делятинщини займалось сільським господарством, 0,4% працювало в транспорті, 8% - у промисловості, а 3% займалось торгівлею [ , 34].