Реферат: Місто над Прутом

Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячо­літь. Археологи виявили на околицях сучас­ного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій місцевості жи­ли племена, які залишили після себе відому трипільську культуру.

Археологічні знахідки разом з писемними джерелами засвідчують, що Коломия нале­жить до найдавніших галицьких міст. Пер­ша літописна згадка про неї йде від 1241 ро­ку, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто воїн, як військо­ва фортеця, що охороняла Попрутську обо­ронну лінію на південному заході Давньо­руської держави. На думку археологів форте­ця вже існувала в середині XII ст., коли кор­дони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю і основного сухопутного торгового шляху — Берладської дороги, що вела з Га­лича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири головні військові форте­ці — у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чер­нівцях.

Археологічні пам'ятки Коломиї належать до різних історичних епох. Коломия істо­рично прив'язана до Берладської дороги, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір відома серед коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високім пагорбі над річкою Чор­ний потік стояла військова фортеця — перший укріплений центр первісної Коломиї. І був навпроти фортеці, як і в кожному дав­ньоруському місті, торговий майдан,

а на півден­ний схід від укріплення на високому лівому березі річки розміщувалось велике міське поселення.

Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в сере­дині XIII ст. під час монголо-татарської нава­ли. І цілком можливо, що й Коломийська фортеця була спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коло­миї знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір. В документах за 1411, 1448 та 1517 рр. мова вже йде про нього як про оборонний за­мок в Коломиї.

Та часи змінились на гірше, і в середині XIV ст. галицькі землі захопила Польща і вже з того часу чужинці не покидали коло­мийських вулиць. Чужинці стали господаря­ми замку. На їх замовлення добиралися ко­льори першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане місту в 1405 р. Магдебурзьке право.

Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на півдні до ста­рих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід.

Для економічного зміцнення містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на влас­ну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Покуття, а рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і по­стійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. В 1411 р. місто з усім Покуттям було продане на 25 ро­ків молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утри­мання.

В 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ва­тажка Івана Мухи.

Напади чужинців розпочались на початку XVI ст. та особливо почастішали в першій по­ловині XVII ст., що привело до великої руїни. В 1498 р. турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік, палили покутську землю. В 1502 і 1505 роках Коло­мия була спалена, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломиян, місто було спа­лене в 1589 р., а населення було або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир, вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Сту­дентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах монастир­ського цвинтаря.

В 1612р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р.— чотири рази, в 1621 та 1624 роках по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді три­чі була спалена і зруйнована. Польська хро­ніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 р. в запис, що татарами місто «з грунту знесе­не». Під час чергового нападу в 1626 р. в міс­ті вже нікому і нічим було чинити опір воро­гові.

Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи незахи­щеність міста перед нападами чужинців, а також близькість будинків до Пруту, що по­стійно своїми водами завдавав шкоди коломиянам, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок був вибудований на па­горбі, на якому пізніше розмістилось подвір'я міської гімназії. Підступи до нього з півден­но-східного боку заступав великий став, за­лишки якого ще й сьогодні знаходяться в ра­йоні вулиці В. Винниченка (колишня вулиця Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами, а також, гли­бокий рів з водою. В'їзди в місто з боку Снятина на Обертина перекривали звідні мости.

На новому місці було відбудовано доміні­канський монастир. Основні його споруди знаходились там, де сьогодні стоїть церква святого Михайла. На схід від нього був мо­настирський цвинтар. Згодом, після ліквіда­ції 1788 р. ордену домініканців, монастир за­крили, а його приміщення передали магістра­ту. В 1855 р. на місці монастиря збудували церкву святого Михайла.

Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво відрізнялася від теперішньої. За пи­семними свідченнями це була велика незабудована прямокутна площа з ратушею по­середині. В 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і ве­лику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». З того часу в Коломиї поча­ли з'являтися муровані кам'яниці, поступо­во витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. Особливе місце займала торгів­ля сіллю.

Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію. Таким чином розви­ток Коломиї в першу чергу залежав від торго­вого транзиту. Це особливо замітно, скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїжджали через місто, могли мати й до триста возів, то стає зрозумілим, чому наприклад у Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів, тоді як в Белзі — тільки 34, Холмі— 52, Львові— 53, Кам'янці— 63. На той час в місті було 8 різницьких яток, де забивали худобу (в Снятині було 6), 2 соло­довні, 2 бровари, 2 млини. В Коломиї добре дбали і про бджолярство — місто мало 57 пнів, тоді як в Снятині було 20, а в Галичі — 21.

Велике значення надавалося торгівлі. Мі­сто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли обминати, Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користу­вання на ярмарку тільки коломийською ва­гою.

Будівництво нового замку, оборонних спо­руд міста лягало на плечі коломиян важким тягарем. Перша половина XVII ст. пішла на відбудову міста та заліковування ран.

І хоч татарські орди рідше з'являлись під стінами міського замку, а загроза турецької навали була меншою, коломийські міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей з боку старости і війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і лихва­рів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які захоплювали худобу, грабували господарство, калічили людей. Це викликало стихійні протести і навіть зброй­ні виступи.

Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися від татар­ських нападів. В 1648 р., коли повстанські за­гони Семена Височана діяли на Прикарпатті, якраз за стінами Коломийського замку зна­йшла притулок польська шляхта з навко­лишніх містечок.

В другій половині XVII ст. у селах Коло­мийського повіту, особливо в його гірській частині посилився опришківський рух. Особ­ливого страху наганяв на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свід­ком суду та прилюдної розправи над оприш­ками.

В 1772 р. після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні по­треби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колиш­ні функції повітового центру. До чотирьохсот­літньої полонізації краю додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста, як гриби після дощу, стали виникати в Коло­миї німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових казарм, та 3 по­рохові склади. В місті концентрується вели­ка кількість війська, створюється до 70 кар­них загонів для боротьби з опришками. В 1811 р. створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично спів­падали.