Реферат: Версальсько-Вашингтонська система

Восени 1932 р. СРСР намагався домовитися з Японією на основі взаємного визнання статус-кво і договори про ненапад, але Японія відхилила ці пропозиції, тому що була зацікавлена в збереженні невизначеності і контрольованої конфронтації зі СРСР, що дозволяло пропагувати антикомуністичну боротьбу й одержувати підтримку західних держав. СРСР, що не мав дипломатичних відносин зі США і Китаєм і тільки 3 жовтня 1929р. відновивши дипвідношення з Англією, був ізольований, в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, і Японія могла не побоюватися альтернативних радянських блоків. У цих умовах Китай і СРСР відновили 12 грудня 1932р. дипломатичні відносини, а наступного дня Японія офіційно відмовилася від запропонованого СРСР пакту про ненапад.

24 лютого 1933 р. Ліга Націй нарешті-те розглянула Маньчжурське питання і, констатувавши порушення Японією договору 9-ти держав, висловилася за невизнання Маньчжоу-Го. У результаті Японія 27 березня вийшла з Ліги Націй. Консенсус тихоокеанських і далекосхідних держав розпався, позначивши кризу системи міжнародних відносин. Відсутність підтримки з боку великих держав змусило Китай на поступки Японії, що привело до перемир'я в Таньгу 31 травня 1933 р., сприйняте у світі як завершення кризи. Звільнившись від погрози розширення конфлікту, Японія підсилила тиск на СРСР по питанню про КВЖД, і в 1935 р. вона була продана Маньчжоу-Го. Це привело до звуження радянського впливу в Маньчжурії, але дозволило Москві уникнути війни на Далекому Сході.

Тим часом у Європі в другій половині 20-х рр. Німеччини удалося усунути ряд контрольних установок Версальського договору. У 1929р. була вироблена нова система виплати репарацій в іноземній валюті при одночасному зменшенні щорічних внесків і закінчення виплат у 1988 р. (план Юнга), прийняття якої Німеччиною привело до виводу окупаційних військ з Рейнської області в червні 1930 р. В умовах світової валютної кризи з липня 1931 р. був уведений мораторій на взаємні розрахунки, і виплата репарацій була припинена. У ході Лозаннської конференції (16 червня — 9 липня 1932 р.) німецькі репарації були скорочені до 3 млрд марок, що повинні були бути виплачені в. плин 15 років. На конференції по роззброюванню 11 грудня 1932 р. Англія, Франція, Італія і США визнали за Німеччиною рівні права в справі розвитку збройних сил. Подібні поступки Німеччини викликали помітне занепокоєння французького керівництва, що початок шукати можливості зближення зі СРСР. Висновок договорів про ненапад СРСР із Фінляндією, Естонією, Латвією і Польщею в 1932 р. убезпечило його північно-західні границі від можливого антирадянського союзу цих країн і дозволило укласти 29 листопада 1932 р. радянсько-французький договір про ненапад. Використовуючи висунуту Францією наприкінці 20-х рр. ідею загальноєвропейського союзу, Англія й Італія запропонували проект договору великих держав Європи, що був підписаний 15 липня 1933 р., але так і не набрав сили. Не домігшись задоволення своїх вимог про доозброєння, Німеччина залишила конференцію по роззброюванню і 14 жовтня 1933 р. вийшла з Ліги Націй. Це підштовхнуло Францію продовжити зближення зі СРСР і привело до початку переговорів про Східний пакт.

У підсумку подій початку 30-х рр. на Далекому Сході й у Європі система міжнародних відносин дала перші тріщини. Японія, використовуючи роз'єднаність СРСР і Заходу і суперництво великих держав на Далекому Сході, початку насильницьку ревізію Версальсько-Вашингтонської системи. Однак, виявившись перед вибором напрямку подальшої експансії, вирішила не доводити справа до війни зі СРСР і вести обережну політику в Китаї, намагаючись розширити зону свого впливу .мирними засобами і створити в Маньчжурії військово-економічну базу для майбутнього. Німеччина змогла за згодою інших великих держав ревізувати репараційні встановлення і військові обмеження Версальського договору і забезпечила собі більш широкий простір для маневру між великими державами. Англія продовжувала політику консолідації Європи, що вело до нових поступок Німеччини. США намагалися використовувати ситуацію, що створилася, для ускладнення положення Англії і пішли на дипломатичне визнання СРСР, розраховуючи використовувати його як противагу Японії. Боячись за свою безпеку Франція виступила за створення європейської системи колективної безпеки з залученням СРСР. СРСР, на далекосхідних границях якого виникло вогнище військової напруженості, для забезпечення міцного тилу в Європі став налагоджувати контакти зі своїми західними сусідами, Францією і США, заявивши про підтримку політики колективної безпеки. Італія прагнула підсилити свій вплив у Центральній Європі (Австрія, Угорщина) і Східному Середземномор'я.

