Реферат: Місто над Прутом

Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не використо­вувались. Основними галузями були млинар­ство, ґуральництво, винокурство, а також гон­чарство. В другій половині XIX ст. з розвит­ком нових економічних відносин в Коломиї відкриваються приватні майстерні, цехи, ма­лі підприємства, заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамни­ці, склади, магазини. Згодом це дало можли­вість місту вийти з кризового стану.

Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 р. залізниці Львів— Чернівці, а в 1876 р. Львів — Бухарест. В Сло­боді Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. З по­будовою залізничних шляхів у Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних під­приємств, цехів, майстерень, зросло лісопиль­не та цегельне виробництво, нових висот до­сягла торгівля.

В тридцятих роках XIX ст. серед прогре­сивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну по­требу відродження української мови, народ­них традицій, звичаїв, культури. Цьому особ­ливо сприяли погляди М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича, творців виданої у 1837 р. збірки «Русалка Дністровая», ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших при­хильників і однодумців. Той період заклав основи культурно-мистецьких традицій в Ко­ломиї, започаткував зародження театру і чи­талень. Тоді ж вперше на засіданні окруж­ної Руської ради Микола Верещинський го­ворив про необхідність відкрити гімназію.

В 1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета «Голос народний», а в 1867 р. започат­коване книговидання. Після довгого домаган­ня в 1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. — гончарну школу, а в 1892 р.— школу дерев­ного промислу та низку загальних початкових шкіл. В 1877 р. було засноване товариство «Просвіта», а в 1895 р. — «Коломийський Боян». Місто пустило у світ поверх сотню поетів, письменників, публіцистів, понад 70 художників, майже ЗО артистів, композиторів, співаків. Вони і вивели згодом Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.

Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. про­водяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т. Шевченкові. Але починається перша світо­ва війна і місто направляє сотні своїх добро­вольців до лав січових стрільців.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили ро­сійські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки про­тивників, чим ще більше ускладнювалось життя коломиян. Під час перебування цар­ських військ був зруйнований пам'ятник Т. Шевченкові, заборонено видання україн­ських газет, журналів, книг, закрито україн­ські книгарні, бібліотеки, припинено діяль­ність товариства «Просвіта», навчання укра­їнською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква...

1 листопада 1918 р. у Львові було проголо­шено Західно-Українську Народну Республі­ку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Але польські війська розпочали проти мо­лодої республіки війну. 15 грудня 1918 р. мі­сто урочисто провело на фронт 3-й Коломий­ський курінь. Сотні коломиян пішли добро­вольцями в Українську Галицьку армію. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвались румуни, а 16 липня Українська Галицька армія змушена була перейти річку Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коло­мию заполонили іноземці, їм належав весь економічний потенціал, вся адміністративна та судова влада, а також більшість житлового фонду в центрі міста. Українське населення змушене було тулитись на околицях.

Після 1939 р. в житті західних українців відбулись докорінні соціальні зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: ареш­ти, конфіскація майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товариств, творчих спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та роз­стрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию.

Місто піднімалося з руїни, поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки власти­ві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім'ї вивезли в Сибір. Розформували приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабри­ці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збір­ки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми.

З історії міста, як і з історії краю, були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ ви­датних діячів культури Коломиї були згань­блені, а їхні твори піддані забуттю.

Економічна структура міста будувалась за єдиною системою повної і всебічної залеж­ності від центру та сотень підприємствсу-міжників. Це накладало певний відбиток на господарський розвиток. Коломия поступово змінювала своє колишнє обличчя. Поряд з легковою, харчовою й деревообробною про­мисловістю в місті з'явилися такі провідні галузі як машинобудівна, металообробна та будівельна.

На базі колишніх дрібних майстерень ви­росли нові підприємства, продукція яких ста­ла відомою за межами країни. Це навантажу­вачі заводу «Коломиясільмаш», обладнання для шкільних лабораторій деревообробного заводу, кабельні вироби металозаводу. Замітно зросли можливості і колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об'єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. З'явилися корпуси нових заводів і фабрик, зросли потужності будівельних і транспор­тних організацій. Далеко за межами міста ві­дома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрик.

Тепер у місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, на яких трудить­ся майже 30 тисяч робітників і службовців. З недавнього часу в місті розпочали свою діяльність Понад 70 кооперативів і малих під­приємств.

У Коломийському районі працює 23 кол­госпи і 2 радгоспи, низка промислових та сільськогосподарських підприємств, серед них агрофірми «Прут», «Карпати», «Тиса».

Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилась. З'явились нові вулиці, забуду­вались колишні пустирі. Великі житлові маси­ви багатоповерхових будов з'явилися на ву­лицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазе­пи, Богуна, Костомарова.

У Коломиї функціонує 10 медичних ліку­вальних закладів, близько 40 фельдшерських пунктів, де працює понад 470 лікарів і 1120 середніх медпрацівників.

У місті відновлена гуманітарна гімназія, працює 11 середніх і восьмирічних шкіл, тех­нічний ліцей, 2 профтехучилища, а також З середніх спеціальних учбових заклади. Для маленьких коломиян відкрито понад 20 до­шкільних закладів, а також художня школа, дві музичні та дві спортивні школи.

В 1990 р.— через 27 років — знову від­новлено професійний театр. Місту повернено Народний дім (колишню Касу шадничу). В місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, 7 бібліотек, 3 кінотеатри, готу­ються до відкриття картинна галерея і музей писанки, йде кропітка робота над створен­ням музею історії Коломиї. Великою попу­лярністю користуються лауреат міжнародних конкурсів танцювальний колектив «Покуття», хорові колективи медичних працівників, ви­кладачів педучилища та «Боян».

В останні роки у місті виникли нові гро­мадські формування. Першим було створено в липні 1988 р. товариство «Поступ». Після нього в травні 1989 р.— Товариство україн­ської мови ім. Т. Шевченка, а в жовтні 1989 р.— Народний Рух. Об'єднавшись на спільній платформі боротьби за незалежну суверенну Україну, демократичні сили на виборах до міської Ради 4 березня 1990 р. здо­були перемогу.

Сьогодні Коломия існує і розвивається в незалежній країні і я щиро вірю, що в майбутньому вона стане найрозвинутішим і наймальовничішим містом в Україні.