Друга внутрішня криза Версальсько-Вашингтонської системи, що позначив її катастрофу, вибухнув у 1935 — 1938 р. у Європі і на Далекому Сході. Вихід Німеччини з Ліги Націй привів з ініціативи Англії до оживлених переговорів про умови її повернення в цю організацію. Англійське керівництво намагалося знайти компроміс між вимогами Німеччини й інтересами Франції, що в умовах посилення погрози її безпеки продовжувала домагатися висновку Східного пакту. Це угода, що зародилася в умовах германо-польського зближення, погіршення германських-радянсько-німецьких відносин і розвитку франко-радянських контактів, по різних причинах не влаштовувало Англію, Німеччину, Італію і Польщу, що зробило його висновок неможливим і стимулювалася вироблення радянсько-французького договору про взаємодопомогу. Підсумком переговорів про Східний пакт став вступ СРСР з ініціативи Франції в Лігу Націй у вересні 1934 р. Одночасно в умовах погрози незалежності Австрії влітку 1934 р. почалося франко-італійське зближення, що завершилося 7 січня 1935 р. угодою про сприяння італійського керівництва в справі -протидії порушенню Німеччиною версальських військових і територіальних обмежень в обмін на визнання інтересів Італії в Ефіопії.

1 березня 1935 р. Саар за підсумками плебісциту був переданий під юрисдикцію Німеччини, розширивши її економічну базу. 3 лютого 1935 р. Англія і Франція запропонували Німеччини переговори про озброєння і про пакт про взаємодопомогу в Східній Європі. У відповідь Німеччина погодилася на двосторонні переговори, чим відразу скористалася Англія. 4 березня 1935 р. в Англії була опублікована "Біла книга" про збройні сили, а у Франції 15 березня були збільшені терміни служби в армії, що дало Німеччини привід оголосити про відмовлення від військових обмежень Версальського договору. 10 березня 1935 р. про Берлін було офіційно оголошене про створення ВПС, а 16 березня — про введення загальної військової повинності. 18 березня Німеччина запропонувала гарантувати усі свої границі, що було успішно використане нею в пропаганді. 25—26 березня відбулися німецький-німецьку-німецьке-німецька-германські-англо-німецькі, а 28—29 березня радянський-англо-радянські переговори, у ході яких сторони обмінялися думками відповідно про німецькі озброєння і про відношення СРСР до подій у Європі.

Відмовлення Німеччини від виконання військових обмежень Версальського договору привів до створення англо-франко-італійського "фронту Відрізи" 11—14 квітня 1935 р. 2 травня 1935 р. Франція пішло на підписання зі СРСР договору про взаємодопомогу, що, однак, не був доповнений військовою конвенцією, що обмежувало його значення. Незавершеність процесу створення франко-радянського союзу відбивала необхідність для Франції зберегти своїх союзників у Східній Європі, що були, як правило, набудовані проти можливого союзу зі СРСР. Крім того, Франція побоювалася бути обвинуваченої в розколі Європи на військово-політичні блоки і продовжувала діалог з Німеччиною в надії на врегулювання. У відповідь на висновок радянсько-французького і радянсько-чехословацького договорів про взаємодопомогу Німеччина 21 травня 1935 р. зажадала перегляду статусу Рейнської області. Створення "фронту Відрізи" не перешкодило Англії продовжити переговори з Німеччиною про військово-морські озброєння. Висновок 18 червня 1935 р. німецьких-німецької-германського-англо-німецького 49 угоди з'явилося двостороннім порушенням Версальського договору, завдало удару по "фронті Відрізи", полегшивши Німеччини гру на протиріччях великих європейських держав, погіршило французький^-англо-французькі відносини і стимулювало експансіоністські претензії Італії в Ефіопії. 19 червня 1935 р. була підписана франко-італійська військова угода про використання військ сторін в Австрії і на Рейну. Англія, зацікавлена в збереженні нормальних відносин з Італією, 23 червня 1935 р. у ході англо-італійських переговорів про врегулювання ефіопської проблеми на основі обміну територіями мовчазно погодилася на будь-які дії Італії в Африці.

З огляду на зайнятість Англії і Франції іспанськими подіями, співробітництво з Німеччиною й Італією і не побоюючись утручання США, Японія зважилася перейти до активних дій на континенті. Радянсько-маньчжурський інцидент на Амуру 29—30 червня 1937 р. дав Японії можливість продемонструвати Заходу незмінність свого антикомуністичного курсу, а 7 липня 1937 р. Японія початку виття ну в Китаї. Пропозиція Англії 12 липня 1937р. почати спільний демарш у Токіо і Нанкіні не було підтримано США, що, розраховуючи на загострення англо-японських відносин, 16 липня 1937р. заявили, що не виключають можливості перегляду підсумків Вашингтонської конференції. Суперництво Англії і США на Далекому Сході успішно використовувалося японським керівництвом. Висновок 21 серпня 1937р. радянсько-китайського договору про ненапад погіршило радянський^-японо-радянські відносини, але сторони лише підсилили пропагандистську війну в пресі. У вересні 1937 р. КПК і ГМД створили єдиний фронт, а Англія і США визнали морську блокаду китайського узбережжя Японією. Пропозиція Англії в жовтні 1937 р. обговорити питання про бойкот Японії не зустріло підтримки США.